Зсув рН крові в кислу сторону називається – ацидоз, а в лужну – алкалоз.

Ціль криміналістичної фіксації-- як можна точніше, об'єктивніше і наочніше запам'ятати, закріпити факти, події, матеріальні сліди злочину й інші об'єкти, необхідні для встановлення істини по кримінальній справі.

Використовуються різні форми фіксації:

- вербальна -- протоколювання, звукозапис;

- графічна -- графічне зображення (схематичні і масштабні плани, креслення, малюнки, у тому числі мальовані портрети);

- предметна -- вилучення самого предмета, виготовлення матеріальних моделей (реконструкція, у тому числі макетування, копіювання, одержання зліпків і відбитків);

- наочно-образна -- фотографування (у видимих і невидимих променях), кінозйомка, відеомагнітофонний запис.

Фіксація може бути спрямована як на збереження самого об'єкта (консервування), так і на запам'ятовування певних його сторін, властивостей і якостей. Консервування здійснюється шляхом зміцнення структури речовини об'єкта створенням спеціального середовища або пристосування, куди поміщають об'єкт. Так, схоронність обвуглених або старих документів забезпечується поміщенням їх між двох шматочків скла, а слідів взуття на піску -- обробкою їхнім спеціальним лаком. У спеціальне середовище -- морозильну камеру -- поміщають швидкопсувні об'єкти. Виявлений за допомогою порошків слід пальця звичайно вилучається на спеціальну дактилоскопічну плівку. Це штучне пристосування відрізняється від звичайних пакувальних засобів тим, що воно стає невід'ємною частиною фіксуємого об'єкта.

Способи фіксації, що запам'ятовують -- це складання планів і схем, виготовлення копій за допомогою різних речовин, фотозйомка, відеозапис, малювання.

Засоби фіксації --це прилади, апаратура, технічні комплекти, матеріали, за допомогою яких можна зафіксувати на матеріальному носії джерела інформації, скопіювати, змоделювати, або законсервувати їх. Щоб законсервувати, тобто зберегти джерело від пошкодження і знищення, наприклад, слід взуття, достатньо накрити його коробкою, закріпити розчином перхлорвінілової смоли, лаком для волосся або розчином силікатного клею у воді. Слід можна зафіксувати за допомогою фотозйомки, відеозапису, з об'ємних слідів виготовити зліпок, а поверхневі зафарбовані сліди скопіювати на дактилоплівку, силіконову плівку, липку плівку "Скотч", зрештою на фотоплівку або фотопапір. Таким чином, поняття "засоби фіксації" можна трактувати дуже широко, оскільки застосування названих засобів є фіксацією джерела. Процедура фіксації потребує застосування засобів освітлення, вимірювання, копіювання і моделювання тощо, навіть опису сліду в протоколі -- це теж фіксація матеріального джерела.

89. Типові слідчі ситуації та версії початкового етапу розслідування зґвалтувань.

Найбільш загальними слідчими ситуаціями при розслідуванні вбивств і зґвалтувань є ситуації, коли на момент порушення кримінальної справи: 1) особа, що зробила злочин, наслідку не відомо; 2) злочин, що зробив, особа відомо наслідку. Крім того, на специфіку слідчої ситуації впливає період часу, що пройшов з моменту здійснення злочину до моменту початку розслідування. Висунуті в ході розслідування злочинів проти особистості слідчі версії можуть бути розділені на три групи: 1) версії, що не мають вираженої специфіки й висунуті при розслідуванні різних категорій злочинів, засновані на аналізі слідів рук, ніг, транспортних засобів і інших слідів (до подібним до версій ставляться версії про фізичних даних злочинців, способи їхнього проникнення в приміщення, використаних ними транспортних засобах і т. п.); 2) версії родового характеру, типові для злочинів проти особистості: а) про насильницький характер події злочину: б)про події, що передували злочину; в) про знаряддя заподіяння тілесних ушкоджень; г) про здійснення поряд з розслідуваним іншого злочину (крадіжки, грабежу); д) про психічні аномалії злочинця: 3) версії, обумовлені слідчою ситуацією того або іншого різновиду злочинів. Типові слідчі ситуації по справах про вбивства можуть бути зведені до наступним:

- виявлення трупа з явними ознаками насильницької смерті, заподіяною сторонньою рукою;

- виявлення трупа з ознаками насильницької смерті при неясності її конкретної причини;

- виявлення трупа без явних тілесних ушкоджень і при відсутності видимих факторів, що травмують, але при обставинах, що можуть свідчити про насильницький характер смерті; - зникнення людини при наявності даних, що дозволяють припустити його вбивство;

