Джерела права

Авторські права і суміжні права охороняються Законом України "Про авторське право і суміжні права". Цей закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і вико­ристанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Крім того, немайнові і майнові права власників авторського права і суміжних прав охороняються іншими законами України, а саме:

- Про інформацію (1992);

- Про друковані засоби масової інформації в Україні (1992);

- Про науково-технічну інформацію (1993);

- Про збереження І розвиток народних художніх промислів України в

ринкових умовах (1993);

- Про телебачення і радіомовлення (1993);

- Про захист інформації в автоматизованих сис­темах (1994);

- Про наукову і науково-технічну експертизу (1995);

- Про інформаційні агентства (1995);

- Про рекламу (1996);

- Про видавничу справу (1997);

- Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні (1997);

- Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний

захист журналістів

- Про професійних творчих працівників і творчі союзи (1997);

- Про кінематографію (1998) тощо.

Це питання знайшло своє відображення також в Конституції України, Цивільному кодексі України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів Украї­ни, у низці постанов Верховної Ради України і норматив­них актах Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП).

За загальним правилом твір може бути використа­ний третіми особами тільки з дозволу власника авторсько­го права Найбільш поширеними є права: копіювати чи ін­шим способом відтворювати твір; здійснювати звукозапис виконання твору; виконувати перед публікою твори, зок­рема, музичні, драматичні чи аудіовізуальні; здійснювати публічний показ творів по радіо чи телебаченню, іншими способами трансляції; переводити на іншу мову літерату­рні твори; здійснювати прокат, особливо творів, записаних на носій і комп'ютерні програми; екранізувати твори і, зок­рема, створювати на їхній основі аудіовізуальні твори.

3.4.2 Охорона об'єктів авторського права

На відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні документи у формі патентів чи сві­доцтв і де існують строгі процедури для цього, оформлен­ня прав на об'єкти авторського права не настільки формалізовано.

Виникнення і здійснення авторських прав не вима­гає виконання будь-яких формальностей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожно­му примірнику твору і складається з латинської букви © в колі, імені (найменування) власника авторського права і року першого опублікування твору. Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності і права, 2002.

Якщо за публічне використання літературно-художніх і музичних творів авторів - постійних жителів України нараховується авторська винагорода, автори для одержання гонорару реєструють ці твори в УААСП у по­рядку, обумовленому "Інструкцією про порядок обліку ав­торів, реєстрації творів і розподілу гонорару", що затвер­джено наказом УААСП від 19 лютого 1997 № 10. Автори, яким виплачуються лише договірні й інші разові суми, в Установі не реєструються. їхні права, звичайно, охороня­ються договірним правом.

Власник авторського права для одержання свідоцт­ва про авторство на оприлюднений твір у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку УААСП, що складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій.

Після реєстрації прав автору видається свідоцтво При виникненні суперечки реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійс­ною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Варто враховувати ту обставину, що авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить автору А от виключне право на використання такого твору належить особі, з якою ав­тор знаходиться у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором.

Охорона майнових прав авторів на Україні діє про­тягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Дія терміну охорони починається з першого січня року, що на­ступає за роком, у якому мали місце юридичні факти.

Безстроково охороняються законом право авторс­тва, право на ім'я і право протидіяти перекрученню чи ін­шій зміні твору чи будь-якому іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

3.4.3 Охорона об'єктів суміжних прав

Закон України "Про авторське право і суміжні пра­ва" охороняє права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовленняОхорона суміж­них прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотри­мання ними прав авторів творів, що виконуються Вироб­ники фонограм і відеограм, а також організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців Органі­зації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Оформлення суміжних прав також не вимагає вико­нання будь-яких формальностей Виробники фонограм і відеограм, а також для оповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм і відеограм чи на їхніх упа­ковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад: © Арreleska Sound Production 1995.

Особисті (немайнові) права виконавців охороня­ються безстроково. Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовлення охо­роняються протягом 50 років. Термін охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опубліку­вання, перша передача).

3.5 Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності за кордоном

3.5.1 Охорона прав на об'єкти промислової власності

Законодавство України, як і будь-якої іншої країни; регулює відносини у сфері промислової власності тільки своєї країни. Тому патент, отриманий в Україні, має силу тільки на території України. Якщо ж заявник хоче одержати правову охорону в інших країнах, він повинен одержати її в кожній із цих країн.

