Макет художнього оформлення видання.

Процес оформлення друкованого видання складається з трьох послідовних етапів: 1. Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення: народження і формування задуму; перетворення задуму в проект оформлення; перетворення задуму у модель оформлення – макет. Цей етап повністю входить у процес режисури видання. 2. Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: обкладинок, суперобкладинок, палітурок, форзаців, внутрішнього оформлення, зображень: робота над ескізами або пошук та добір зображень; робота з оригіналами, їх компонування і приведення у єдиний зображальний ряд. Це – етап художнього редагування. 3. Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу. До редакції поступає рукопис у вигляді сукупності текстів та зображень. Завдання художнього та технічного редакторів на першому етапі – визначити значення і місце кожного з цих матеріалів у виданні відповідно до задуму і закріпити за ними певні графічні характеристики, а також їх взаємодію, ієрархічну структуру і відображення її у системі рубрикації. Весь текстовий матеріал видання розділяється на основний, додатковий та довідково-допоміжний. Кожен з цих видів тексту грає власну роль у виданні і вимагає особливого опрацювання під час художнього оформлення. Додатковий текст, як правило, дрібніший, ніж основний текст, довідково-допоміжний також дрібний, але ще має виділення, які акцентують увагу читача. На другому етапі головне, щоб існуючі та підібрані зображення гармонійно співіснували з текстовою частиною та зовнішнім оформленням – обкладинкою, палітуркою. Весь графічно-зображальний ряд повинен зв’язувати різнорідну текстову частину і утворювати нерозривну єдність, видання повинне сприйматися цілісно і неповторно. Остаточне розташування текстових та зображальних матеріалів, їх відповідність установленим нормам і стандартам, законам і закономірностям відбувається на третьому етапі. Тоді ж створюється оригінал-макет, який передається на поліграфічне підприємство для друкування. Але і на поліграфічному етапі художній та технічні редактори можуть узгоджувати деякі поточні питання.

96.Макетна і безмакетна верстка.

Норми верстання

Верстання — це оптимальне розкладання прямокутних зображувальних елементів (кегельних площин знаків, ілюстрацій, таблиць, формул тощо) на прямокутній площині друкарської форми чи аркуша паперу з дотриманням оригіналу й поліграфічних норм.

У видавничій справі слід розрізняти два види верстання: макетне та безмакетне. Таке розмежування виникло через те, що існує дві групи видань, які суттєво відрізняються методами верстання: газетно-журнальні та книжкові.

Газети верстають на основі заздалегідь створеного макету сторінки (макет може бути лише в уяві конструктора видання). Так само на основі макету верстають і деякі журнали (переважно журнали великого формату з багатостовпцевим набором, великою кількістю рубрик та ілюстрацій). Для цих видань важливо, щоби визначені повідомлення були саме на певних сторінках. Для верстання книг заздалегідь підготовані макети сторінок не потрібні, оскільки немає значення, на яких сторінках будуть розташовані певні повідомлення чи їх частини.

Сюди ж належить і частина журналів, які опрацьовують за такою ж технологією (як правило, це журнали з одностовпцевим набором, малою кількістю ілюстрацій; наприклад, наукові журнали).

Враховуючи сказане, норми верстання можна об'єднати в три групи: загальні (тобто такі, що не залежать від виду видання), для безмакетного (для газетно-журнальних видань) та макетного (для книжково-журнальних видань) верстання.

У сучасних НПС реалізована значна частина норм верстання, проте, звичайно, не всі. Тому редактор повинен знати, які норми система реалізує сама (їх можна не контролювати), а які — не реалізує (їх дотримання слід перевіряти).

Редактор повинен також знати, що деякі НПС для оформлення книжкових видань мають відразу готові макети, що їх створюють конструктори-професіонали. Такі макети мають велику кількість уже врахованих поліграфічних норм. При можливості варто використовувати саме їх. Поряд із цим редактор може використовувати інші створені й багаторазово застосовані для опублікування макети, розроблені у ЗМІ, де він працює.

97.Модульна сітка: призначення та види.

