Див пит. 54

56. Поняття криміналістичної характеристики та її значення для методики розслідування злочинів.
(див пит. 50)

57. Поняття та види слідів у криміналістиці.
У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається за кількома аспектами. У широкому розумінні слід — це результат будь-якої матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок учинення злочину: матеріально-фіксовані зміни одного об’єкта на інший; поява чи зникнення тих чи інших предметів, порушення первинного положення, місцезнаходження, стану різних об’єктів (наприклад, загублені злочинцем на місці події власні речі, скалки розбитого віконного скла). Сліди в широкому розумінні охоплюють: комплекси елементів, властивих певним подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі тощо); зміни обстановки (поява або зникнення предметів, зміна їх місця розташування); зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок). На сучасному етапі розвитку криміналістики як сліди розглядаються: звукові сліди, запахові сліди, сліди-мікрочастки, сліди-речовини, сліди генетичного коду людини.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме — матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об’єкта на іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення виникають внаслідок взаємодії двох об’єктів і мають достатньо широке розповсюдження: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є основним предметом вивчення у трасології.

У трасології сліди класифікуються за різними підставами. Залежно від роду слідоутворюючих об’єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Щодо конкретних слідоутворюючих об’єктів, то найчастіше трапляються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди: об’ємні та поверхневі, статичні й динамічні, локальні та периферичні.

Об’ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об’єкта в об’ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об’єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Часто об’ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об’ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об’єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об’єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Обидва об’єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть належати, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування. Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідосприймаючий об’єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об’єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об’єкта і залишаються на слідоутворюючому об’єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди — це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі — відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об’єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об’єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерунка та відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об’єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по якій-небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають у результаті самого руху одного або обох об’єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть належати сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об’єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об’єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об’єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилом) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження. У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії, як найбільш поширені об’єкти трасологічного дослідження.

58. Поняття та види тактичних прийомів.
тактичний прийом — це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Різноманітність тактичних прийомів вимагає їх наукової класифікації. Класифікація визначає систему підпорядкованих понять (класів, об’єктів) і використовується як засіб для встановлення зв’язку між ними. Значення наукової класифікації полягає у тому, що вона передбачає вивчення закономірностей об’єктів, дослідження їх природи.

Найпоширенішою є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження. Так, їх поділяють на прийоми, що ґрунтуються на застосуванні логіки, психології, НОП (О. М. Васильєв). Однак, на наш погляд, запропонована класифікація є спірною через такі міркування:

1) вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

2) є однобічною, бо не охоплює всі можливості формування прийомів;

3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках тактичний прийом має декілька джерел;

4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не можуть належати до прийомів (слідча версія, планування, розміщення та використання сил та ін.);

5) до тактичних прийомів зараховані не тільки способи дії, а й методи і навіть напрями діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик — криміналістичної та процесуальної — дали змогу окремим авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов’язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися у нормах закону. Однак такий погляд не можна визнати правильним.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності — поділ на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у всіх різновидах, визначенню закономірних зв’язків між ними, встановленню їх властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна об’єктивна закономірність, яка дозволяє поділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до визначеної групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії

тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);

тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред’явлення речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.);

тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого; словесна розвідка; зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається; аналіз ознак предмета пошуків; постановка обшукуваному уточнюючих запитань; використання можливостей типових аналогів тощо);

тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за діапазоном використання

тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навички обшукуваного тощо);

тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань; використання типових аналогів; аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3) за об’єктом спрямованості (або сферою реалізації)

тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз’яснення важливості правдивих показань; постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.);

тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення; використання уявної реконструкції окремих елементів події — моделювання з метою відтворення події, що відбулась; зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

4) за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред’явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

5) за характером інформації

тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему; роз’яснення значення щиросердого каяття; постановка тих чи інших запитань тощо);

тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

тактичні прийоми, що засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбулась; зіставлення інформації місця події з традиційним, природним плином події тощо).

59. Поняття та елементи доріжки слідів ніг та її криміналістичне значення.(див пит. 48)

60. Поняття та загальна характеристика техніко-криміналістичних засобів
У спеціальній літературі наводяться різні класифікації технічних засобів, що використовуються в правоохоронній діяльності. Віддають перевагу поділу технічних засобів на змішаній основі: галузь наукового знання, суб'єкт застосування і цільове призначення.

Засоби криміналістичної техніки --фото, кінокамери, відео-, звукозаписуючі пристрої -- широко використовуються в попередженні злочинів та профілактичній діяльності органів дізнання, слідства та суду. Значну роль вони відіграють в адміністративно-профілактичній діяльності, в попередженні проступків і правопорушень. На основі криміналістичної техніки розроблені різні спостережні пристрої, та такі, що автоматично реєструють ознаки злочинів і правопорушень (наприклад "Фара", "Фотоінспектор", засоби охоронної сигналізації). Спеціальні засоби при спробі крадіжки можуть подавати звуковий радіосигнал до пульту спостереження або відключати систему запалювання автомобіля. Телевізійні та звукові системи спостереження, спеціальні електронні замки та багато інших пристроїв розробляються не без допомоги криміналістів і є засобами криміналістичної профілактики.