Для того щоб полегшити одержання правової охо­рони об'єктів промислової власності своїм громадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах, у 1883 р. одина­дцять країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності і створили Міжнародний Союз по охороні промислової власності. На сьогодні учасниками цієї конвенції є понад 130 країн. Конвенція встановлює по­ложення, що відносяться до винаходів, торговельних ма­рок, промислових зразків, фірмових найменувань, на­йменувань місць походження і вказівок походження, а та­кож до несумлінної конкуренції. Після підписання у 1883 р. Паризька конвенція час від часу переглядалася. Кожна з конференцій з перегляду, починаючи з Брюссельської конференції у 1900 р., закінчувалася прийняттям Акту пе­регляду Паризької конвенції.

Будь-який громадянин України має право запатен­тувати винахід, корисну модель, промисловий зразок в ін­ших країнах. Для цього до подачі заявки на одержання охоронного документа за кордоном заявник зобов'язаний подати заявку до Державного департаменту інтелектуаль­ної власності та інформувати його про свій намір здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не надійде заборона на патентування, то заявка може бути подана у відповідний орган відповідної держави. При цьому, якщо патентування винаходу здійснюється за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка теж подається до Державного департаменту інтелектуальної власності. Патентування за кордоном здійснюється, як правило, через посередника - патентного повіреного України.

Громадяни України також мають право зареєструвати торговельну марку за кордоном. При реєстрації торговельної марки за кордоном відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків однією з умов є подача заявки через власне національне патентне відом­ство.

При патентуванні за кордоном слід додержуватися норм міжнародних угод у сфері промислової власності, до яких приєдналася Україна.

3.5.2 Охорона прав на об'єкти авторського права і суміжних прав

Охорона авторських прав за кордоном здійснюється відповідно до Бернської конвенції про охорону літератур­них і художніх творів (1886 р.), до якої приєдналася Украї­на. В основу Бернської конвенції покладено три принципи.

Принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших країнах-учасницях таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх громадян.

Принцип автоматичної охорони означає, що охоро­на за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов реєстрації тощо.

Принцип незалежності охорони полягає в тому, що охорона надається в країнах-учасницях незалежно від на­явності охорони в країнах походження твору.

Міжнародно-правова охорона суміжних прав здійс­нюється на підставі Римської конвенції 1961 року. За цією Конвенцією охороняються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загально­го відома їх виконань без згоди виконавця), права вироб­ників фонограм (дозволяти чи забороняти відтворення фонограм, а також ввезення та розповсюдження примірни­ків без їхнього дозволу), права організацій мовлення (до­зволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію і відтво­рення їхніх програм).

Основним принципом Римської конвенції є принцип національного режиму. Так, виконання охороняється за національним режимом країни-члена, якщо воно мало міс­це в іншій країні, що домовляється. Охорона фонограми надається за національним режимом країни-члена за умо­ви, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляєть­ся, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знахо­диться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здій­снено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської конвенції

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила охорони, ніж ті, котрі містяться в Законі України "Про авторське право і суміжні права", то застосовуються норми міжнародного договору.

Питання для самоконтролю

1. Яка мета правової охорони?

2. У чому полягає сутність правової охорони ОІВ?

3. Які переваги дає правова охорона ОІВ правовласнику?

4. У чому різниця між правовою охороною і правовим захистом ОІВ?

5 Які принципи правової охорони ОІВ?

6. У чому полягає принцип охороноспроможності ОІВ?

7. У чому полягає принцип виключності прав на ОІВ?

8. У чому полягає принцип балансу інтересів правовласника на ОІВ і суспільства?

9. Що таке патент?

10. У чому полягає процедура надбання прав на винахід?

11. Що є об'єктом винаходу?

12. Що є об'єктом корисної моделі?

13 Що є об'єктом промислового зразка?

14. Які критерії охороноздатності для винаходів?

15. Які критерії охороноздатності для корисних моделей і промислових зразків?

16. У чому полягає критерій новизни для винаходу?

17. У чому полягає процедура правової охорони об'єктів промислової власності?

18. Який термін правової охорони об'єктів промислової власності?

19 На основі яких підстав дія охоронного документа на об'єкт промислової власності може

достроково припи­нятися цілком чи частково?

20 На які об'єкти промислової власності передбачено продовження дії охоронного

документа після вичер­пання первісно встановленого терміну?

21. Якими засобами здійснюється охорона прав на коме­рційну таємницю?

22. Який урядовий орган здійснює правову охорону сортів рослин?

