КОНФЛИКТОЛОГИЯ В СОЦИАЛЬНОЙ РАБОТЕ КАК

рН 6,6

ПРИГОТУВАННЯ ПОЖИВНИХ ТА ІНКУБАЦІЙНИХ СЕРЕДОВИЩ

Інкубаційне середовище для вивчення перерозподілу калію в замикаючих клітинах продихів

20 г нітрату кобальту та 35 г нітриту натрію розчинити в 75 мл підкисленої бідистильованої води (10 мл льодової оцтової кислоти довести до 75 мл бідистилятом). Розчин профільтрувати, довести до 100 мл бідистилятом. Термін зберігання 30 діб.

Склад поживних середовищ для водних культур (г/л поживного середовища)

Модифікований розчин мікроелементів (Арнона)

СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ РІЗНИХ ПОКАЗНИКІВ

Визначення маси сухої речовини рослин, вирощених у водній культурі. Рослини виймають із поживного середовища і відрізають пагони від коренів (при кореневій шийці). Коріння ретельно споліскують проточною водою. Далі окремо корені і пагони поміщають у металеві бюкси і при відкритих кришках сушать у сушильній шафі спершу при 100°С, а потім при 60°С до отримання сталої маси. Після цього окремо зважують бюкси. За різницею мас знаходять масу сухої речовини. Кінцеві результати подають як середнє арифметичне кількох повторів.

Визначення маси сухої речовини та вмісту води у рослинному матеріалі. Рослинний матеріал поміщають у бюкси, висушені до сталої маси, і закривають кришками. Зважують на аналітичній вазі з точністю до четвертого знака після коми. Отримане значення (маса рослинного матеріалу разом із бюксом мінус маса бюкса складає масу сирої речовини (а) в грамах.

Відкриті бюкси із рослинним матеріалом поміщають у сушильну шафу і сушать; спочатку протягом 4 годин при температурі 60-70°С, а потім при температурі 105°С. Щоб перевірити, чи висушений матеріал (через три години сушки при 105°С) бюкси переносять на 20 хв у ексикатор, а далі, при закритих кришках, важать з точністю до четвертого знака після коми. Після зважування матеріал знову поміщають у сушильну шафу при 105°С. Повторюють зважування до отримання стабільних результатів. Далі визначають масу бюкса з рослинним матеріалом і без нього і за різницею визначають масу сухої речовини (б) висушеного зразка в грамах. Залежно від мети дослідження розраховують вміст сухої речовини за формулою:

% с.р. =  EMBED Equation.3 

або визначають відсотковий вміст води у рослинному матеріалі:

% води = .

Визначення площі листка ваговим методом

З паперу вирізають квадрат відомої площі (наприклад, 100 см²) і зважують його на аналітичній вазі. На ідентичний папір кладуть досліджуваний листок, старанно обрисовують контур листка, вирізають його і зважують. Шукану площу листка розраховують за формулою:

X= ,

де а – маса квадрата в грамах;

б – маса контура листка в грамах;

с – площа квадрата в см²;

X – шукана площа листка в см².

Формули для визначення концентрації пігментів зеленого листка, екстрагованих різними розчинниками:

1) 100%-ним ацетоном:

С_а=9,78·D₆₆₂ – 0,99·D₆₄₄ (мкг/мл);

С_b=21,43·D₆₄₄ – 4,65·D₆₆₂ (мкг/мл);

C_a+b=5,13^.D₆₆₂+20,44^.D₆₄₄ (мкг/мл);

2) 96%-ним спиртом:

С_а=13,70·D₆₆₅ – 5,76·D₆₄₉ (мкг/мл);

С_b=25,80·D₆₄₉ – 7,60·D₆₆₅ (мкг/мл);

C_a+b=6,10^.D₆₆₅+20,04^.D₆₄₉ (мкг/мл).

Формули для визначення концентрації феофітинів серед пігментів зеленого листка, екстрагованих різними розчинниками:

1) 95% -ним етанолом:

С_pha = 42,41 D_622,2 – 23,28 D_654,2;

С_phb = 55,67 D_654,2 – 45,53 D_622,2;

С_pha+b = 32,39 D_654,2 – 3,12 D_622,2

_кс+к = .