- виявлення частин розчленованого трупа. При цьому висуваються й підлягають перевірці версії про настання смерті в результаті: а) убивства: б) самогубства; в) нещасного випадку: г) якого-небудь захворювання; д) раптової смерті. Елементи первісної слідчої ситуації є відправними моментами для висування ряду приватних слідчих версій про механізм убивства, його знаряддях; про положення, у якому перебував потерпілий у момент заподіяння поранень; про здійснення вбивства за місцем проживання або роботи злочинця й т.д. Слідчі ситуації, що складаються на момент на чалу розслідування зґвалтування, можуть бути класифіковані залежно від того:

- чи був підлоговий акт із потерпілою зроблений із застосуванням фізичного або психічного насильства або з використанням її безпомічного стану:

- чизроблене насильство у відношенні неповнолітньої або малолітньої;

- чизроблене насильство в приміщенні або на відкритій місцевості. Висуваються й підлягають перевірці версії про те, що: а) зґвалтування мало місце при обставинах, повідомлених потерпілої: б) зґвалтування не було, а відбулися добровільні полові зносини, в оцінці обставин якого потерпіла сумлінно помиляється: в) зґвалтування не було, мала місце інсценівка злочину. Залежно від обставин розслідуваної справи мо гут бути висунуті й іншої версії, зокрема , про особливості сприйняття потерпілих конкретних дій злочинця: про характер існуючих між ними відносин: про інтенсивність надаваного нею опору; про причини зміни показань і т.п.. У випадках, що коли потерпів від зґвалтування є неповнолітня, самостійною завданням розслідування є з'ясування питання про те, чи була ця обставина відома підозрюваному

90. Характеристика засобів криміналістичної тактики (див пит. 12)

Зсув рН крові в кислу сторону називається – ацидоз, а в лужну – алкалоз.

6. Еритроцити, їх функції. Регуляція еритропоезу.

Червоні кров’яні тільця (еритроцити) – без’ядерні високоспеціалізовані клітини організму, що забезпечують транспорт:

- кисню, що зв’язується з гемоглобіном;

- вуглекислого газу, що зв’язується з гемоглобіном, завдяки карбоангідразній реакції в еритроцитах утворюється основна форма транспортування вуглекислого газу – солі вугільної кислоти (бікарбонати);

- багато інших речовин, які адсорбуються на поверхні еритроцитів (наприклад поживні речовини).

Кількість еритроцитів в одиниці об’єму крові складає:

- у чоловіків: 3,9 – 5,5 x 10¹²/л;

- у жінок: 3,7 – 4,9 x 10¹²/л.

Форма еритроцитів (двояковігнуті диски) забезпечує максимальну площу поверхні кожної клітини і найменшу відстань дифузії від поверхні до центру клітини. Діаметр еритроцитів – 7,5 мкм, але вони здатні до проходження через капіляри навіть меншого діаметру, завдяки своїй здатності до деформації.

Особливістю вуглеводного обміну є утворення в еритроцитах 2,3-дифосфогліцеролу (2,3-ДФГ), який зменшує спорідненість гемоглобіну до кисню (покращує дисоціацію оксигемоглобіну та віддачу кисню тканинам).

Механізми регуляції кількості еритроцитів в крові:

1. Нервові механізми регуляції – забезпечують швидку зміну кількості еритроцитів в одиниці об’єму крові за рахунок їх перерозподілу між депо та активною циркуляцією. Головним механізмом є активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи (а точніше – симпато-адреналової системи – САС) Ù звуження більшості судин, в тому числі і венозних, які депонують еритроцити Ù вихід еритроцитів із депо (венозні судини та селезінка) Ù швидке збільшення кількості еритроцитів в одиниці об’єму циркулюючої крові (ОЦК) Ù підвищується здатність крові транспортувати кисень. Такі зміни виникають при будь-якому стресі та при фізичному навантаженні.

2. Гуморальні механізми регуляції відбуваються за посередництвом еритропоетинів, які стимулюють дозрівання еритроцитів (еритропоез) та їх вихід з червоного кісткового мозку в кров. Дані механізми регуляції забезпечують повільне підвищення кількості еритроцитів в ОЦК. Еритропоетини утворюються з глобулінів плазми крові під впливом еритрогенів. Еритрогени утворюються в нирках за таких умов:

а) зменшення кількості кисню в крові (гіпоксія);

б) зменшення кровопостачання нирок.

Механізм: гіпоксія Ù вироблення еритрогенів нирками Ù стимуляція утворення еритропоетинів Ù їх вплив на червоний кістковий мозок Ù посилення еритропоезу Ù збільшення кількості еритроцитів в ОЦК Ù збільшення транспорту кисню кров’ю Ù зменшення гіпоксії.