23. У чому полягає правова охорона раціоналізаторської пропозиції?

24. Які об'єкти інтелектуальної власності охороняються авторським правом, а які –

суміжними правами?

25. Чи є обов'язковою процедура оформлення прав на об'єкти авторського права?

26. Який термін охорони немайнових прав на об'єкти ав­торського права?

27 Який термін охорони майнових прав на об'єкти автор­ського права?

28 Який взаємозв'язок між правами автора, виконавця, виробника фонограм, організації

мовлення?

29. Який термін правової охорони об'єктів суміжних прав?

30. Чи має силу патент України на території інших дер­жав?

31 У чому полягає процедура набуття прав громадянами України на об'єкти промислової

власності за кордо­ном?

32 Відповідно до яких конвенцій здійснюється охорона авторських і суміжних прав у світі?

4 ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСТНОСТІ

4.1 Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар

4.1.1 Особливості права інтелектуальної власності як товару

"Товар - це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визна­чена ціна. Відповідно до Закону України "Про оцінку май­на, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися " нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ". Та­ким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної вла­сності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і можуть мати ціну.

До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться:

а) корисність;

б) рідкість - властивість, протилежна загальнодоступності;

в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної влас­ності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетво­рює корисність продукту в комерційну цінність, а сам про­дукт - у товар.

Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реа­лізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власно­сті ця властивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю товару - універсальністю - тісно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивіду­ума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

За принципом "відокремлюваності" права інтелек­туальної власності можна поділити на три групи:

а) права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства;

б) права, що не відокремлюються від індивідуума;

в) права, що не відокремлюються від підприємства.

До першої групи відносяться права на об'єкти права інтелектуальної власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.

До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуа­льної власності відносяться: знання, уміння, творчі здібно­сті людей тощо, які зайняті розробленням об'єктів інтелек­туальної власності. У сукупності - це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія - людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні.

Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування, що розроблені як складові частини діючого підприємства; наявність підготовленого персо­налу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо.

З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (пере­даватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Напри­клад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підпри­ємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом з його якостями.

4.1.2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно іобо­ротні кошти, а також з нематеріальних активів - в основно­му прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, ор­ганізаційними й іншими перевагами і пільгами: податкови­ми пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нема­теріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особ­ливі види капіталу підприємства, а також характеризує йо­го економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

- відсутність матеріальної основи і при цьому во­лодіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгостро­кових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

- відсутність наміру продажу нематеріальних ак­тивів у нормальних умовах діяльності підприємства;

- тривалість експлуатації, що дозволяє врахову­вати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

- відсутність відходів;

- багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

- підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

В Україні основними нормативно-правовими акта­ми, що регулюють правовідносини, які стосуються немате­ріальних активів, є: Закон України "Про оподаткування прибутку підприємства" (1997 р.); "Положення про органі­зацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р № 250; "Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджені наказом Міністерства еко­номіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Поло­ження (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за №750/4043).

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть по­ставлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на ба­лансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служ­би. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відпо­відно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту до­рівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий еконо­мічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випад­ках і менше.

Встановлений термін служби характерний для бі­льшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визна­чений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений тер­мін.

Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а сама процедура вста­новлення терміну дії буває надзвичайно складною і відпо­відальною.

4.2 Комерціалізація прав на об'єкти інтелекту­альної власності

4.2.1 Мета і основні способи комерціалізації

Метою комерціалізації є отримання прибутку за ра­хунок використання об'єктів права інтелектуальної власно­сті у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу пе­ретворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар

Основними способами комерціалізації об'єктів пра­ва інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інте­лектуальної власності.

Для практичного здійснення вказаних шляхів коме­рціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 5.

4.2.2 Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному

виробництві

Вважається, що комерціалізація через використан­ня об'єктів інтелектуальної власності у власному виробни­цтві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, зали­шається у правовласника ОІВ

Рис. 5 Основні способи комерціалізації прав на об'єкти ін­телектуальної власності

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, мо­же у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у ра­зі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний з значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі ус­піху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

4.2.3 Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства

Статтею 13 Закону України "Про господарські това­риства" (1991) передбачена можливість використання не­матеріальних активів (у тому числі ОІВ) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного ка­піталу замість майна, грошей та інших матеріальних цін­ностей, для чого необхідна лише добра воля всіх заснов­ників. Використання інтелектуальної власності в статутно­му капіталі дозволяє:

- сформувати значний за своїми розмірами ста­тутний капітал без відволікання коштів й забез­печити доступ до банківських кредитів і інвес­тицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами май­на,

- амортизувати інтелектуальну власність у стату­тному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собі­вартість продукції, тобто капіталізувати інтелек­туальну власність;

- авторам і підприємствам - власникам інтелек­туальної власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу за­мість "живих грошей" надає також:

- право на отримання частки прибутку (дивіден­дів);

- право на участь в управлінні підприємством че­рез загальні збори правління;

- право на отримання ліквідаційної квоти у разі лі­квідації підприємства тощо.