2) 90% -ним метанолом:

С_pha = 306,8 D_655,2 – 294,2 D_653,4;

С_phb = 442,2 D_653,4 – 429,4 D_655,2;

С_pha+b = 148 D_653,4 – 122,6 D_655,2;

С_кс+к =

АТОМНІ ТА МОЛЕКУЛЯРНІ МАСИ ДЕЯКИХ

ЕЛЕМЕНТІВ ТА ЇХНІХ СОЛЕЙ

Словник ключових термінів

Абсцизова кислота (АБК) – фітогормон інгібуючої дії. Синтезується в кореневому чохлику і транспортується по провідних пучках. Вважається гормоном стресу, оскільки відіграє важливу роль у стресових реакціях рослин на дію несприятливих чинників. Має важливе значення у переході насіння до стану спокою, сприяє появі відокремлювального шару в черешках і плодоніжках, прискорює старіння.

Адгезія – явище прилипання молекул води до стінок капіляра, у рослинному організмі – до клітинних оболонок судин ксилеми.

Алелопатія – взаємний вплив рослин у процесі виділення ними фізіологічно активних речовин (наприклад, глікозидів, фітонцидів, ефірних олій тощо).

Антоціани – водорозчинні пігменти з групи флавоноїдів синього, червоного або фіолетового кольорів, що містяться в клітинному соку. Колір змінюється від червоного у кислому pH середовищі до фіолетового у лужному. Зумовлюють забарвлення квіток, стебел, листків.

Апопласт – система взаємозв’язаних клітинних обо-лонок рослинного організму.

Ауксини – фізіологічно активні речовини здебільшого індольної природи, які належать до групи класичних фітогормонів. Синтезуються здебільшого в молодих листках і бруньках. Транспортуються полярно від верхівки пагона до кореня. Найбільш виражений ефект проявляється в стимулюванні росту розтягом.

Брасиностероїди – нова група фітогормонів, вперше були виділені із пилку рапсу, через що і отримали свою назву. Проявляють високу біологічну активність, стимулюючи ріст (як поділ клітин, так і їхній розтяг). Можуть підвищувати стійкість рослин до несприятливих умов довкілля.

Вакуоля – одномембранна органела, що характерна тільки для рослинних клітин. Містить клітинний сік (концентрація 0,4-0,6 М) і обмежена мембраною – тонопластом.

Відновлення – приєднання атомом електрона (відбувається одночасно з окисненням: один атом віддає електрон, інший – захоплює).

Відносна транспірація – відношення інтенсивності транспірації з одиниці площі листка до інтенсивності випаровування води з такої самої площі вільної поверхні води.

Віолоксантин – пластидний пігмент, що належить до групи каротиноїдів, окрім світлозбиральної функції та захисту хлорофілу від фотоокиснення, має важливе значення у захисних реакціях рослин, оскільки при дії стресових чинників розщеплюється до АБК.

Водневий зв'язок – слабкий зв'язок між атомами водню, ковалентно зв'язаного з атомом кисню або азоту, та іншим атомом з останніх двох елементів.

Водний потенціал – вільна енергія води в певній системі, наприклад, у клітині. Це міра прагнення молекул води рухатися з одного місця в інше.

Всисна сила клітин (S) – величина, що являє собою різницю між осмотичним потенціалом клітини (Р) і тургором (Т) при даному вмісті в клітині води. S визначається за формулою S=P-T.

Геміцелюлози – полісахаридні компоненти матриксу клітинної оболонки.

Гербіциди – велика група синтетичних речовин, що володіють здатністю не тільки затримувати ріст, а й спричинюять загибель рослин. Використовують для боротьби з бур’янами.

Гідатоди – спеціальні утвори, через які рослина виділяє надлишок води у краплинно-рідинному вигляді (гутація). Утворюються на кінчиках листків (наприклад, у приворотня, полуниць). Канал гідатод вистелений епітемою, клітини якої всмоктують із ксилемного соку поживні речовини і збіднюють тим самим гутаційну рідину.

Гідроліз – розщеплення молекули за рахунок приєднання води.

Гіпертонічний розчин – розчин, який має осмотичний тиск вищий, ніж клітинний сік. Коли рослинну клітину помістити в гіпертонічний розчин, у ній відбувається плазмоліз.

Гіпотонічний розчин – розчин, який має осмотичний тиск нижчий, ніж клітинний сік. Надходження води в клітину можливе лише із гіпотонічного розчину.

