Ренесансні ідеї в українській культурі 16-17 ст.
З кінця ХV ст. до України докочуються нові світоглядно-естетичні віяння, які у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. вилилися у поширенні на західноукраїнських землях культури Ренесансу.
Першим представником ренесансного гуманізму в Україні і Польському королівстві був знаменитий Григорій із Сянока (бл. 1406–1477), професор Краківської академії, львівський католицький архієпископ (1451–1477). Ставши львівським архієпископом, Григорій створив у своїй резиденції-садибі в м. Дунаєві (тепер село Перемишлянського р-ну Львівської обл.) перший у Польському королівстві гуманістичний двір. Дунаївський осередок відвідували знані діячі культури з усієї Європи.
Серед людей українського суспільства – яскравих постатей доби Відродження слід назвати знать, представників родів руської шляхти українського, польського, литовського походження: Острозьких, Замойських, Тарновських, Гербуртів, Радзивілів, Теньчинських, Одровонжів, Шидловецьких, Сенявських, Заславських, Збаразьких, Вишневецьких та інших. При дворах і у володіннях місцевої знаті на українських землях працювали вчителями, архітекторами, скульпторами, друкарями, придворними поетами, музикантами представники освітньо-мистецької еліти як зарубіжного, так і українського походження. Так, при дворі В. – К. Острозького творив ренесансний поет Симон Пекалід, у Тернополі і Острозі князю служив італійський архітектор П’єтро Сперендіо, а в Острозі сформувався цілий Острозький гурток вчених-богословів і письменників.
Ренесанс характеризувався розвитком міст і зростанням міщанського стану. Тому він добре помітний у міській забудові і архітектурі українських міст. Пам’ятки Ренесансу характерні насамперед для західного реґіону України, зокрема для Львова, де працювали кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії: Петро Кастіліо, Петро Італьчик (Італієць), Павло Римлянин, Петро Красовський та інші, а також з Німеччини: Йоганн Пфістер, Гайнріх Горст, Гануш Шольц та інші. Елементи Ренесансу помітні в перебудові (у Кам’янці-Подільському, Меджибожі – 1545), а також у будові нових замків: Синявських у Бережанах (1534–1555), Я. Тарновського у Тернополі, С. Конецпольських у Підгірцях та ін. Свідоцтвом раннього Ренесансу є синагога в Сатанові (1532). Прикладом ренесансного містобудування за принципами регулярного плану можуть бути Жовква (будівничий А. Прихильний) і Броди (архітектор Дель’Аква, і славнозвісний французький інженер Ґ. Л. де Боплан).
Згодом Ренесанс проник і на більш східні українські землі. Зразком пізнього Відродження, що переходить у бароко, є Іллінська (Богданова) церква в Суботові (1653). Елементи Ренесансу мали також перебудовані церкви княжої доби в Києві, Чернігові та інших містах. Поряд з мурованим будівництвом і з певною аналогією до нього розвинулося дерев’яне церковне будівництво.
У скульптурі Ренесанс характеризувався проникненням реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах шляхти у Бережанах, Дрогобичі, Добромилі, в Уневі (1573) в Галичині, князя К. Острозького у Києві (1579), дітей Даниловичів у Жиравці (1580) тощо, у рельєфах на кам’яних плитах і погруддях. Декоративна різьба почала розвиватися у Львові. Німецько-нідерландські й італійські каменярі-різьбарі застосували форми Ренесансу в оздобленні фасадів, обрамлень вікон і входів та інтер’єрів («Чорна кам’яниця» на ринковій площі Львова). Шедевром архітектурно-декоративного різьблення доби Ренесансу є портал каплиці Трьох Святителів. У добу Ренесансу збагатилася дерев’яна різьба – вівтарна й іконостасна, яка збереглася у храмах у Львова, Рогатина, у Молчанському і Спасо-Преображенському соборах Путивля тощо.
Деякі відгомони Ренесансу простежуються в іконописі (де збереглися аж до початку XVIII ст.). Натомість Ренесанс спричинився до розвитку портрета (напр. К. Корнякта), а ще більше – графіки й мініатюри (Пересопницьке Євангеліє), а також у друкарстві. У декоративно-ужитковому мистецтві впливи Ренесансу позначилися у декорі золотарських виробів – посуду, предметів церковного призначення (оправа т. зв. Горностаєвого Євангелія – 1542), зброї (церемоніальний меч львівських війтів), ювелірних прикрас тощо. Також стиль Ренесансу відомий у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком. Для доби Ренесансу, як на заході, так і в Україні, характерний синкретизм – сполучення теоретичних думок з галузі філософії, теології, політики і конкретних наук з гарною літературною формою (поетичною або риторичною).
У літературі й науці, поруч з тенденцією відродити античну культуру, йшли намагання культивувати людську індивідуальність. На основі знання латинської мови розвивалася т. зв. новолатинська поезія і література загалом. У Польщі видатними представниками Ренесансу були учені і письменники українського роду: Лука з Русі, Павло Русин із Кросна, Станіслав Оріховський-«Роксолан» з Оріхович біля Перемишля (1513–1566), Шимон Шимонович зі Львова (1557–1629) та ін. У творах українських письменників траплялися згадки про авторів Відродження, латиномовними працями користувалися українські полемісти, навчання в Острозькій академії включало знайомство з вченими Ренесансу. У ХVІІ ст. в Україні, на зміну ренесансній культурі, вже починає формуватися місцевий варіант стилю бароко.
Таким шляхом, українська культура зазначеного періоду продемонструвала свій поворот до загальноєвропейської. Багато прикладів свідчать не лише про вплив Західної і Центральної Європи на Україну, а й про співтворення Україною культурних цінностей, її співучасть у культурних течіях, спільних для всієї Європи.
Дата добавления: 2014-12-26; просмотров: 4213;