4.2.4 Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності

Якщо правовласник не передбачає використовува­ти об'єкти інтелектуальної власності у власному виробни­цтві чи розпочати новий бізнес або створити спільне під­приємство, він може передати повністю або частково пра­ва власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фі­зичній або юридичній особі.

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної вла­сності є сукупністю права володіти, користуватися і розпо­ряджатися цим об'єктом

Продаж прав у повному обсязі здебільшого прово­диться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного до­кумента - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової вла­сності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі ви­користовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та осво­єння ринку. Продаж ліцензії - це шлях впровадження тех­нології на ринку без продажу товарної продукції Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покрива­ють свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших дого­ворів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності лише на обу­мовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

У залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключ­ну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і ви­ключає можливість використання ліцензіаром об'єкта пра­ва інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелекту­альної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості вико­ристання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної влас­ності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшо­сті випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунко­вою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований плате­жі.

Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат лі­цензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліце­нзійної продукції.

Паушальний платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі - найбільш поширені та пе­редбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцен­зійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахун­кової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагодже­но виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реально­го доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензій­ного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибу­ток від використання свого об'єкта інтелектуальної влас­ності за рахунок платежів за договором франшизи (в Укра­їні - це договір комерційної концесії). Правовласник (franchiser) дозволяє іншій особі (franchisee) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, тор­говельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

Різниця договору франшизи від звичайного ліцен­зійного договору у тому, що права передаються на пільго­вій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ри­зики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верс­тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами Тобто разом з технологічним обладнан­ням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозво­ляє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досяг­нення науково-технічного прогресу.

4.3 Оцінка вартості прав на об'єкти інтелекту­альної власності

4.3.1 Цілі оцінки прав

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи ви­користати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1 ... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти ін­телектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

- оподатковуваної бази майна підприємств;

- вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору чи договору

про їхню пе-реу ступку;

- вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до

статутного капіталу підприємства;

- розміру компенсації що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством

правоволоділь-цю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт

інтелектуальної власності.

Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти інтеле­ктуальної власності виникає також при постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підпри­ємства тощо.

4.3.2 Підходи до оцінки

Прийоми, що застосовуються для визначення вар­тості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи, підходи, методи і методики. Підхо­ди дають принципи визначення вартості. Методи визнача­ють процедуру розрахунку вартості. Методики розгляда­ють застосування того чи іншого методу стосовно конкрет­них об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелек­туальної власності у конкретному випадку їхнього викорис­тання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різ­номанітті таких випадків існує три загальновизнаних підхо­ди до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) засно­ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до­ведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для про­давця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки поне­сеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної вла­сності, тобто без прибутку

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає вико­ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічни­ми по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по­купця.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкла­дати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інте­лектуальної власності, якщо такий же доход можна одер­жати будь-яким іншим способом

Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести викори­стання даного ОІВ у майбутньому.

Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки за­стосовують два основних прийоми - дисконтування і капі­талізації доходу.

4.3.3 Методи оцінки

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 2. Перелік наведених методів не є вичерпним.

Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, ком­плектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації. Метод

прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Таблиця 2

Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визнача­ється мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з анало­гічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об'єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

Метод вихідних витрат базується на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звер­нути увагу на дві обставини. їх розмір і строк створення активу. Витрати, які були проведені раніше, за необхіднос­ті повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а по­тім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в фор­муванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оціню­ються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з по­рівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'­єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуа­льної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей ме­тод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації заснований на переве­денні прибутку від комерційного використання об'єкта ін­телектуальної власності у вартість останнього Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розра­хунку залишкової вартості, а іноді - для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки ка­піталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добу­тку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з викорис­танням об'єкта інтелектуальної власності, приносить до­датковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготов­ляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою:

RV=ⁿ∑_t=1C_t ×1/(1±i)^t

де: PV- розрахункова вартість об’єкта інтелектуальної власності;

t - розрахунковий період (роки);

С_t - грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді t;

І - ставка дисконту (зменшення).