Модульна сітка – це сукупність невидимих прямих ліній, вздовж довжини яких розміщені елементи веб-сторінки, що дозволяє розміщувати дані в документі, забезпечувати візуальний зв'язок між окремими блоками і зберігати наступність дизайну при переході від однієї сторінки до іншої. Сітки у веб-дизайні є прихованими і наявними, так як і в поліграфії. Цікавою властивістю, яка впливає на побудову сітки веб-сторінки є функція, що дозволяє побудувати таблиці, що передбачено у можливостях мови HTML. Для організації більш складних макетів, для яких характерна велика кількість колажів, що складаються із шрифтових написів та різних зображень, використовують прийом впровадження таблиць. Модульним сіткам притаманне широке застосування, зокрема у поліграфії та веб-програмуванні. Основна різниця між макетами полягає в тому, що у веб-дизайні площа розміщення інформації не є так строго обмеженою, як у поліграфії. Сітки у веб-дизайні бувають фіксованими, динамічними ( можна швидко змінювати розміри елементів сітки), статичними. Відмінність полягає і в тому, що користувач не може повністю охопити зором всю веб-сторінку, адже він бачить сторінку за допомогою монітора, який є горизонтально орієнтованим.

98.Вимоги до подання електронних текстових документів у видавництво. Формати текстових файлів.

99.Шрифти. Види шрифтів. Вимоги до шрифтів та шрифтового оформлення.

Шрифт (нім. Schrift, від schreiben — писати; суто український термін — черенки^[1][2]) — графічний малюнок накреслень літер ізнаків, які складають єдину стилістичну та композиційну систему, набір символів визначеного розміру і малюнка. У вузькомудрукарському сенсі шрифтом називається комплект друкарських літер, призначених для набору тексту.

Група шрифтів різних видів і кеглів, що мають однакове накреслення, єдиний стиль і оформлення, називається гарнітурою.

Малюнок сучасних шрифтів, використовуваних газетою і журналом, складався поступово, в процесі багатовікового розвитку писемності і друкарської справи.

Сучасні друкарські шрифти беруть свій початок від рукописних шрифтів, що використалися з ХI по ХVII ст. [20, 48].

Для того, щоб шрифт у журналі відповідав своєму призначенню, він повинен відповідати ряду вимог, найважливішою з яких є легкість для читання. Він повинен також відповідати виробничо-технічним умовам і бути економічним, убористим. У зв'язку з цим, на відміну від книги, головні естетичні вимоги до оформлення журналу залежно від їх типу пред'являються не стільки до малюнка шрифту, скільки до його легкості для читання, до єдності оформлення, що створює журналу певну зовнішність відповідно до їх призначення.

Естетичні, художні якості шрифту додають зовнішній формі журналу витонченість, красу, легкість для читання, а економічність – високу місткість друкарського аркуша. Кожен малюнок шрифту має свою графічну зовнішність, яка впливає на художній образ друкарської продукції. Ось чому малюнок шрифту стилістично повинен бути пов'язаний з іншими графічними елементами видання (ілюстраціями, орнаментом, малюнком лінійок).

Легкість для читання – це висока якість сприйняття при читанні тексту, набраного тим або іншим шрифтом. Малюнок шрифту, його розмір, співвідношення висоти і ширини літери, контраст, особливості засічок, загальна простота або складність малюнка літери – все це так чи інакше впливає на легкість для читання. При цьому необхідно відзначити, що вимоги до легкості для читання різні залежно від віку і кваліфікації читача.

Одним з найважливіших елементів оформлення друкованих видань є шрифт – графічна форма знаків алфавітного листа. За допомогою шрифту читач знайомиться із змістом видань. Від використання того або іншого шрифту залежать легкість для читання, якість художнього оздоблення і поліграфічного виконання видань.

Шрифт формує графічне обличчя видань. Застосовуючи той або інший шрифт, оформлювачі газет і журналів керують увагою читача, диференціюють текст, дозволяючи легко відшукати той матеріал, з яким необхідно познайомитися в першу чергу. У зв'язку з цим вивчення особливостей шрифтового оформлення газет і журналів, специфіки шрифтів і практики їх застосування має особливе значення [20, 37].

Сучасні друкарські шрифти беруть свій початок від рукописних шрифтів, що використалися з ХI по ХVII ст. [20, 48].

Легкість для читання різних кеглів шрифту певної гарнітури залежить від кваліфікації читача, а також від довжини рядка набору і характеру читання. Найбільш легкий для читання кегль при читанні суцільного тексту кваліфікованим читачем – 10-й (корпус). Цілком легкі для читання при короткому рядку набору кеглі 8 і 9, саме ці шрифти використовуються для набору тексту журналів. Необхідно відзначити при цьому, що шрифт кегля 6 також може бути легким для читання за певних умов – вибіркове читання, набір невеликих за об'ємом матеріалів на вузьку колонку і т.д.

