Протагор. Перикл. Сократ. Анаксагор.

Вавилоняни.

Спадкоємці шумерів, вавилоняни, уміли вирішувати квадратні рівняння, знали «теорему Піфагора», властивості подібних трикутників, уміли обчислювати об'єм піраміди, складали креслення полів, малювали карти - але не завжди дотримувалися масштабу.

Важливим завданням, що стояло перед жерцями, було створення календаря; календар був потрібний передусім для визначення часу сільськогосподарських робіт. Вавілонський календар був місячним, місячний місяць складався з 29 або 30 днів (період зміни місячних фаз дорівнює 29,5 діб); рік складався з 12 місяців. Через те, що сонячний рік довше місячного на 11 днів, Новий рік зміщувався і міг потрапити на літо або осінь; тому час від часу вводився додатковий місяць.

Вавілонський календар був недостатньо точним; набагато точніший календар був створений в III тисячолітті до н. э. у Єгипті. Єгипетський календар складався з 12 місяців по 30 днів, причому у кінці року вставлялося 5 додаткових днів, тобто рік налічував 365 днів. Цей календар відрізнявся від сучасного тільки відсутністю високосних днів; високосні дні ввів в 46 році до н. э. Юлій Цезарь.

Завдання складання календаря було пов'язане з астрономічними спостереженнями: було помічено, що розливши Нила завжди відбувається в один день, коли над горизонтом з'являється зірка Сіріус. Єгиптяни стали записувати положення зірок, об'єднали їх в сузір'я і створили перші зоряні таблиці. Спостерігаючи положення зірок на нічному небі, єгиптяни навчилися визначати час. Астрономія завжди була тісно пов'язана з магією; зоряні таблиці служили не лише для практичних цілей, але і для пророцтв. У I тисячолітті до н. э. у Вавілоні з'явилися перші астрологи.

Характерно, що хранителями знань, писарями, астрологами, лікарями у той час були в основному жерці. Єгипетські і вавілонські жерці тримали свої знання в таємниці, не допускаючи в них необізнаних. Частково це було пов'язано з тим, що в єгипетських храмах існувало майстрове по імітації золото і срібла; хімічні досліди жерців навчили їх підробляти благородні метали. Багато знань жерців залишилися таємницею для подальших поколінь - наприклад, секрет збереження мумій.

Близький Схід був батьківщиною багатьох простих машин і інструментів - тих, що ще в минулому столітті використовувалися багатьма сільськими жителями. Це, передусім, прядка, ручний ткацький верстат, гончарний круг, колодязний журавель. Поява в Єгипті колодязного журавля, «шадуфу», дозволило піднімати воду на «високі поля» і вдесятеро збільшило площу оброблюваних земель. У I тисячолітті до н. э. у Вавилонии з'явилося водопідіймальне колесо, «сакие», і круговий ремінь, що ковзає по блоках, з шкіряними відрами, «черд».

Цивілізацію Вавилонии іноді називають «глиняним царством»: в Месопотамії немає лісу і каменю, єдиний будівельний матеріал - це глина. З глини будували удома і храмовые вежі, зиккураты - лише зовні них облицьовували цеглиною. У Єгипті храми і піраміди будували з каменю. Піраміда Хеопса має висоту 146 метрів і складається з 2,3 млн. кам'яних блоків, кожен вагою в 2 тонни. Для перевезення цих блоків використовували санчата, під які підкладали дерев'яні катки; на вершину піраміди блоки піднімали по похилих площинах. Від каменоломень до місця будівництва блоки доставлялися на величезних барках завдовжки 60 метрів і водотоннажністю 1,5 тисяч тонн.

За свідченням Геродота, на будівництві піраміди Хеопса в порядку трудової повинності працювало 100 тисяч чоловік, які змінювалися кожні три місяці. Трудова повинність, яка поширювалася на усе населення, дозволяла створювати не лише піраміди, але і величезні іригаційні споруди; у II тисячолітті був побудований Фаюмский канал, який дозволив окропити великі площі земель в Нижньому Єгипті.

Найбільшим технічним досягненням Древнього Сходу було освоєння плавки металів. Мабуть, секрет виплавки міді був знайдений випадково під час випалення кераміки. Потім навчилися плавити мідь в примітивних горнах; такий горн був виритою в землі ямою діаметром близько 70 см; яма оточувалася кам'яною стінкою з отвором для дуття. Ковальське хутро робили з козиних шкур і забезпечували дерев'яним соплом. Температура в такому горні досягала 700-800 градусів, що було досить для виплавки металу.