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуа­льної власності як частку від бази роялті (доходу, прибут­ку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має на­зву ставки роялті:

RV=ⁿ∑_t=1C_t×R

де: C_t- грошовий потік (база роялті),грн.;

R - ставка роялті, %.

Метод звільнення від роялті передбачає розраху­нок вартості об'єкта інтелектуальної власності за форму­лою:

RV=ⁿ∑_t=1C_t ×R×1/(1±i)^t

де C_t- грошовий потік (база роялті),грн.;

i- ставка дисконту, %.

4.3.4 Послідовність оцінки

Принципова схема, що відображає послідовність оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності, пред­ставлена на рис. 6.

Рис. 6 Послідовність оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності

Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об'єк­та інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника. Наступ­ним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використа­ний під час оцінки.

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що від­повідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. До неринкових видів вартості відносяться: залишкова вар­тість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вар­тість тощо.

Наступним кроком є вибір підходу до оцінки. Вибір підходу обумовлюється видом об'єкта інтелектуальної власності, метою і базою оцінки. Після того як буде обрано той або інший підхід у його рамках вибирають метод оцін­ки. І, нарешті, проводять розрахунок вартості прав на об'єкт інтелектуальної власності. Бажано виконати розра­хунок не менш ніж двома методами. Процедура оцінки за­вершується оформленням звіту про оцінку, в якому пови­нна бути відображена всебічно обґрунтована вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерсь­кого обліку 8 "Нематеріальні активи" об'єкти інтелектуаль­ної власності визнаються нематеріальними активами і пе­редбачається (ст. 5) проведення бухгалтерського обліку для таких груп об'єктів інтелектуальної власності:

- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торговельні марки, фірмові найменуван­ня й ін.);

- права на об'єкти промислової власності (право: на винаходи, корисні моделі, промислові зраз­ки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторського і суміжні з ними права (право на літературні і музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних і ін.).

Придбаний або отриманий на безоплатній основі об'єкт інтелектуальної власності відображається на ба­лансі, якщо існує ймовірність одержання в майбутньому матеріальної вигоди, пов'язаної з її використанням, а його вартість може бути вірогідно визначена. Таким чином, для того, щоб поставити об'єкт інтелектуальної власності на бухгалтерський облік, необхідно визначити його вартість.

Ще однією умовою постановки об'єкта інтелектуа­льної власності на бухгалтерський облік є те, що термін використання прав на об'єкт інтелектуальної власності по­винен бути не менше одного року, або не менше опера­ційного циклу, якщо він перевищує один рік

Використання інтелектуальної власності як немате­ріального активу в господарській діяльності підприємств і відображення в бухгалтерському обліку операцій руху та­ких об'єктів дозволяє:

- документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою обліку їх у балансі підприємства та створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань,

- одержувати додатковий прибуток від передачі прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, а також забезпечувати (у залежності від обсягу переданих прав) обґрунтоване регу­лювання цін на інноваційну продукцію підпри­ємства,

- виплачувати фізичним особам авторські вина­городи минаючи фонд заробітної плати, з від­несенням витрат по виплаті авторської винаго­роди на статтю собівартості продукції "Інші ви­трати", тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань у страхові та інші фонди

Таким чином, постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік є одним із варіантів введення ін­телектуальної власності до господарського обороту і дає можливість підприємству отримати додатковий прибуток.

4.4 Управління правами інтелектуальної власності

4.4.1 Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності

Усе у цьому світі має початок і кінець Об'єкт інте­лектуальної власності не є винятком. Можна виділити п'ять етапів життєвого циклу об'єкта інтелектуальної влас­ності (рис 7). Це: створення об'єкта інтелектуальної влас­ності, набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, використання (комерціалізація) прав на об'єкт інтелектуа­льної власності, захист прав інтелектуальної власності, утилізація об'єкта інтелектуальної власності.

Рис. 7 Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності

Створення об'єкта інтелектуальної власності розпочинається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У підприємницькій діяльності ідеї, як правило, направлені на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Далі йде розроблення цієї ідеї. Наприклад, Якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею експериментально. Закінчується створення об'єкта інтелектуальної власності оформленням його на матеріальному носії (папері, електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охо­ронного документа - патенту або свідоцтва на нього. На­явність такого документа у великій мірі унеможливлює по­рушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів.