7. Види гемоглобіну та його сполук, їх фізіологічна роль.

Кількість гемоглобіну в одиниці об’єму крові:

- у чоловіків: 135 – 185 г/л;

- у жінок: 120 – 140г/л.

Гемоглобін – хромопротеїд, який містить 4 гема (містить двохвалентне залізо) та глобін (білкова частина, яка складається з двох альфа- та двох бета-ланцюгів). У здорової людини склад гему не змінюється, але змінюється склад глобіну. Це і є причиною наявності різних видів гемоглобіну.

Основними видами гемоглобіну є:

- HbA – гемоглобін дорослої людини (глобін має у своєму складі 2 альфа- та 2 бета-ланцюги);

- HbF – гемоглобін плода (глобін має у своєму складі 2 альфа- та 2 гама-ланцюги).

Особливості будови глобіну впливають на спорідненість Hb до кисню. HbF має більшу спорідненість до кисню, ніж HbA Ù кров плоду зв’язує кисень сильніше, ніж кров матері Ù в плаценті кров плода “відбирає” кисень у крові матері і перетягує його собі. Через кілька місяців після народження HbF майже повністю (на 98%) заміщується HbA.

Сполуки гемоглобіну:

1. ВідновленийHb – не містить кисню;

2. ОкисленийHb (HbО₂) – утворюється в результаті взаємодії відновленого Hb з киснем:

Hb + О₂ HbО₂ (оксигемоглобін).

Головною особливістю цієї реакції є її зворотність. В залежності від умов рівновага зміщується або в бік утворення оксигемоглобіну (в крові легень, яка має високу напругу кисню), або в бік дисоціації оксигемоглобіну (в крові тканин, де напруга кисню низька). Це забезпечує здатність гемоглобіну зв’язувати кисень в легенях та віддавати його тканинам.

Кисень зв’язується з гемом: чотири гема забезпечують зв’язування чотирьох молекул кисню однією молекулою гемоглобіну.

Валентність заліза при утворенні оксигемоглобіну не змінюється (Fe²⁺).

3. Карбгемоглобін (HbСО₂) – утворюється при взаємодії Hb з вуглекислим газом:

Hb + СО₂ HbСО₂ .

Ця реакція зворотня: карбгемоглобін утворюється в крові тканинних капілярів де присутня велика напруга вуглекислого газу, а в судинах легень, де напруга СО₂ низьке, карбгемоглобін навпаки дисоціює з утворенням СО₂, який виводиться з організму.

СО₂ взаємодіє з глобіном (аміногрупами амінокислот, що входять до його ланцюгів). При цьому зменшується спорідненість гемоглобіну до кисню Ù покращення віддачі кисню в тканинах, де утворюється карбгемоглобін.

4. Карбоксигемоглобін (HbСО) – утворюється при взаємодії гемо-глобіну з чадним газом (СО):

Hb + СО Ù HbСО.

Дана реакція є практично незворотньою, тому що спорідненість Hb до чадного газу в 300 разів більша, ніж до кисню. Саме тому карбоксигемоглобін є стійкою сполукою і дуже мало дисоціює. При отруєнні чадним газом кров не може нормально переносити кисень, тому що практично весь гемоглобін зв’язаний з СО. Сильне отруєння можна лікувати тільки замінним переливанням крові, ще людей можна помістити в спеціальну камеру, де підвищують парціальний тиск кисню Ù більша його концентрація в крові Ù зменшення гіпоксії.

5. Метгемоглобін – це гемоглобін в складі якого залізо трьохвалентне (Fe³⁺). До його утворення призводять сильні окисники. Метгемоглобін міцно зв’язує воду, але не може зв’язувати та переносити кисень.

Невелика кількість метгемоглобіну утворюється в фізіологічних умовах в результаті обміну речовин. В еритроцитах є фермент метгемоглобінредуктаза, який переводить Fe³⁺ в Fe²⁺. При отруєнні сильними окисниками людей потрібно піддавати лікуванню відновниками, тому що дія метгемоглобінредуктази при сильних отруєннях недостатня.

8. Лейкоцити, їх функції. Регуляція лейкопоезу. Фізіологічні лейкоцитози.

Лейкоцити, або білі кров’яні тільця, – це клітини з ядрами, які не вміщують гемоглобін і грають важливу роль в захисті організму від мікробів, вірусів, патогенних найпростіших, тобто забезпечують імунітет.

