Врангелівщин та її розгром

Режим на чолі з генералом Врангелем, встановлений в Криму і на Пд. України в квітні - листопаді 1920 р.

Склався після провалу наступу на Москву військ генерала А. Денікіна та кризи його режиму на Пд. Росії. Залишки білогвардійців відкотилися до Криму, де 4 квітня 1920 головне командування ними було передано генерал-лейтенантові барону П. Врангелю.

Новий головком підхопив гасло відновлення єдиної і неділимої Росії. Він спочатку створив у Севастополі Раду при головнокомандувачі, а 16 серпня 1920 сформував з монархістів, октябристів і кадетів т. з. уряд Півдня Росії на чолі з О. Кривошеїним, який ще за Гетьманату прибув до Києва і заснував там раду держ. об'єднання Росії.Реставрація імперії у вигляді федерації була осн. метою новоств. уряду.

Одним з його головних нормативних актів став «Закон про землю», який передбачав передачу селянам маєтків розміром понад 600 десятин землі, однак з викупом за 5-кратною вартістю річного врожаю і виплатою викупу впродовж 25 років. Робітникам врангелівці обіцяли захист від зловживань підприємців.

Як і ін. рос. політ, та військ, сили, «уряд Півдня Росії» грабував укр. народ: від продовольства і флоту, майна до істор. і культур, цінностей.

Врангель і Кривошеїн прагнули відновити створені ще Тимчасовим урядом волосні думи, волосні управи. Але реальними правителями на місцях виявилися білогвардійська контррозвідка, каральні експедиції.

Улітку 1920 р., коли Південно-Західний фронт основними своїми силами вів наступ проти польських військ на заході, не при­пинялися бої і на півдні, з білогвардійцями. У час розгрому армій Денікіна до Криму відступила невелика (до 5 тис. чол.) група генерала Слащова. Радянське головне командування недооцінило небезпеки й не кинуло своєчасно достатніх сил для розгрому цієї групи.

4 квітня 1920 р. у Севастополі на нараді старших начальників замість Денікіна, який пішов у відставку, головнокомандуючим білогвардійськими військами був обраний генерал-лейтенант П.Врангель.

У ніч на 7 серпня радянські війська почали наступ проти Врангеля. Частини правобережної групи – 15-а, 52-а і Латиська дивізії – у районі Олешки з боями переправились через Дніпро і 7 серпня зайняли Олешки, Каховку й інші населені пункти. Відчайдушні спроби врангелівців ліквідувати плацдарм були марними. Зазнали краху й були розгромлені десанти Врангеля на Дону й Кубані (серпень 1920 р.).

На зайнятій білогвардійцями території розгорнулася підпільно-партизанська боротьба. Нею керували військово-революційні комітети, які діяли в Сімферополі, Севастополі, Феодосії, Євпаторії та в інших містах. Керував більшовицьким підпіллям і партизанським рухом Закордонний відділ ЦК КП(б)У через свій Кримський підвідділ. Для взяття Криму до настання зими війська кримської ділянки фронту поповнювалися, унаслідок чого уже в середині вересня вони налічували 45 тис. бійців. Врангелівців було 44 тис. чол., але вони мали перевагу в кінноті і у них були танки. 21 вересня Реввійськрада Республіки видала наказ про створення Південного фронту.

Командуючим Південним фронтом було призначено М.Фрунзе. Проти Врангеля виступив і Махно. На початку жовтня 1920 р. у Старобільську була підписана угода між представниками радянського уряду та командуванням Махна, за якою Махно обіцяв припинити збройну боротьбу проти радянської влади, а його загони переходили в оперативне підпорядкування командування Червоної Армії і виступали на боротьбу проти армії Врангеля. Коли радянські війська готувалися до вирішальної битви, Врангель не залишав думки про прорив у Донбас, вихід на Правобережну Україну. З цією метою 14 вересня 1920 р. він почав наступ, завдавши серйозних ударів 13-й армії. 19 вересня врангелівці захопили Олександрівськ (Запоріжжя), 22-го - Синельникове, 28-го - станцію Волноваху і 29-го - Маріуполь. Але на початку жовтня білогвардійці були спинені, і загрозу Донбасу ліквідовано.

Залишки врангелівців через Чонгарський перешийок відійшли в Крим. Перед радянськими військами постало завдання - прорвати перекопсько-чонгарські укріплення, створені під керівництвом французьких та англійських інженерів.

Врангель мав 25-28 тис. багнетів і шабель, частини Південного фронту налічували понад 100 тис. бійців. На ранок 8 листопада вдалося вибити білогвардійців з Литовського півострова. У ніч на 11 листопада перейшли в наступ війська 4-ї армії на Чонгарському перешийку, укріплення якого були подолані на ранок. Разом з військами 6-ї і 4-ї армій у прорив були введені 1-а і 2-а Кінні армії. Почалося швидке просування вглиб Криму. 13 листопада червоні війська зайняли Сімферополь, 15-го - Севастополь і Феодосію, 16 листопада – Керч.

Після приходу радянських військ у Крим почався жахливий червоний терор. За роки революції і громадянської війни у Криму зібралося багато біженців - представників заможних класів, інте­лігенції, офіцерів з усієї Росії, значна частина з них не змогли виїхати за кордон. Розстрілювали офіцерів, солдатів, лікарів, священиків, журналістів, учителів… Різні джерела подають число жертв червоного терору від 40 до 150 тис. Недарма Крим називався “Всеросійським цвинтарем”.