Використання прав на об'єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого цик­лу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не приносили користі розробнику. Навпаки, витрачалися кош­ти на їх створення та набуття правової охорони. І тільки на етапі використання (комерціалізації) компенсуються попе­редні витрати, а також одержується прибуток - власне те, для чого в більшості випадків створюються об'єкти інтеле­ктуальної власності.

Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне зако­нодавство України надає власнику прав на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав. Нині розгляд справ, пов'язаних із правами інтелекту­альної власності, здійснюється вадміністративному або судовому порядку.

Утилізація є останнім етапом життєвого циклу об'­єкта інтелектуальної власності. Оскільки за визначенням

об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то не­має необхідності його знищувати або переробляти у щось інше Просто після закінчення юридично визначеного стро­ку дії прав інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника.

4.4.2 Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі його створення

На цьому етапі необхідно відповісти на питання: "Який товар буде конкурентноздатним і мати попит на рин­ку у майбутньому, можливо через кілька років?" І тільки після цього варто приступати до його розроблення. Необ­хідно виробити стратегію фірми. Спланувати капіталовк­ладення в інтелектуальну власність, визначити ресурси, що необхідні для розроблення нової технології і забезпе­чення конкурентноздатності як самої технології, так і това­рів, що виробляються на її основі. Необхідно також оцінити можливості основних конкурентів.

При визначенні стратегії фірми щодо розроблення об'єктів права інтелектуальної власності, їх правової охо­рони і подальшого використання неоціненну користь на­дають патентні дослідження, що проводяться за допомо­гою патентної інформації.

Патентна інформація - це технічна і правова ін­формація, що міститься в офіційних періодичних публіка­ціях відомств інтелектуальної власності, які є в усіх краї­нах, де законодавством передбачена правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Майже дві третини тех­нічної інформації, що розкривається у патентній інформа­ції, більш ніде не публікується.

Патентна інформація допомагає:

- відслідковувати передові досягнення у даній сфері;

- знайти партнерів по бізнесу;

- знайти постачальників та матеріали; відстежувати діяльність реальних і

потенційнихконкурентів;

- знайти відповідні ринки.

Технічна інформація, яка міститься в патентних до­кументах, дозволяє:

- уникнути зайвих витрат на дублювання дослі­джень,

- виявити і оцінити технологію для ліцензування та передання технології;

- знайти альтернативні технології; бути на сучасному рівні у певній галузі;

- знайти готові рішення технологічних проблем; - знайти ідеї для подальших

інновацій.

І, нарешті, патентна інформація може використову­ватися для того, щоб:

- уникнути можливих проблем з порушенням прав власників охоронних документів

на об'єкти промислової власності;

- оцінити патентоспроможність власних винахо­дів;

- заперечувати проти видачі патентів, які знахо­дяться у колізії з патентом, що

належить пев­ному підприємству.

4.4.3 Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі набуття прав

Якщо отримано результат інтелектуальної діяльно­сті, що може відповідати юридичним вимогам до об'єкта прав інтелектуальної власності, наприклад, винаходу, ко­рисної моделі, промислового зразка, торговельної марки, комп'ютерної програми, твору літератури тощо, виникає принципове питання. "Чи слід надавати результату інтеле­ктуальної діяльності правову охорону патентом або свідо­цтвом?"

Надання правової охорони є доцільним, якщо:

- об'єкт охорони є невідомим раніше, тобто він не є рівнем техніки;

- охорона надає виключне право на об'єкт перед­бачуваної охорони;

- об'єкт охорони є комерційно значущим;

- об'єкт охорони сприятиме зменшенню витрат компанії;

- об'єкт охорони сприяє задоволенню потреб Споживача;

- об'єкт охорони сприяє зміцненню положення на ринку чи положення компанії у

певній галузі;

- об'єкт охорони буде сприйнятий ринком, тобто буде на нього попит;

- об'єкт охорони є таким, що потенційно може ліцензуватися;

- витрати на правову охорону будуть меншими ніж доход від його використання;

- об'єкт охорони підвищує цінність сумарних акти­вів.

Але навіть якщо потенційний об'єкт охорони відпо­відає більшості з перерахованих вище критеріїв, слід по­думати про альтернативний варіант охорони в режимі ко­мерційної таємниці (ноу-хау). Така охорона доцільна у ви­падку, якщо охорона патентом чи свідоцтвом є слабкою і її може обійти конкурент, наприклад, отримавши схожий па­тент.