У дорослих в крові міститься 4 – 9 Х 10⁹/л (4000 – 9000 в 1мкл.) лейкоцитів, тобто їх в 500 – 1000 разів менше, ніж еритроцитів. Але, на відміну від еритроцитів, чисельність яких в крові здорової людини відносно постійна, чисельність лейкоцитів значно коливаються залежно від часу доби та функціонального стану організму.

Лейкоцити поділяють на 2 групи: ґранулоцити (зернисті), до яких відносяться нейтрофіли, еозинофіли та базофіли; аґранулоцити (незернисті) – лімфоцити і моноцити.

При оцінці змін кількості лейкоцитів в клініці вирішального значення має показник зміни співвідношень між окремими групами та формами лейкоцитів, в меншій мірі – їх кількості. Відсоткове співвідношення окремих форм лейкоцитів називають лейкоцитарною формулою, або лейкограмою.

Характеристика окремих форм лейкоцитів:

1. Нейтрофіли – сама чисельна група білих кров’яних тілець (вони складають 50-75% всіх лейкоцитів. Основна функція нейтрофілів – захист організму від мікробної інфекції та токсинів мікроорганізмів. Вони першими прибувають на місце пошкодження тканин. Контактуючи з живими чи мертвими мікроорганізмами, з зруйнованими клітинами власного організму або чужорідними частинками, нейтрофіли фагоцитують, перетравлюють та знищують їх за рахунок власних ферментів та бактерицидних речовин.

Окрім фагоцитозу, нейтрофіли здійснюють і інші протимікробні реакції. Вони секретують в оточуюче середовище лізосомальні катіонні білки та гістіони. Противірусну дію нейтрофіли здійснюють шляхом продукції інтерферону.

2. Еозинофіли складають 1-5% всіх лейкоцитів. Основна функція еозинофілів полягає в знешкодженні та руйнуванні токсинів білкового походження, чужорідних білків, комплексів антиген-антитіло. Еозинофіли також фагоцитують гранули базофілів та тучних клітин, які містять багато гістаміну.

3. Базофіли складають саму малочисельну групу лейкоцитів (0-1% всіх лейкоцитів). Функції базофілів обумовлені наявністю в них біологічно активних речовин. Вони, як і тучні клітини сполучної тканини, продукують гістамін та гепарин. Кількість базофілів збільшується під час регенеративної (заключної) фази гострого запалення. Гепарин базофілів перешкоджає згортанню крові (антикоагулянт) в вогнищі запалення, а гістамін розширює капіляри (вазодилятатор), що сприяє розсмоктуванню та загоєнню.

4. Моноцити складають 2-10% всіх лейкоцитів. Вони здатні до амебоїдного руху, проявляють виражену фагоцитарну та бактерицидну активність. Після того як моноцити мігрують в тканини, вони перетворюються на макрофаги, які окрім фагоцитозу беруть участь у формуванні специфічного імунітету.

5. Лімфоцити складають 20-40% білих кров’яних тілець. На відміну від всіх інших лейкоцитів, лімфоцити здатні не тільки проникати в тканини, але і повертатися назад в кров. Лімфоцити відповідають за формування специфічного імунітету та здійснюють функцію імунного нагляду (“цензури”) в організмі, забезпечуючи захист від всього чужорідного та зберігаючи генетичну постійність внутрішнього середовища. В залежності від місця дозрівання лімфоцити поділяються на Т-лімфоцити (тимусзалежні) та В-лімфоцити (бурсазалежні).

Т-лімфоцити відіграють важливу роль в імунному нагляді. При послабленні їх функцій підвищується небезпека розвитку пухлин, аутоімунних захворювань, підвищується схильність до різних інфекцій.

В-лімфоцити утворюються в кістковому мозку, але у ссавців проходять диференціювання в лімфоїдній тканині кишківника, хробакоподібного відростка, піднебінних та глоткових мигдалин. Основна функція В-лімфоцитів – створення гуморального імунітету шляхом вироблення антитіл. Після зустрічі з антигеном В-лімфоцити мігрують в кістковий мозок, селезінку та лімфатичні вузли, де вони розмножуються та перетворюються на клітини, які являються продуцентами антитіл – імунних γ-глобулінів (імуноглобулінів).

Регуляція лейкопоезу:

Всі лейкоцити, як і еритроцити, походять від поліпотентних стовбурових кровотворних (гемопоетичних) клітин. Гранулоцитии і моноцити утворюються в кістковому мозку під впливом деяких гормоноподібних глікопротеїнів (колонієстимулюючих факторів). Попередники лімфоцитів першими відщеплюються від загального дерева стовбурових клітин; формуються ж лімфоцити у вторинних лімфатичних органах. Специфічним фактором росту для лімфоцитів є інтерлейкін-2, який в свою чергу продукується лімфоцитами, активованими антигеном.