Гліколіз – ланцюг реакцій процесу дихання, в результаті яких глюкоза перетворюється на піруват з утворенням АТФ.

Гомеостаз – здатність біологічних систем підтримувати відносно сталий стан і властивості. Для рослин у підтриманні гомеостазу важливе значення мають плазмалема, тонопласт, а на тканинному – плазмодесми, які забезпечують міжклітинні зв’язки протопластів.

Гутація – явище виділення крапель ксилемного соку, спричинене високим кореневим тиском, через спеціальні утвори – гідатоди, розміщені на кінчиках листка.

Деплазмоліз – процес повернення плазмолізованої клітини до нормального стану внаслідок вбирання води при перенесенні її в гіпотонічне середовище.

Десмотрубка – структура плазмодесми, стінки якої через плазмодесмовий канал з‘єднують елементи ендоплазматичного ретикулума суміжних клітин.

Дихальний коефіцієнт – відношення кількості (в молях) виділеного при диханні СО₂ до кількості поглинутого О₂. Величина залежить від ступеня окисненості субстрату.

Дихання рослин – сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують надходження в рослину кисню і виділення вуглекислого газу та води. Основу дихання становить процес окиснення та розщеплення в органах рослин органічних сполук з виділенням енергії у вигляді АТФ.

Ендодерма – шар клітин, який оточує центральний циліндр у коренях та деяких стеблах. Клітинні оболонки ендодермальних клітин суберинізовані (клітини з поясками Каспарі), а тому не пропускають воду.

Енергія проростання насіння – відношення кількості пророслого насіння до кількості насіння, взятого для проростання, через певний, встановлений Держстандартом для кожної культури, строк після посіву. Характеризує здатність насіння до дружного проростання.

Епідерма – покривний шар листків, стебел, коренів (первинний за походженням).

Епікотиль – частина стебла між сім’ядолями та першими листками у проростків рослин.

Етилен – єдиний газоподібний фітогормон. Гальмує ріст, пришвидшує старіння рослин, дозрівання й опадання плодів, формування відокремлювального шару в черешках листків і плодоніжках. Виконує роль тригера адаптивних реакцій при дії стресових факторів.

Етіоляція – явище втрати зеленого кольору рослинами унаслідок розпаду хлорофілу при тривалому перебуванні рослин у темряві.

Етіопласти – пластиди, що містять проламелярні тіла – впорядкований комплекс мембранних пухирців і каналів. Утворюються із пропластид за відсутності світла. Після освітлення рослини перетворюються в систему тилакоїдних мембран хлоропластів.

Жасмонова кислота – сполука з фігормональною активністю фенольної природи , гальмує ростові процеси і стимулює старіння.

Замикаючі клітини – спеціалізовані епідермальні клітини продихового апарату, якими утворюється продихова щілина. Особливості замикаючих клітин – нерівномірне потовщення клітинних оболонок, наявність хлоропластів.

Зеатин – природний фітогормон із групи цитокінінів, вперше виділений із незрілих зернівок кукурудзи.

Ізотонічний розчин – розчин, осмотичний тиск якого рівний осмотичному тиску клітини.

Інтенсивність дихання – показник окиснення субстратів, який визначають за кількістю вуглекислого газу, що виділяється рослиною; або кількістю поглинутого кисню, за одиницю часу на одиницю площі.

Інтенсивність транспірації – величина, що вказує, яка кількість води випаровується рослиною з одиниці площі за одиницю часу.

Інтенсивність фотосинтезу – кількість засвоєного СО₂ чи виділеного О₂ одиницею поверхні листка за одиницю часу.

Індоліл-3-оцтова кислота (ІОК) – найбільш поширений фітогормон класу ауксинів; ідентифікована у 1934 році Кеглем.

Каротиноїди – клас жиророзчинних пластидних пігментів рослин: каротини, ксантофіли, каротиноїдні кислоти. Допоміжні пігменти фотосинтезу. Містяться в хлоропластах і хромопластах рослинних клітин.

Кінетин – 6-фурфуриламінопурин, виділений із автоклавованого препарату ДНК сперми оселедця, як фактор поділу рослинних клітин. Належить до групи цитокінінів. У рослинних тканинах не виявлений!