Якщо прийняте рішення про набуття правової охо­рони, то необхідно відповісти на друге важливе питання: "Коли надавати правову охорону?". Як правило, не слід отримувати патент на початковій стадії розроблення ідеї або коли ще не готова виробнича база для її реалізації. У цьому випадку конкуренти, ознайомившись з описом вина­ходу, можуть випередити розробника об'єкта інтелектуа­льної власності з виходом інноваційного товару на ринок. Оптимальним варіантом є отримання патенту в момент виходу товару на ринок. У цьому випадку конкурент не встигне спрацювати на випередження.

4.4.4 Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі використання прав

Є кілька стратегій, яких дотримується фірма при ви­користанні прав на об'єкти інтелектуальної власності.

По-перше, це стратегія захисту від конкурентів за допомогою отримання монопольного права на виробницт­во нової продукції на період продажу її на ринку. При цьо­му необхідно визначити оптимальний спосіб і територію реєстрації виключних прав. Важливим є забезпечення па­тентної чистоти виробів з тим, щоб уникнути значних ви­трат у разі порушення прав.

По-друге, це стратегія ліцензування на основі отри­мання монопольних прав на технологію виробництва, що примушує інших виробників придбати у власника прав до­звіл на використання цієї технології за ліцензійним догово­ром Ця стратегія дає можливість контролювати ринок і переслідувати недобросовісних конкурентів.

По-третє, це стратегія формування уставного капі­талу підприємства шляхом внесення до його складу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що мають визначену вартість Для підприємця, особливо початківця, ця страте­гія дозволяє без використання грошей формувати значний за розміром уставний капітал та зайняти на ринку активну позицію.

По-четверте, це стратегія створення іміджу компа­нії Ця стратегія спрямована на те, щоб шляхом управлін­ня інтелектуальної власності підвищити інвестиційну при­вабливість підприємства.

4.4.5 Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі захисту прав

Разом із збільшенням кількості об'єктів інтелектуа­льної власності, ростом конкуренції на ринках товарів і по­слуг зростає кількість порушень прав на об'єкти інтелекту­альної власності недобросовісними конкурентами. Для бо­ротьби з цим явищем підприємства створюють служби безпеки, що займаються попередженням і виявленням правопорушень, а також захистом прав на об'єкти інтелек­туальної власності.

Судовий порядок захисту прав є найбільш ефекти­вним, але практика показує, що тільки незначний відсоток спорів щодо порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності вирішується у суді. Як правило, сторони пого­джуються на мирову, щоб уникнути значних фінансових витрат, а також ризику втрати свого бізнесу.

У великій мірі зменшенню кількості правопорушень сприяє політика фірми, що спрямована на профілактику правопорушень.

4.4.6 Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі утилізації

Як уже відмічалося вище, після закінчення юридич­но визначеного строку дії прав на об'єкт інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у сус­пільне надбання. Тобто його може використовувати без дозволу правовласника будь-хто. Тому на цьому етапі під­приємство повинно спрогнозувати наслідки вичерпання прав на свої об'єкти інтелектуальної власності, а з іншого боку, відкривається можливість безоплатного використан­ня науково-технічних і технологічних розробок, права на які належали до їх вичерпання іншими правовласниками. Для багатьох підприємств це невичерпна, а часто і єдина можливість використати у своїй діяльності досягнення нау­ково-технічного прогресу.

Питання для самоконтролю

1 Що таке товар?

2 Які основні властивості товару?

3 Які об'єкти права інтелектуальної власності є оборотоздатними, а які ні?

4 Які відмінні ознаки нематеріальних активів?

5 Чому існують відмінності між юридичним і економіч­ним термінами служби об'єкта

права інтелектуальної власності?

6 Які основні способи комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності?

7 У чому перевага використання прав на об'єкти інтеле­ктуальної власності у власному

виробництві і переда­чею прав за ліцензійним договором?

8 Які переваги правоволодільцю дає внесення прав ін­телектуальної власності до

статутного капіталу під­приємства?

9 У чому різниця між уступкою прав на об'єкт інтелекту­альної власності і передачею прав

за ліцензійним до­говором?

10 Які Ви знаєте види ліцензійних договорів?

11 Які ви знаєте види ліцензійних платежів?