Характер шрифтового оформлення залежить від типу і профілю видання, від можливостей поліграфічної бази і традицій, що склалися в редакціях [20, 51].

Відомо, що сила, виразність і ясність заголовків неабиякою мірою залежать від розмірів шрифтів. Кегль шрифту визначається багатьма чинниками: значенням матеріалу, до якого відноситься заголовок, місцем його на смузі, об'ємом матеріалу, кількістю колонок, на які він розверстаний, а також видом самого заголовка. При оформленні заголовків враховують і певну залежність розміру шрифту для їх набору і формату самого видання, типу журналу.

100.Комп’ютерні шрифти. Шрифтові редактори.

Комп'ютерний шрифт — це файл, що містить в собі опис набору буквених, цифрових, службових і псевдографічних символів, які використовуються для відтворення цих символів (зокрема, тексту) програмою або операційною системою.

Шрифт — це невелика програма, яка написана спеціальною мовою розмітки шрифту.

За способом створення шрифти бувають растровими і векторними.

В растрових шрифтах кожен символ описано у вигляді набору точок (пікселів), що розташовані у вузлах сітки растру. Тобто, шрифт, за суттю, є звичайним точковим рисунком. Растрові шрифти є непридатними для високоякісного друку і використовуються в основному в програмах з текстовим інтерфейсом. Вони широко використовувалися в епоху матричних принтерів і моніторів низької роздільності.

В векторних (або контурних) шрифтах символи є криволінійними контурами, які описано математичними формулами. Кожен знак описано за допомогою векторів, що визначають координати опорних точок, які сполучені прямими або кривими і утворюють контур знаку без прив'язки до абсолютного розміру чи роздільності. Такий опис дозволяє легко змінювати масштаб зображення без втрати якості, що є неможливим у випадку з растровими шрифтами. Векторні шрифти однаково виглядають як на екрані, так і на папері.

Існує кілька різних форматів векторних шрифтів, що різняться за способом збереження і представлення інформації про шрифт: це PostScript, Type1,TrueType, OpenType.

Для виведення векторного шрифту на растрові пристрої (монітори і принтери) його необхідно растеризувати — перетворити в набір точок. Для растеризації шрифтів в сучасні операційні системи Windows і Mac OS втілено растеризатор шрифтів.

101.Оригінал-макет: структура та призначення.

Оригіна́л-маке́т — підписані головним редактором шпальти майбутнього друкарського продукту^[1].

Підготовка оригінал-макета[ред. • ред. код]

У тексті для макету повинні бути внесені правки редактора та коректора. На цьому етапі здійснюється перша верстка. Зверстані розвороти виводяться на папір і ще раз редагуються, після чого вносяться правки. Бажано робити редагувати також і другу верстку. Зазвичай помилки виявляються саме в паперовому варіанті, оскільки в електронній версії їх виявити складно. Необхідно також провести звірку, щоб виявити чи всі правки внесені. Після двох версток оригінал-макет можна вивести на папір. На цьому етапі необхідно основну увагу приділити помилкам технічного характеру: «висячі» рядки, неоднакова кількість рядків на сторінках, повторні переноси тощо. І лише після всіх цих етапів редагування макет підписується головним редактором до друку.

102.Одиниці видавничо-типографської типометрії.

103.Растрова графіка. Види растру. Редактори растрової графіки.

Ра́строва гра́фіка (англ. Raster graphics) є частиною комп'ютерної графіки, яка має справу зі створенням, обробкою та зберіганням растрових зображень. Растрове зображення є масивом кольорових точок (пікселів). Обробка растрової графіки здійснюється растровими графічними редакторами. Растрові зображення зберігаються у різних графічних форматах.

Інколи говорять про растрову графіку, маючи на увазі зображення представлене у растровому форматі.

Всі точки растру мають однакову оптичну щільність, яка наближується до абсолютного чорного кольору. Ілюзія темного кольору створюється за рахунок збільшення розмірів точок і скорочення проміжного поля між ними при однаковій відстані між центрами елементів растру. Цей метод називається раструванням з амплітудною модуляцією.При застосуванні методу з частотною модуляцією,інтенсивність тону регулюється зміною відстані між сусідніми точками однакового розміру, тобто в клітинках растру з різною інтенсивністю тону знаходиться різне число точок. Зображення, растровані за частотно-модульним методом, якісніші, оскільки розмір точок мінімальний.