Перші мідні вироби з'явилися на Близькому Сході в VI тисячолітті до н. э., проте мідь - порівняно рідкісний і, крім того, м'який метал; він поступається по твердості кременю. Справжня технічна революція сталася лише з освоєнням металургії заліза, у кінці II століття до н. э. За переказами, першими, що кують заліза були загадкові халибы, що мешкали в горах Вірменії. В ті часи - та і багато пізніше - печі не давали температури, достатньої для плавки заліза (1530 градусів); метал отримували в ході сыродутного процесу, у вигляді криці - пористої грудки з домішкою шлаку. Халибы придумали спосіб позбавитися від шлаку за допомогою тривалого кування; в результаті виходило тверде маловуглецеве залізо.

Залізна руда зустрічається набагато частіше, ніж мідна, - тому залізо стало широко поширеним металом. Залізний наконечник плуга поліпшив обробку грунту, залізна лопата дозволила рити зрошувальні канали. Раніше при вогневій для підсічки системі для розчищення нової ділянки були потрібні зусилля усього роду; тепер за допомогою залізної сокири, пили, лопати з цим міг впоратися і одинак, в результаті почався розпад роду і виділення індивідуальних ділянок.

Величезні зміни сталися і у військовій справі; у VIII столітті до н. э. ассірійський цар Тиглатпаласар Ш створив озброєний залізними мечами «царський полк». Це було фундаментальне відкриття, за яким послідувала хвиля ассірійських завоювань і створення великої Ассірійської держави, - нового культурного круга, компонентами якого були не лише залізні мечі і регулярна армія, але і усі ассірійські традиції, у тому числі і самодержавна влада царів. Таким чином, історія ще раз показала, що життя людей визначається технічними відкриттями.

3. Цивілізації Ассирії і Вавилону.

Початок «залізного століття» став часом розквіту великої близькосхідної цивілізації, цивілізації Ассирії і Вавилону. У VI столітті до н. э. був побудований 400-кілометровий канал Паллукат; цей канал дозволив окропити великі простори пустинних земель. Вавилон перетворився на величезне місто, населення якого досягало 1 млн. чоловік. Вавилон був знаменитий своєю «Вавилонською вежею», зиккуратом Этеменанки, «висячими садами» і мостом через Тигр; цей міст мав довжину 123 метри і покоївся на 9 складених з цеглини опорах. Потрійні стіни Вавилона вражали своєю потужністю - внутрішня стіна мала товщину 7 метрів.

Місто перетинали широкі проспекти, вавилоняни жили у багатоповерхових цегляних будинках. В цей час з'явилися банки і акціонерні компанії - з точки зору буденного життя цей світ не дуже відрізнявся від сучасного буржуазного суспільства. Так само як тепер, у великій моді була «психотерапія» - хвороби лікували, в основному, за допомогою заклинань - і заклинання частенько допомагали. Правда, були і лікарі, що лікують травами, вони складали особливу корпорацію, що ворогувала із заклиначами-психотерапевтами, - проте боротьба двох лікарських шкіл закінчилася поразкою «травників». Як у всі часи, комерсанти-торговці здійснювали поїздки в далекі країни, великі в'язані з очерету кораблі брали на борт сотні пасажирів і плавали в Аравію і в Індію. Зв'язок з рідними місцями мандрівники підтримували за допомогою поштових голубів.

Світ за межами Індії залишався невідомим вавілонянам; вони вважали, що там, далі, починається світовий океан, а за океаном земля змикається з куполом неба. Всього налічувалося сім куполів неба, на сьомому небі жили боги; під землею розташовувалося царство мертвих. Ці представлення Вавілонян розділяли і навколишні народи - у тому числі і євреї; від євреїв вони потрапили у Біблію.

Серед усіх народів Близького Сходу найбільше про навколишній світ знали фінікійці, плем'я мореплавців і купців. Фінікійці будували кораблі з кілем, шпангоутами і суцільною палубою : такий корабель міг за 70 днів перетнути Середземне море і вийти в Атлантичний океан. Фінікійці досягали берегів Гвінейської затоки і Британії; у VI столітті до н. э. вони вчинили плавання навколо Африки. Фінікійцям належать так само два чудові відкриття, скло і пурпурна фарба.