Квантосоми – невеликі гранули, розміщені на внутрішній поверхні мембран хлоропласта, вважаються основними функціональними елементами фотосинтезу.

Клітинний сік – рідкий вміст вакуолей рослинних клітин. До складу клітинного соку входять неорганічні солі (Na⁺, K⁺, Ca⁺, Mg⁺, Cl^-, SO₄^2-, PO₄^3-), вуглеводи, фенольні сполуки, азотисті сполуки, білки, в т. ч. гідролітичні ензими, антоціани, алкалоїди.

Когезія – явище зчеплення молекул між собою. Має важливе значення у транспортуванні води по капілярах судин провідних тканин рослинного організму.

Колеоптиль – перший зародковий листок бруньки проростків злаків. Гострою верхівкою пробиває ґрунт під час проростання насіння.

Компартменталізація – розділення цитоплазми клітини на окремі відсіки внаслідок її розчленування мембранами ЕПР та іншими мембранами. Компартменти відрізняються інтенсивністю обміну речовин та функціонально.

Компенсаційна світлова точка – інтенсивність освітлення при якому посилення фотосинтезу компенсує темнове дихання. У тіневитривалих рослин значення становить 1% від повного насичення, у світлолюбних – 3-5%.

Кореневий тиск (нижній кінцевий двигун) – тиск силою кілька атмосфер, що виникає в кореневій системі рослин унаслідок існування градієнта водного потенціалу в радіальному напрямку від клітин кореневого волоска до судин ксилеми. Спричиняє односторонній потік води з розчиненими речовинами незалежно від транспірації.

Ксантофіли – жовті пігменти з групи каротиноїдів, що містяться в хлоропластах і хромопластах рослин. Є окисненою формою каротинів.

Ксилема – комплексна провідна тканина, до складу якої входять провідні (судини і трахеїди), паренхімні та механічні гістологічні елементи.

Кріопротектори – речовини, що мають захисний вплив на клітини рослин при заморожуванні. Як правило, зв’язують воду і таким чином попереджують зневоднення тканин та унеможливлюють формування кристалів.

Кутин – гідрофобна полімерна речовина, яка складається із поліетерифікованих довгих молекул жирних кислот (С₁₆-С₂₂) з великим числом замісників. Шар кутину пронизаний полісахаридними компонентами клітинної оболонки (наприклад, целюлозою) утворює кутикулу.

Ламели – мембранні структури всередині строми хлоропласта. Те саме, що і тилакоїди.

Макроелементи – основні неорганічні хімічні елементи, необхідні рослині для росту та розвитку. В рослині містяться у кількості від десятків до десятих і сотих відсотків. До них належать органогени (С, О, Н, N) та К, Nа, Ca, P, Mg, S.

Матрикс (лат. matrix – першооснова) – основна речовина цитоплазми, ядра та органоїдів.

Міжклітинний простір – порожнини між клітинами в тілі рослин.

Мікроелементи – хімічні елементи, що в малих кількостях необхідні для нормального розвитку рослин. До цієї групи належать Al, B, J, Si, F, Ba, Zn, Cu, Ti, Mo, Co. Вміст мікроелементів коливається від тисячних до стотисячних відсотків.

Мікротрубочки – компоненти цитоскелета рослинної клітини, утворені білком тубуліном. Беруть участь у формуванні веретена поділу в ході мітотичного поділу.

Мікрофіламенти – нитчасті компоненти цитоскелета, утворені актином. Забезпечують рухи цитоплазми і переміщення органоїдів.

Мікрофібрили – основні структурні одиниці целюлози, що являють собою сукупність близько розміщених елементарних міцел. Довжина однієї мікрофібрили коливається в межах кількох тисяч Ǻ, а діаметр – від 100 до 250 Ǻ. Мікрофібрили розміщуються в клітинній оболонці на певній відстані одна від одної, а проміжки між ними заповнюються матриксом (геміцелюлози, пектини, білки).

Настії – ростові рухи органів і частин рослин, що виникають під впливом рівномірної дії подразника (зміна інтенсивності освітлення, температури тощо). Настії мають різний характер, наприклад, розкривання квіток вранці і закривання ввечері, зміна положення листків, складання листків від дотику до них (мімоза), розтріскування плодів при дотику (розрив-трава), зміна положення суцвіття у соняшника залежно від зміни положення сонця тощо..