12 Назвіть, будь-ласка, основні цілі оцінки вартості правна об'єкти інтелектуальної

власності

13 Які Ви знаєте підходи до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності?

14 Дайте характеристику витратного підходу до оцінки вартості прав на ОІВ.

15 Дайте характеристику порівняльного підходу до оцінки вартості прав на ОІВ.

16 Дайте характеристику доходного підходу до оцінкивартості прав на ОІВ.

17 Які Ви знаєте методи оцінки вартості прав на ОІВ?

18 У чому полягає метод прямого відтворення активу?

19 У чому полягає метод заміщення?

20 У чому полягає метод вихідних витрат?

21 У чому полягає метод порівняння продажів?

22 У чому полягає метод прямої капіталізації?

23 У чому полягає метод надлишкового прибутку?

24 У чому полягає метод роялті?

25 У чому полягає метод звільнення від роялті?

26 Яка послідовність оцінки вартості прав на ОІВ?

27 Охарактеризуйте, будь-ласка, життєвий цикл ОІВ.

28 У чому полягає управління правами на об'єкт інтелек­туальної власності на етапі

створення ОІВ?

29 У чому полягає управління правами на об'єкт інтелек­туальної власності на етапі

набуття прав?

30 У чому полягає управління правами на об'єкт інтелек­туальної власності на етапі

використання прав?

31 У чому полягає управління правами на об'єкт інтелек­туальної власності на етапі

захисту прав?

32 У чому полягає управління правами на об'єкт інтелек­туальної власності на етапі

утилізації?

5 Захист прав інтелектуальної власності

5.1 Система захисту прав інтелектуальної власності та її призначення

Немає рації у створенні складної і коштовної систе­ми охорони прав і поширення інформації про охоронні до­кументи на об'єкти інтелектуальної власності, якщо влас­ники цих прав не будуть мати можливість забезпечити за­хист своїх прав задовільним чином. Для того, щоб запобіг­ти у подальшому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок порушення цих прав, вони повинні мати можливість захищати свої права.

Після того як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, власне те, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник: він не несе витрат на стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності. Крім того, він може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник повинен ще витратити час і ресурси на її створення. Тому порушник прав може швидше випустити продукцію з використанням об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій ціні, чим правоволоділець об'єкта інтелектуальної власності. Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має ісерйозні наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний розвиток і ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими країнами.

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвит­ком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливі раніше. Тому без нале­жної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання ана­логічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною.

5.2 Дії, що визнаються порушенням права ін­телектуальної власності

Перераховані нижче дії, що вчинені без дозволу власника патенту на винахід або корисну модель, визна­ються порушенням його прав:

- виготовлення продукту із застосуванням запа­тентованого винаходу (корисної

моделі), засто­сування такого продукту, пропонування для продажу, у тому числі

через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в циві­льний

оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

- застосування процесу, що охороняється патен­том, або пропонування його для

застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що

його застосування забороня­ється без згоди власника патенту або, виходячи з

обставин, це і так є очевидним.

Порушенням прав визнається виготовлення виро­бу із застосуванням запатентованого промислового зраз­ка, застосування такого виробу, пропонування для прода­жу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка

Що стосується географічного зазначення похо­дження товару, то порушенням прав визнається

- нанесення його на товар або на етикетку;

- нанесення його на упаковку товару, застосу­вання у рекламі,

- запис на бланках, рахунках та інших докумен­тах, що супроводжують товар

Крім того, порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначен­ня походження товару є:

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару

особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;

- використання зареєстрованого зазначення гео­графічного походження товару,

якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього за­значення

географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або гео­

графічне зазначення його походження викорис­товується у перекладі або

супроводжується словами "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо,

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару

або подібного до нього позначення для відмінних від описа­них у Реєстрі

однорідних товарів, якщо таке ви­користання вводить в оману споживачів щодо

походження товару та його особливих власти­востей або інших характеристик, а

також для неоднорідних товарів, якщо таке використання

завдає шкоди репутації зареєстрованого зазна­чення або є неправомірним

використанням його репутації;

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару

як видової на­зви

Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника сві­доцтва на торговельну марку, визнаються порушенням його прав:

- нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в

якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи

інший прикріплений до това­ру предмет, зберігання такого товару із зазна­ченим

нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для

продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезен­ня),

- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої

знак зареє­стровано,

- застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у

тому числі в доменних іменах

Знак визнається використаним, якщо його застосо­вано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими