Нормування шкідливих викидів в атмосферу

Важливими елементами моніторингу є визначення гранично допустимих концентрацій шкідливих хімічних домішок у повітрі, воді, грунті, продуктах харчування.

Гранично допустима концентрація(ГДК) – це максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму або маси середовища води, повітря або грунту, яка практично не впливає на стан здоров’я людини. ГДК встановлюється компетентними установами, організаціями, комісіями як норматив. Останнім часом при нормуванні ГДК враховують не лише вплив забруднювачів на стан здоров’я людини, але і його вплив на диких тварин, рослин, гриби і мікроорганізми, природні угруповання, а також клімат, прозорість атмосфери й санітарно-побутові умови життя. Зараз у більшості країн світу встановлено значення ГДК більш ніж для 700 шкідливих газів, парів, пилу в повітрі.

Для санітарної оцінки ступеня забруднення атмосферного повітря важливим є визначення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у повітрі населених пунктів (ГДК с.д.н.); гранично допустимих максимальних разових концентрацій шкідливих речовин у повітрі населених пунктів (ГДК м.р.н).

Для всіх об’єктів, які забруднюють атмосферу, розраховують і встановлюють гранично допустимі викиди(ГДВ). ГДВ – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів на межі санітарної зони не була вищою, ніж ГДК.

Гранично допустимий викид шкідливих речовин визначається за формулою:

, (6.1)

де – коефіцієнт розведення викинутого за 1 с забруднення до допустимої норми; – гранично допустима концентрація шкідливої речовини, мг/м³.

При розрахунку ГДВ на лісопереробних підприємствах необхідно враховувати ефект розсіювання викидів шкідливих речовин в атмосфері.

Розсіювання викидів в атмосфері залежить від: висоти труби, через яку здійснюється викид шкідливих речовин; секундного об’єму викинутих забруднень; різниці температур викинутої газової суміші та атмосферного повітря; умов вертикального та горизонтального розсіювання (температурної стратифікації); швидкості осідання забруднюючих речовин; їх фонової концентрації.

Для моніторингу важливим є визначення гранично допустимого навантаження(ГДН) на природне середовище. ГДН – це граничне значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, яке встановлюється з врахуванням ємкості природного середовища або ресурсного потенціалу, здатності до саморегуляції і відтворення з метою охорони навколишнього середовища, виснаження й руйнування. Під цим поняттям слід розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, при якій не виявляється прямий чи побічний шкідливий вплив на організм людини та її випадків і не погіршує санітарних умов життя.

Ці нормативи мають законодавче і є юридичне підгрунтя для санітарного контролю.