І Рикетсії -збудники висипного тифу

Рикетсії Провачека належать до роду Rickettsia родини Rickettsiaceaе. Їх вивчав чеський учений С. Провачек, на честь якого збудник висипного тифу названий його ім’ям.

Морфологія і фізіологія. R. prowazekii - дуже дрібні (0,2-0,3 х 0,5-1 мкм) Гр(-) нерухомі мікроорганізми, які не утворюють спор і капсул. Найчастіше мають гантелеподібну форму, хоч можуть нагадувати коки і короткі палички. Добре забарвлюються основним фуксином, за Романовським-Гімзою, серебрінням за методом Морозова. Їх морфологія подібна до будови грамнегативних бактерій. Розмножуються поперечним бінарним поділом, період генерації при оптимальних умовах - біля 12 год. Збудник епідемічного висипного тифу є типовим внутрішньоклітинним паразитом, розвивається в цитоплазмі клітин.

Рикетсії Провачека добре культивуються при 35 °С у жовтковому мішку курячого ембріона, на різноманітних культурах клітин, у легеневій тканині білих мишей при інтраназальному їх зараженні, у кишечнику вошей (метод Вейгля). На живильних середовищах не ростуть.

Антигени. Збудник висипного тифу містить два антигени. Один із них розчинний і локалізується у поверхневих структурах клітини, термостабільний, але не специфічний. Другий антиген термолабільний, міститься в рикетсіях більш глибоко і є видоспецифічним білково-полісахаридним комплексом.

Токсиноутворення. Рикетсії Провачека утворюють термолабільний білковий токсин, який міцно зв’язаний із мікроструктурою клітин. Він має гемолітичні властивості, зумовлює розвитток інтоксикації й стимулює утворення антитіл.

Екологія. Основний біотоп рикетсій Провачека - організм людини, а переносники - одежні й головні воші. Джерелом інфекцій є хвора на висипний тиф людина, кров якої стає заразною з передостаннього дня інкубаційного періоду і залишається такою ще протягом 20 днів хвороби. Сприйнятливість людини до висипного тифу дуже висока в усіх вікових групах. Механізм передачі інфекції трансмісивний. Насмоктавшись крові хворого на висипний тиф, воша стає заразною для людини тільки через 5-6 днів. За цей час в епітелії кишечника вошей розмножується велика кількість рикетсій. При руйнуванні епітеліальних клітин збудник потрапляє у просвіт кишечника й виділяється з фекаліями на одяг і шкіру людини. Укуси вошей супроводжуються свербінням, людина чухається і втирає в розчіси або ранки від укусів їх екскременти разом із рикетсіями. Безпосередньо через укуси вошей збудник не передається, так як у слинні залози і смоктальний апарат рикетсії не проникають. Воша зберігає збудника все життя, але потомству не передає. Крім людини і вошей, до рикетсій чутливі мавпи, гвінейські свинки, білі миші.

В окремих людей після перенесення хвороби залишається довготривале носійство рикетсій із можливим наступним розвитком рецидиву, а, отже, повторного висипного тифу.

У зовнішньому середовищі при високій вологості рикетсії Провачека швидко гинуть, але довго зберігаються у висушеному стані. Нагрівання викликає їх швидку загибель, при кип’ятінні гинуть через 30 с. Чутливі до дії багатьох антибіотиків та дезинфікуючих розчинів, але дуже стійкі до сульфаніламідних препаратів. Останні навіть стимулюють їх ріст.

Захворювання людини. Інкубаційний період триває від 6 до 25 днів. Висипний тиф належить до кров’яних інфекцій. Найбільш виражені зміни спостерігаються в судинах шкіри й головного мозку. Ураження шкірних покривів супроводжується розеоло-петехіальним висипом. Хвороба характеризується високою температурою, інтоксикацією, ураженням нервової системи. Летальність становила 6-14 % і більше.

Хвороба Брілла - різновидність висипного тифу. Це віддалений рецидив інфекції яка довгий час перебувала в латентному стані. Причина її появи – зниження імунітету. Нове екзогенне зараження при цьому не настає. Хвороба протікає легше та одужання настає скоріше.

Імунітет. Після перенесеної хвороби виникає стійкий і тривалий імунітет, який зумовлений як клітинними, так і гуморальними факторами. У сироватці крові знаходять аглютинуючі, комплементзв’язуючі й нейтралізуючі антитіла. Повторні випадки захворювання - не що інше, як хвороба Брілла. Після первинного захворювання виробляються IgM, після хвороби Брілла - IgG, що дає змогу диференціювати їх.

Лабораторна діагностика. Виділення рикетсій Провачека з діагностичною метою не проводять. У практичних лабораторіях діагностику висипного тифу здійснюють за допомогою серологічних реакцій аглютинації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації, імунофлуоресценції.

Високочутлива реакція аглютинації рикетсій Провачека (реакція Вейгля) ставиться, починаючи з 5-7 дня хвороби. Діагностичне значення мають розведення сироватки 1:40 - 1:160 і вище. Вона випадає позитивною майже в 100% випадків. Найбільш достовірна реакція аглютинації при наростанні титру антитіл (метод парних сироваток). Ще чутливішою серологічною реакцією є РНГА. Реакція зв’язування комплементу стає позитивною з 5-7 дня. Для експрес-діагностики використовують реакцію імунофлуоресценції.

Профілактика і лікування. Важливе значення в попередженні захворювання мають рання діагностика, госпіталізація хворого, проведення дезинфекції та дезинсекції, а також виявлення й ліквідація вошивості серед населення, особливо в організованих колективах (дитячі садки, школи, військові колективи тощо).

Специфічну профілактику в разі загрози епідемічного поширення хв. проводять сухою висипнотифозною вакциною, виготовленою з поверхневих антигенів рикетсій Провачека.

Для лікування використовують АБ тетрациклінової групи (тетрациклін, окситетрациклін, хлортетрациклін), які є найефективнішими. Сульфаніламідні препарати не рекомендують, так як вони стимулюють ріст рикетсій.

Збудник ендемічного висипного тифу (R.typhi)

Збудник ендемічного (блошиного) висипного тифу за своїми морфологічними, біологічними та антигенними властивостями подібний до рикетсій Провачека. Уперше його відкрив Х. Музер у 1928 р. Культивується в курячих ембріонах і культурах клітин. До нього чутливі гвінейські свинки, в яких при внутрішньоочеревинному зараженні виникає характерний скротальний феномен (ураження яєчок). Дуже чутливі щури й білі миші.

Резервуаром інфекції в природі є чорні та сірі пацюки, миші, кліщі. Гризуни заражаються один від одного через укуси бліх та кліщів або при поїданні продуктів, забруднених виділеннями хворих тварин.

Людина заражається при втиранні фекалій бліх у розчіси на шкірі або аерогенним та аліментарним шляхом при забрудненні харчових продуктів сечею гризунів. Перебіг і клінічна картина захв. та імунітет мають спільні риси з епідемічним висипним тифом. Для диференціації цих хвороб використовують лабораторні дослідження: реакцію аглютинації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації, особливо доказовим є метод парних сироваток.

Профілактика полягає в знищенні гризунів і перенощиків, захисті харчових продуктів від забруднення випорожненнями гризунів. У разі епідемічного поширення хв. проводять імунізацію населення вбитою вакциною з рикетсій Музера.
Для етіотропного лікування використовують антибіотки тетрациклінового ряду.