Нутації – обертальні рухи верхівок органів рослин, зумовлені зміщенням ростової зони (вусики, виткі стебла).

Органели (органоїди) клітини – постійні структурні компоненти клітини, що виконують життєво необхідні функції. Розрізняють ЕПР, апарат Гольджі, мітохондрії, сферосоми, пластиди, вакуолі, рибосоми, мікротрубочки, мікрофіламенти тощо.

Осмос – дифузія молекул розчинника (наприклад, води) через напівпроникну мембрану від меншої до більшої концентрації.

Осмотичний потенціал – рівний різниці між хімічним потенціалом розчину та хімічним потенціалом чистої води, завжди від’ємний.

Осмотичний тиск – тиск, який потрібно прикласти до розчину, щоб зупинити надходження до нього води через напівпроникну мембрану.

Пасока – рідина, що виділяється із перерізаних судин ксилеми і кореня внаслідок кореневого тиску. У пасоці в розчиненому стані містяться мінеральні і деякі органічні (амінокислоти, органічні кислоти, цукри, білки, фітогормони) речовини.

Перекисне окиснення ліпідів – це наслідок вільнорадикальних процесів, спричинених кисневими радикалами. Вільнорадикальні процеси ведуть до перекисного окиснення ненасичених жирних кислот ліпідів мембран.

Пектинові речовини – високомолекулярні сполуки з групи полісахаридів, в основі яких є D-галактуронова кислота. Містять у своєму складі карбоксильні групи, завдяки яким відбуваються йонообмінні процеси в клітинних оболонках клітин коренів.

Пероксисоми – цитоплазматичні одномембранні пухирці, похідні ЕПР, що беруть участь у розщепленні пероксиду водню, в метаболізмі гліколевої кислоти.

Пігменти – органічні сполуки, що надають забарвлення тканинам організмів. Колір визначається наявністю в складі пігментів хромофорних груп, які мають здатність вибірково поглинати світло у видимому діапазоні. Поділяють на фотосинтетичні (хлорофіл), фоторегуляторні (фітохром), дихальні (цитохром) та барвники (антоціан).

Плазмодесми – тонкі цитоплазматичні тяжі, що проходять через наскрізні отвори в клітинних оболонках і з’єднують протопласти сусідніх клітин у рослин. Складається із плазмодесмового каналу, плазмалеми, що вистилає плазмодесмовий канал, десмотрубочки, стінки якої неперервні із елементами ЕПР сусідніх клітин та гіалоплазми, що міститься між десмотрубочкою і плазмалемою. За допомогою плазмодесм протопласти клітин об’єднуються в єдину систему – симпласт.

Плазмоліз – явище відставання протопласта від клітинної оболонки в результаті втрати води (спостерігають при зануренні клітини в гіперосмотичне середовище).

“Плач” рослин – процес виділення пасоки з перерізаних судин ксилеми стебла або кореня під впливом кореневого тиску. У деревних рослин здійснюється навесні (березовий сік), у трав`янистих – протягом вегетаційного періоду.

Поясок Каспарі – потовщення у вигляді суцільних кружечків на поздовжніх, радіальних та поперечних стінках клітин ендодерми кореня.

Продих – утвір епідерми, який складається з двох замикаючих клітин та продихової щілини між ними. Замикаючі клітини бобоподібної форми містять хлоропласти і мають нерівномірно потовщені оболонки (опуклі – тонкі, ввігнуті – товсті). Продихова щілина складається з переднього дворика, який виходить назовні і заднього, з’єднаного з повітряною порожниною. Через продихи здійснюється газообмін рослин і транспірація.

Протоплазма – цитоплазма без органел (цитозоль).

Пропластиди – зачаткові пластиди в клітинах меристеми, з них утворюються пластиди. Мають амебоїдну форму, містять строму і дископодібні грани.

Проросток – молодий рослинний організм з моменту проростання насіння до формування перших справжніх листків (листка).

Протопласт – у рослин – клітина, позбавлена клітинної оболонки.

Регулятори росту рослин – фізіологічно активні речовини, що можуть спричиняти зміни в рості і розвитку рослин (наприклад, фітогормони, феноли, вітаміни тощо).

Ризодерма – зовнішня погранична тканина кореня, яка поглинає з навколишнього середовища воду та мінеральні речовини і спрямовує їх у внутрішні тканини.

Ріст – збільшення розмірів рослинного організму або окремих його частин і органів унаслідок збільшення кількості клітин шляхом поділу, їхнього лінійного розтягування та внутрішньої диференціації.

Ростові рухи рослин – зміни положення органів рослин у просторі внаслідок нерівномірних ростових процесів.

САМ-метаболізм (від англ. Crassuleaceae Acid Metabolism) – метаболізм органічних кислот товстолистих, один із шляхів асиміляції СО₂ в ході темнового етапу фотосинтезу. СО₂ фіксується вночі, при відкритих продихах, шляхом карбоксилювання фосфоенолпірувату з утворенням С₄-дикарбонових кислот, які потім декарбоксилюються, а вивільнений СО₂ фіксується в ході циклу Кальвіна вдень, при закритих продихах.

Світлозбиральний комплекс (СЗК) – сукупність світлозбираючих молекул пігментів, які обслуговують один реакційний центр. Утворений 400-600 молекулами пігментів. Міграція енергії до реакційного центру здійснюється за принципом індуктивного резонансу без перенесення заряду від пігментів, що поглинають світло у більш короткохвильовій області спектра, до пігментів, що поглинають у довгохвильовій області.

Симпласт – сукупність протопластів, об’єднаних плазмодесмами.

Сочевички – багатоклітинні утвори в перидермі, через які у рослин відбувається газообмін, здебільшого на стеблах, рідше на коренях. На зиму закупорюються спеціальним замикаючим корковим шаром, що навесні розривається. Типова сочевичка складається із отвору в коркові, групи виповнюючих паренхімних клітин із добре розвиненою системою міжклітинників, фелогеном сочевички, який з’єднується з фелогеном перидерми.

Тонопласт – мембрана, що оточує вакуолю. Має свої транспортні системи, в т. ч. і Н⁺-АТФ-азу, що дає змогу вакуолі підтримувати клітинний гомеостаз.

Транспірація – фізіологічний процес випаровування води рослиною (продихова, кутикулярна, перидермальна)

інтенсивність – кількість випаруваної води з одиниці площі за одиницю часу;

коефіцієнт – кількість води, яку рослина має випарувати для утворення 1 г сухої речовини (мл/г сирої речовини);

продуктивність – кількість грамів сухої речовини, що утворюється при випаровуванні рослиною 1000 г води (г сухої речовини /л).

Тропізми – ростові рухи рослин у напрямку дії фактора.

Тургорний тиск – тиск, з яким клітинна оболонка протидіє тиску протопласта на неї.

Фікобіліни – група допоміжних фотосинтетичних пігментів водоростей. За хімічною структурою – це хромопротеїди, до складу яких у ролі хромофорних груп входять фікоціанобілін (фікоціаніни) та фікоеритробілін (фікоеритрини).

Фікобілісоми – впорядковані комплекси у стромі або на поверхні тилакоїдних мембран хлоропластів, у яких локалізовані фікобіліни.

Фітогормони – органічні речовини, що синтезуються тканинами рослин і діють у надзвичайно малих дозах (10^-3-10^-11 моль/л) як регулятори і координатори росту та розвитку рослин. Менш спеціалізовані порівняно із ендокринною системою тварин.

Фітохром – фікобіліноподібний пігмент у цитоплазмі рослинних клітин, фоторецептор червоного і далекого червоного світла; бере участь у фотоперіодичній регуляції цвітіння, стану спокою, формування листків, проростання насіння.

Флоема – провідна тканина судинних рослин, що транспортує органічні речовини, утворена ситоподібними елементами, волокнами, склереїдами та паренхімними клітинами.

Фосфорилювання – реакція приєднання фосфату до будь-якої сполуки

окисне – утворення АТФ з АДФ та неорганічного фосфату у мітохондріях, здійснюється з використанням енергії протонного трансмембранного потенціалу, який формується в процесі дихання.

фотосинтетичне – утворення АТФ у хлоропластах, здійснюється з використанням енергії трансмембранного потенціалу, що створюється в процесі фотоактивованого транспорту електронів.

Фотосинтез – процес перетворення світлової енергії на хімічну. Утворення вуглеводів із СО₂ з використанням енергії сонячного світла за наявності хлорофілу.

