Сталінські репресії проти діячів української культури.

Важливим обʼектом сталінських масових репресій була українська інтелігенція. У 20-х рр. це були в основному представники національної культурно-політичної еліти, які стояли на позиціях захисту інтересів свого народу, його культури і мови, прагнули до збереження завойованої під час минулої революції державної самостійності. Сталін вважав українську інтелігенцію головною перепоною на шляху розбудови тоталітарної радянської імперії.

У звʼязку з цим, згідно з вимогами партійного вождя, каральне відомство ДПУ приступило до фізичного знищення в першу чергу української інтелігенції, особливо колишніх учасників Української революції. У червні 1929 р. у Харкові було розстріляно групу українських діячів, звинувачених в організації терористичного підпілля. В 1929-1930 роках слідчі органи сфальсифікували судовий процес над неіснуючою "Спілкою визволення України" (СВУ): 45 українських вчених, письменників і політичних діячів колишньої УНР були засуджені до різних строків тюремного ув'язнення. Згодом більшість з них за рішенням так званих сталінських "трійок" були розстріляні. Сучасний ретель­ний аналіз цих справ переконливо доводить, що жодних підстав стверджувати про наявність якихось підпільних українських організацій в той час не було.

Після цього сфабрикованого процесу в Україні була "викрита" ціла мережа міфічних організацій – "Український національний центр", "Польська організація військова", "Блок українських націоналістичних партій", "Троцькістсько-націоналістичний блок"тощо. Всього було сфабриковано понад 100 подібних справ.

Жертвами репресій ставали, насамперед, найяскравіші постаті українського національного відродження – М. Бойчук, М. Зеров, М.Хвильовий, Л. Курбас тощо. В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, в тому числі 19 академіків. Жахливого удару було завдано українській літературі: 89 письменників було знищено, 212 — примушено замовкнути, 64 – заслано, 83 – емігрували.

У 1933 р. стався справжній погром усього культурного життя України. Була згорнута і заборонена політика «українізації». Паралельно до політичних ре­пресій проти творчої та наукової інтелігенції розпочалася "чистка" наркомату освіти, внаслідок якої було репресовано майже 200 "націоналістів і ворожих еле­ментів".У 1937 р. політичні репресії набувають особливо масового характеру, починається доба "великого терору". ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким тільки за чотири місяці треба було, як за жахливим виробничим планом, репресувати 268 950 чоловік, з них негайно знищити 75 950. Репресії здійснювались позасудовими "трійками". На Соловках і в Сандормосі були підступно знищені десятки українських письменників та поетів. Цю подію назвали в історії символічним і трагічним терміном –“розстріляне українське відродження”.

Суспільство все глибше опускалося у прірву страху, відчаю і моральної дегра­дації. Заарештованих піддавали жорстоким тортурам і таким чином одержували від них необхідні, але міфічні свідчення і про себе, і про своїх знайомих.

Чи не єдиним елементом з дореволюційної структури суспільства залишалась церква. Але вона зазнавала час від часу все відчутніших ударів від державної партії, яка не бачила потреби в релігії, бо ставила перед собою за мету виховання атеїстичної свідомості у громадян. Перший удар було завдано церкві відразу після затвердження радянської влади, коли були конфісковані церковні землі і дорогоцінні предмети культу. Другий – у 1929 р., коли було заборонено всі види діяльності релігійних установ, окрім бого­служіння. Почалося винищення храмів та іншої матеріальної основи релігійних гро­мад. У приміщеннях церкви влаштовувались клуби, школи, склади тощо. Поза зако­ном опинилася Українська автокефальна церква. Церковні ієрархи були піддані репресіям, заслані або розстріляні.