Методи збирання криміналістичної інформації технічними засобами поділяють на:

--методи "польової" криміналістики, тобто такі, що використовують слідчий, оперативні працівники для виявлення, фіксації та попереднього дослідження матеріальних джерел інформації;

--науково-дослідні методи, які експерти використовують у провадженні судових експертиз та попередніх досліджень за завданнями слідчого або органу дізнання.

До методів "польової" криміналістики" відносять судово-фотографічні (панорамний, масштабний, сигналетичний, репродукційний, стереоскопічний, великомасштабний, мікроскопічний, вимірювальний), а також методи копіювання й моделювання слідів тощо. Салтевский М.В., Лысов Н.Н. Криминалистическая фотография, кинематография и видеозапись в правоохранительной деятельности. - К., 1993. - С. 21.

Науково-дослідні методи -- це фізичні, хімічні, біологічні, математичні, кібернетичні тощо. Терзиев Н.В., Киричинский Б.Р., Эйсман А.А., Геркен Е.Б. Физичиские исследования в криминалистике. - М.: Юрид. изд. МЮ СССР, 1948. - С. 8. Вони, як правило, потребують лабораторних експертних досліджень (наприклад спектральний аналіз, хроматографія, електронна мікроскопія, рентгенографія та інші).

Основні засоби, які використовуються в криміналістичній техніці:

а) науково-технічні:

б) техніко-криміналістичні;

в) криміналістична техніка.

За галуззю наукового знання їх можна розділити на загальні і спеціальні. Загальні --це технічні засоби, запозичені з інших галузей науки і техніки, що застосовуються без будь-яких змін і вдосконалень. Наприклад, використання транспортних засобів, різних інструментів (слю-сарних, столярних і т.ін.), засобів провідникового і радіозв'язку, фотокінотехніки, засобів відео- і звукозапису, мікроскопічної техніки, рентгенотехніки, джерел ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання. Це -- технічні засоби загального призначення, їх не можна віднести до криміналістичних засобів, тому що вони використовуються в різних науках.

До спеціальних відносять засоби, що є інструментами пізнання для будь-якої одної галузі знання чи техніки. Для науки криміналістики -- це спеціально розроблені прилади, пристрої і пристосування, призначені для виявлення, фіксації і дослідження джерел криміналістичної інформації в доказах у кримінальних і цивільних справах. До таких засобів можна віднести йодні трубки, магнітні пензлі, прилади для композиції суб'єктивних портретів, метричні лінійні масштаби-рулетки і т.ін.

Спеціальні технічні засоби, як правило, це прилади, виготовлені тільки для вирішення криміналістичних завдань, чи прилади і засоби загального призначення, в які внесені певні зміни, внаслідок яких прилади набули нових функцій, що відповідають завданням криміналістики. Аналогічна систематизація поділяється багатьма вченими (М.О. Селіванов, В.Я. Колдін).

Інколи криміналістичну техніку класифікують за суб'єктом її використання: слідча, експертна, оперативно-розшукова, техніка працівника ДАІ, прокурора-криміналіста. Ця техніка, як правило, укомплектована до спеціальних наборів, валіз, портфелів, сумок, пересувних лабораторій.

Зараз існує уніфікована валіза слідчого для огляду місця події, яка також використовується органом дізнання при провадженні першочергових невідкладних слідчих дій у ході дізнання або попереднього слідства. Пересувна криміналістична лабораторія (ПКЛ) має комплекти цільового призначення: спеціалізовані фотозасоби; валіза для роботи із слідами рук, одорологічна валіза для роботи з біологічними об'єктами, аналітичні засоби -- металошукачі "Іскра", "Пошук-1", "Блесна", портативна рентгеноустановка, валіза для виготовлення зліпків з об'ємних слідів на місці події; у відділі "Пристрої для виявлення, фіксації й попереднього дослідження доказів" повинні бути відеомагнітофон (магнітофон), друкарська машинка, щупи, трали, портативний ЕОП, ультрафіолетове джерело та інше.

Науково-технічні методи й засоби криміналістичної техніки застосовують головним чином в експертній практиці. Однак інколи деякі з них може використовувати й слідчий (наприклад огляд документів за допомогою ультрафіолетового джерела, ЕОП, лазерного джерела "Спектр").

До технічних засобів наукового дослідження належать:

а) оптичні;

б) мікроскопічні;

в) джерела УФ, ІЧ та рентгенівських променів; г) засоби спектрального аналізу;

д) засоби фізико-хімічних досліджень.

Методи експертних досліджень речових доказів нерідко називають згідно з видом або засобом енергії, що використовується: фотографічні, мікроскопічні, кольороподільні, вимірювальні, люмінесцентні, спектральні, рентгенографічні, атомно-адсорбційні, електронно-графічні, скануючі й тонельні. Останні використовуються при дослідженні об'єктів на молекулярному та атомному рівнях.

Техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи за джерелом походження і ступенем пристосування до потреб кримінального судочинстваможна розділити на три групи.

Першу складають засоби, прийоми і методи, що запозичені з інших галузей науки і технікиі застосовуються в неперетвореному вигляді. Вони здобувають криміналістичний характер лише в зв'язку з цілями і правовою основою їхнього застосування. Такі, наприклад, фотоапарати, відео- і звукозаписуюча апаратура загального призначення, металошукачі, ряд мікроскопів, спектрометри, хроматографи й інша пошукова і дослідницька техніка.

Друга група -- засоби, прийоми і методи, запозичені з інших галузей знання, але перетворені,пристосовані для цілей розкриття і розслідування злочинів. До них можна віднести, наприклад, спеціальні прийоми фотографічної зйомки або фотоустановки, пристосовані для фотографування речових доказів, спеціальні методики дослідження документів з використанням ультрафіолетових і інфрачервоних променів і ін.

Третю групу складають засоби, прийоми і методи, спеціально розроблені для цілей дослідження і розкриттязлочинів. Такі, наприклад, порівняльні мікроскопи, прилади для фоторозгорнення поверхні куль, комп'ютеризовані робочі місця для складання композиційних портретів або дактилоскопічної реєстрації й ін.

До загальних технічних засобів належать: засоби освітлення, оптичні, засоби вимірювання, засоби фіксації, дослідження і концентрації криміналістичної інформації.

Засоби освітлення, чи освітлювальна техніка, застосовується для штучного освітлення ділянок місцевості, закритих приміщень, предметів і людей під час судово-слідчої і профілактичної діяльності. Як такі засоби застосовують стаціонарні і переносні джерела освітлення по-бутового і спеціального призначення. Тепер використовуються, головним чином, прилади і пристрої електричного і газорозрядного освітлення (лампи розжарення, газорозрядні люмінесцентні лампи), Всі їх можна поділити на три види: 1) прилади розсіяного світла (звичайні лампи без арматури); 2) прилади спрямованого освітлення,що мають арматуру -- відбивачі (плоскі, кутові, сферичні, параболічні), в комплектах технічних засобів є софіти, прожектори, імпульсні лампи-спалахи, переносні електричні ліхтарі і т.ін.; 3) пристрої точкового освітлення,що дозволяють концентрувати світловий пучок. Вони використовуються для виявлення маловидимих і невидимих слідів, мікрочасток.

Засоби освітлення поділяють за характером спектра випромінювання на ультрафіолетові, звичайні та інфрачервоні.

Оптичні засоби. Найпростішими оптичними засобами є лупи різної кратності збільшення і призначення (мал. 9, 10, 11) -- дактилоскопічна лупа, вимірювальна лупа, текстильна лупа з підсвічуванням для роботи із слідами, бінокулярна лупа та ін. Кратність збільшення лупи до 10. Найбільше збільшення мають мікроскопи--біологічні, металографічні, порівняльні, люмінесцентні, поляризаційні, вимірювальні, стереоскопічні. У криміналістиці частіше використовуються звичайні оптичні мікроскопи, що дозволяють збільшити об'єкт до 2000, а також спеціальні, виготовлені для криміналістичних досліджень -- мікроскоп порівняльний криміналістичний (МСК-1).

Засоби вимірювання, або вимірювальна техніка, в криміналістичній практиці: а) для вимірювання довжини -- масштабні лінійки, складні метри, рулетки, штангенциркулі, мікрометри та ін.; б) для вимірювання кутів -- транспортир, кутомір, кутомірні сітки та ін.; в) для вимірювання площ-- лупи, метричні сітки; г) для вимірювання об'єму рідких тіл--мензурки, міри; д) для вимірювання маси тіла -- ваги різних класів, важки; е) для визначення пружності тіл--твердоміри, манометри. Наприклад, у валізі інспектора ДАІ є шинні манометри для визначення тиску в балонах шин.

Засоби фіксації --це прилади, апаратура, технічні комплекти, матеріали, за допомогою яких можна зафіксувати на матеріальному носії джерела інформації, скопіювати, змоделювати, або законсервувати їх. Щоб законсервувати, тобто зберегти джерело від пошкодження і знищення, наприклад, слід взуття, достатньо накрити його коробкою, закріпити розчином перхлорвінілової смоли, лаком для волосся або розчином силікатного клею у воді. Слід можна зафіксувати за допомогою фотозйомки, відеозапису, з об'ємних слідів виготовити зліпок, а поверхневі зафарбовані сліди скопіювати на дактилоплівку, силіконову плівку, липку плівку "Скотч", зрештою на фотоплівку або фотопапір. Таким чином, поняття "засоби фіксації" можна трактувати дуже широко, оскільки застосування названих засобів є фіксацією джерела. Процедура фіксації потребує застосування засобів освітлення, вимірювання, копіювання і моделювання тощо, навіть опису сліду в протоколі -- це теж фіксація матеріального джерела.