Інтенсивність фотосинтезу – кількість виділеного кисню (поглинутого СО₂) в процесі фотосинтезу одиницею площі листкової поверхні за одиницю часу.

Фотосинтетична одиниця – мінімальне функціональне угруповання тилакоїда, яке здатне до фотосинтетичного розподілу заряду і складається з пігментів антенного комплексу та реакційних центрів.

Фузикокцин – гормоно-подібна речовина, метаболіт гриба Fussicoccum amigdali групи дитерпенів, володіє високою біологічною активністю, в т. ч. впливає на розтяг клітин, відкриття продихів, проростання насіння, коренеутворення рослин.

Фотоліз води – світлозалежне розщеплення молекул води на кисень і водень, здійснюється в світловій фазі фотосинтезу компонентами фотосистеми ІІ.

Хлорофілід – сіль хлорофілінової кислоти, утворюється при взаємодії молекули хлорофілу із лугами.

Цитокініни – клас фітогормонів, які стимулюють поділ клітин та їхнє диференціювання, затримують процеси старіння тощо. За хімічною будовою – це похідні аденіну.

Цитоскелет – опорно-рухова система клітини, що виконує функцію стабілізації цитозолю; включає мікротрубочки та мікрофіламенти.

Циториз – явище подібне до плазмолізу, при якому плазмалема не відходить від клітинної оболонки, в результаті чого вся клітина зморщується. Всисна сила клітини в цьому випадку може перевищувати осмотичний тиск.

Яровизація – індукція цвітіння холодовим впливом.

СПИСОк використаної літератури

1. Брайон О.В., Чикаленко В.Г., Славний П.С., Мережинський Ю.Ю., Білановський М.Ф. / За ред. М.М.Мусієнка/ Фізіологія рослин: Практикум. - К.: Вища школа, 1995.-191 с.

2. Викторов Д.П. Практикум по физиологии растений. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1991. - 157 с.

3. Грицаєнко З.М., Грицаєнко А.О., Карпенко В.П. Методи біологічних та агрохімічних досліджень рослин і грунтів. – К.: ЗАТ „Нічлава”, 2003. – 320 с.

4. Казаков Є.О. Методологічні основи постановки експерименту з фізіології рослин - К: Український фітосоціологічний центр, 2000. - 272 с.

5. Крешков А.П. Основы аналитической химии. - М: Изд-во Химия, 1970. - 471 с.

6. Мусієнко М.М. Фізіологія рослин: Підручник. - К: Український фітосоціологічний центр, 2001. - 392 с.

7. Мусієнко М.М., Паршикова Т.В., Славний П.С. Спектрофотометричні методи в практиці фізіології, біохімії та екології рослин. – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 200 с.

8. Негода О.В. Методичні рекомендації до лабораторних занять з дисципліни “Фізіологія рослин” для студентів аграрних університетів агрономічних спеціальностей - К: Український фітосоціологічний центр, 2000. - 64 с.

9. Ніколайчук В.І., Белчгазі В.Й., Білик П.П. Фізіологія рослин: Практикум. Навчальний посібник з дисципліни “Фізіологія рослин” – Ужгород: Видавництво Ужгородського державного університету, 1998.- 118 с.

10. Полевой В.В. Физиология растений. - М. Высшая школа, 1989. - 464 с.

11. Практикум по физиологии растений / Н.Н. Третьяков, Т.М. Карнаухова, Л.А.Паничкин и др. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Агропромиздат, 1990.- 271 с.

12. Костильов О.В., Романенко О.В. Біологія та екологія автотрофних організмів.- Київ: Фітосоціоцентр.- 1999.-192 с.

13. Физиология растений. Методические указания для студентов-заочников III курса биолого-почвенных факультетов государственных университетов / Под ред. С.С. Андреенко. - М.: МГУ, 1978.- 152 с.

14. http://www-saps.plantsci.cam.ac.uk/info/worksheets.html

15. Brauner L., Bukatsch F. Praktikum z fiziologii roslin / Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1987. - S.347.

16. Heath R.L, Packer L. Photoperoxidation in isolated chloroplasts. Kinetics and stoichiometry of fatty acid peroxidation // Arch. Biochem. Biophys. – 1968. – 25. – P. 189-198.

КОНФЛИКТОЛОГИЯ В СОЦИАЛЬНОЙ РАБОТЕ КАК