Стекло, за легендою, було відкрито випадкове, коли корабель, що віз селітру, потерпів крах і моряки розпалили на березі вогнище з селітри. Пурпурну фарбу робили з раковин молюсків, секрет її виготовлення зберігався в таємниці; пурпурний одяг носили тільки царі і жерці.

Найвищих успіхів в області ткацтва в древні часи досягли індійці. Індія була батьківщиною бавовни, рослини, яка дивувала чужоземців; у Європі довгий час вважали, що бавовна росте на деревах. Індійські майстри ткали щонайтонші батисты і мусліни; батистову шаль можна було протягнути через перстень. Тканини забарвлювали соком індиго - індиго і зараз використовується, наприклад, для забарвлення джинсів.

У Індії вирощували ще одно чудову рослину - мал. На початку нашої ери індійські селяни освоїли технологію вирощування заливного рису. Це була досить складна технологія. Спочатку община будувала греблю на річці і рила ставок, від ставка відводилися зрошувальні канави. Рисову розсаду вирощували в спеціальному розпліднику з регульованим мікрокліматом; потім її висаджували на затоплені поля. Пізніше для боротьби з бур'янами на затоплених полях стали розводити коропів. Врожайність заливного рису була удвічі вища, ніж врожайність пшениці, при цьому збирали не один, а два-три урожаї в рік. Це було нове фундаментальне відкриття, нова перемога людини над природою.

Нове фундаментальне відкриття спричинила поява нового культурного круга. Індійські колоністи і торговці принесли заливний рис на береги Індокитаю, у Бірму, в Індонезію; разом із заливним рисом вони принесли свою культуру, свою писемність і свою релігію - так що країни Індокитаю частенько називають «Зовнішньою Індією». Услід за заливним рисом буддизм прийшов в Китай і в Японію. Поширення заливного рису означало розширення екологічної ніші; на колишній території могло проживати втричі-вчетверо більше населення - в результаті Південна і Південно-східна Азія перетворилася на самий густонаселений регіон нашої планети.

4. Цивілізація Китаю.

Східна частина Азії відокремлена від західної частини горами і пустелями, тому тут склалася своя самобутня цивілізація. Китайці залишилися незнайомі з багатьма досягненнями Заходу - вони не знали алфавіту, не уміли будувати кам'яних будівель, не знали винограду і вина. З іншого боку, в Китаї були освоєні технології, довгий час не відомі Заходу. Китайці навчилися ткати шовк, в II столітті вони винайшли папір, а в VI столітті - фарфор.

Китай довгий час залишався ізольованим від решти світу.

Китайці вважали, що їх країна - це і «Піднебесна», яка оточена чотирма морями - Східним, Південним, Піщаним і Скелястим. Скелясте море - це була гірська країна Тібет, а Піщане море - безкрайня пустеля Гобі. У 138 році до н. э. імператор У-ди послав на розвідку в пустелю гвардійського офіцера Чжан Цяня; Чжан Цянь був узятий в полон гунами, потім біг, довго поневірявся по пустелі, потім перейшов гори Тянь-шань і несподівано виявив інший світ - країну, де, як і в Китаї, були річки, оброблені поля і великі міста.

Так китайці відкрили для себе зовнішній світ; вони запозичили з цього світу скло, прянощі, мистецтво будівництва кам'яних будівель. Єднальною ниткою між двома світами став Великий шовковий шлях - по ньому здійснювався обмін досягненнями двох цивілізацій.

У VI столітті по Великому шовковому шляху прийшли в Константинополь два ченці, за дорученням візантійського імператора Юстиніана вони вивезли з Китаю личинки шовковичного шовкопряда, заховавши їх у своїх палицях. Виробництво шовку було налагоджене у Візантії, а потім в Персії. У 751 році араби в одному з битві в Середній Азії захопили декількох китайців, що знали секрет виробництва паперу; після цього папір стали виробляти так само і на Близькому Сході. Китайці винайшли так само компас, який потрапив в Європу тисячу років опісля, в XIII столітті. Найчудовішим досягненням китайської цивілізації було створення доменних печей і отримання чавуну. Печі завантажувалися кам'яним вугіллям і рудою з високим вмістом фосфору; дуття здійснювалося потужним хутром з приводом від водяного колеса. Зовні китайські печі були прямокутними канавами, викладеними вогнетривкою цеглиною; у них поміщали тиглі з рудою, між тиглями насипали кам'яне вугілля; така технологія дозволяла отримувати чавун, а також ковке залізо з малим вмістом вуглецю, т. е. сталь. У XI столітті в провінції Хенань було зведено дивовижна споруда - 13-поверхова залізна пагода; вона була складена з литих чавунних плит без застосування дерева і каменю. Секрети отримання чавуну і фарфору залишалися таємницею для європейців аж до початку Нового часу.

5. Наука і техніка в Древній Греції.

До VII століття до н. э. Греція була периферією близькосхідної цивілізації. Греки вчилися у Сходу: вони запозичили у фінікійців алфавіт і конструкцію кораблів, у єгиптян - мистецтво скульптури і початку математичних знань. Знаменитий філософ Піфагор довго жив в Єгипті, намагаючись познайомитися з жерцями і проникнути в їх таємниці; він привіз з Єгипту теорему Піфагора і магію чисел. Наслідуючи жерців, Піфагор заснував таємне товариство філософів; його послідовники вірили в переселення душ і стверджували, що Земля - це куля.

Греція була малородючою країною, її населення не могло прогодуватися землеробством; багато хто займався рибальством, інші від'їжджали у пошуках кращої долі в далекі країни, засновували колонії на берегах Середземного моря. Винаходом, який зробив Грецію багатою країною, стало створення трієри - нового типу бойового корабля. Перша трієра була побудована близько 630 року до н. э. корінфським майстром Аминоклом; це був корабель з трьома рядами весел і екіпажем в 170 веслярів і 20-30 воїнів. Довжина трієри складала 40-50 метрів при ширині 5-7 метрів, водотоннажність - близько 230 тонн. Велика швидкість і маневреність дозволяли трієрі ефективно використовувати свою головну зброю - таран, який пробивав днище кораблів супротивника.

Трієра була фундаментальним відкриттям; вона дозволила грекам завоювати панування на Середземному морі і опанувати усю морську торгівлю. Фінікійці, які до цього були першими купцями Середземномор'я, намагалися протистояти грекам, але їх флот був розгромлений грецькими трієрами у битві при Саламіні. Усі морські шляхи тепер проходили через Пірей і Корінф, величезні прибутки від посередницької торгівлі забезпечили процвітання грецьких міст. Прибутки від торгівлі вкладалися в ремесло; передусім у виробництво кераміки; керамічні посудини були універсальною тарою того часу - зерно, вино, олія і багато інших продуктів зберігалися в амфорах.

Афіни стали головним ремісничим центром Середземномор'я, проте у грецьких підприємців бракувало робочої сили - тоді вони стали купувати рабів. Рабів купували у варварів, що жили по берегах Чорного моря, везли в Афіни і навчали ремеслу; вони працювали у великих ремісничих майстернях, эргастириях. Таким чином, створення трієри породило грецьку торгівлю і грецьке рабовласництво. Грецьке суспільство було буржуазним суспільством купців і підприємців; та обставина, що ці підприємці використовували рабську працю, не міняє суті справи : плантатори американських південних штатів теж використовували рабів. Основною рисою буржуазного суспільства є зіткнення приватних інтересів, яке призводило до нескінченних судових процесів.

У грецьких судах кожен повинен був захищати себе сам; на цих процесах позивачі і відповідачі ухитрялися в ораторському мистецтві; незабаром цьому мистецтву стали учити в приватних школах, в яких викладали мудреці-«софісти».

Протагор. Перикл. Сократ. Анаксагор.

Визнаним главою софістів був Протагор; він стверджував, що «людина є міра усіх речей» і що істина - це те, що здається більшості (тобто більшості суддів). Учень Протагора Перикл став першим політиком, що освоїв ораторське мистецтво; завдяки цьому мистецтву він 30 років правил Афінами.

Від софістів і Протагора пішла уся грецька філософія; значною мірою вона зводилася до умоглядних міркувань, які сьогодні назвали б ненауковими. Проте, в міркуваннях філософів зустрічалися і раціональні думки. Сократ першим поставив питання про об'єктивність знання; він ставив під сумнів звичні істини і вірування і стверджував, що «я знаю тільки те, що нічого не знаю». Анаксагор пішов ще далі - він заперечував існування богів і намагався створити свою картину світу, він стверджував, що тіла складаються з найдрібніших частинок. Послідовник Анаксагора Демокрит назвав ці частинки атомами і спробував застосувати нескінченно малі величини в математичних обчисленнях; він отримав формулу для об'єму конуса. Проте афіняни були обурені спробами заперечувати існування богів, Протагор і Анаксагор були вигнані з Афін, а Сократ за вироком суду був вимушений випити чашу з отрутою.