При методі стохастичного растрування,враховується число точок, необхідне для відображення потрібної інтенсивності тону у клітинці растру.

Глибина кольору характеризує максимальне число кольорів, які використані у зображенні. Існує декілька типів зображень із різною глибиною кольору: - чорно-білі; - у відтінках сірого; - з індексованими кольорами; - повноколірні; Прикладні програми растрової графіки призначені для створення книжкових та журнальних ілюстрацій, обробки оцифрованих фотографій, слайдів, відеокадрів, кадрів мультиплікаційних фільмів. Найпопулярнішими прикладними програмами є для роботи з растровою графікою є:

· Adobe PhotoShop,

· Corel PhotoPaint,

· Macromedia FireWorks,

· Fractal Design - Painter

· стандартний додаток у Windows - PaintBrush.

104.Векторна графіка. Редактори векторної графіки.

Ве́кторна гра́фіка (також геометричне моделювання або об'єктно-орієнтована графіка) — створення зображення вкомп'ютерній графіці з сукупності геометричних примітивів — (точок, ліній, кривих, полігонів), тобто об'єктів, які можна описати математичними виразами.^[1]

Векторна графіка для опису зображення використовує вектори, на відміну від растрової графіки, яка описує зображення як масивпікселів (точок).

Векторні графічні редактори дозволяють обертати, переміщати, відображати, розтягувати, скошувати, виконувати основні аффінні перетворення над об'єктами, змінюватиглибину і комбінувати примітиви в складніші об'єкти.

Витонченіші перетворення включають булеві операції на замкнутих фігурах (об'єднання, доповнення, перетин і так далі).

Векторна графіка ідеальна для простих або складених малюнків, які мають бути апаратно-незалежними або не потребують фото-реалізму. Наприклад, Postscript і PDFвикористовують модель векторної графіки.

105.Корекція зображень. Колірні режими і моделі.

106.Формати графічних зображень.

Графічні формати файлів і даних призначені для зберігання зображень, таких як фотографії та малюнки.

Графічні формати поділяться на векторні і растрові.

Способи форматування задають структуру даних і відрізняються один від одного. Для того, щоб комп'ютери і програми могли читати і обробляти дані, структури файлів повинні відповідати певним правилам. Поширені формати на етапі додрукарської обробки видання: TIFF, EPS і PDF.

107.Текстові редактори.

Текстовий редактор — комп'ютерна програма-застосунок, призначена для створення й зміни текстових файлів (вставки, видалення та копіювання тексту, заміни змісту, сортування рядків), а також їх перегляду на моніторі, виводу на друк, пошукуфрагментів тексту тощо.

Деякі текстові редактори забезпечують також розширену функціональність: підсвічування синтаксису, сортування рядків,шаблони, конвертацію кодування символів тощо. Така функціональність часто характерна для редакторів коду, призначених для написання сирцевого коду комп'ютерних програм.

Інші текстові редактори мають розширені функції форматування тексту, впровадження в нього графіків, формул, таблиць таоб'єктів. Такі редактори часто називають текстовими процесорами й призначені вони для створення різного роду документів — від особистих листів до офіційних паперів. Класичні приклади — Microsoft Word і Libre Office.

Ще один клас програм цієї групи — текстові середовища — по суті, повноцінні робочі середовища, в яких можна вирішувати найрізноманітніші завдання: за допомогою надбудов вони дозволяють писати й читати листи, веб-канали, працювати в вікі йВебі, вести щоденник, керувати списками адрес і завдань. Представники цього класу — Emacs, Archy, Vim та Acme з операційної системи Plan 9. Такі програми можуть служити середовищами розробки програмного забезпечення, в кожному разі, завжди містять текстовий редактор як необхідний інструмент програмування.

108.Українські видавничі стандарти.

Стандарт у перекладі з англійської означає норма, зразок. У широкому розумінні це поняття тлумачиться як еталон, який береться за вихідні дані для порівняння з ним інших подібних предметів, товарів чи витворів.

Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюється кількома чинниками. Передусім, за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто створює книгу, якість редакційно видавничого і книготорговельного процесу в цілому. Подруге, йдеться про повноту, зручність, точність і водночас лаконічність інформування потенційного читача кожного видання, а отже, і про успішне просування такого видання на ринку. Потретє, вміння й бажання дотримуватися вимог стандартів виводить кожного книговиробника на відповідний рівень співмірних характеристик його твору з міжнародними критеріями, залучення конкретної книжкової продукції до загальносвітової книжкової скарбниці й ідентифікації окремо взятої держави чи окремо взятого видавця в цьому книжковому морі. Іншими словами, ідеться про законне право держави посіети належне місце серед книговидавничих забутків інших країн світу, на рівноправних умовах брати участь у творенні загальноцивілізаційного книжкового фонду. Саме перелічені вище чинники й покликали до життя Міжнародну організацію із стандартизації (1946 р.), нормативні положення якої стали основою розробки відповідних документів окремих держав.

В Україні ж більшість видавців ігнорують стандарти. Частина видавництв, здебільшого державної форми власності, продовжує користуватися старою, радянською, системою видавничих стандартів. Інша, досить немала, група, в якій домінують приватні видавництва, взяла за основу розроблений нещодавно в Російській Федерації комплект нових видавничих стандартів. І третя група видавництв, також значна за кількістю, яка не сповідує в цій справі жодної системи й оформляє та видає книги так, як вважає за потрібне.

Глибину і серйозність такого безладдя й хаосу кожен фахівець може осягнути легко, коли поставить перед собою мету переглянути на бібліотечних чи книжкових полицях десятокдва новинок, випущених різними видавництвами, бодай на предмет оформлення обкладинки, титулу, звороту титулу чи реквізиту видання, не кажучи вже про внутрішню його структуру, якість редагування текстів.

З найголовнішим паспортним знаком, який ідентифікує видання і видавця на міжнародному рівні, ІSВN також маємо багато самодіяльності. Цілий ряд так званих видавців нової генерації, не оформивши юридичних відносин з Національним агентством ІSВN (бо для цього треба подати туди не лише свої статутні документи, які вказують на законність діяльності такого видавця, а й оплатити певну суму коштів), довільно "ліпить" свої номери. Нерідко кількість цифр у такому вигаданому номері є меншою десяти, а початковий блок, що ха. рактеризує країну видання, не відповідає наданому Україні числу 966.

(ІSВN – International Standart Book Number. Індекс міжнародної реєстрації. Міжнародний стандартний номер книги, універсальний цифровий шифр, що присвоюється кожному книжковому, журнальному та електронному виданню і служить засобом їх розпізнавання за країною та назвою видання. Містить 10 цифр, у яких 1й блок – ідентифікатор країни, 2й – видавництва, 3й – порядковий номер видання у вид-ві, 4й – контрольна цифра, число від 0 до 9 національного агенства, яке контролює книговидавничу систему)

109.Формат видання. Формат сторінки складання. Визначення розмірів полів видання.

Сторінка складання (донедавна — полоса набору) — це відбиток тексту чи зображуваних елементів на сторінці видання.

· Зміст

Формат сторінки складання[ред. • ред. код]

· Формат сторінки складання повинен бути сталим у виданні. Зміна сторінки складання в межах одного видання може застосовуватися лише тоді, коли це необхідно для виконання складного макету чи втілення задуму художника.

· Формат сторінки складання кожного конкретного видання залежить від формату видання та розмірів полів. Встановлюючи сторінку складання, слід орієнтуватися на розворот сторінок.

110.Особливості верстки: книжкової верстки, газетно-журнальної верстки.

Ве́рстка — процес формування сторінок та смуг у видавничій справі та поліграфії.

Суть процесу — розміщення текстового та ілюстративного матеріалу на сторінках чи полосах друкованого або електронного видання, що відповідає певним технічним і естетичним вимогам та критеріям, за спеціальними правилами та вказівками замовника.

Починаючи з 1990-х верстка здійснюється переважно за допомогою комп'ютерів. Верстка має багато визначень. По-перше, верстка — виробничий процес монтажу всіх елементів сторінки видання в смугу набору. По-друге, версткою називають також тип комплектування ілюстрацій на смузі. Таких типів виділяють декілька:

· відкрита верстка: ілюстрація розміщується зверху або знизу смуги на всю її ширину;

· відкрита верстка в оборку: ілюстрація розміщується в одному з кутів смуги;

· закрита верстка в оборку: ілюстрація розміщується біля одного з бокових полів смуги і оточується текстом з трьох сторін;

· закрита верстка в розріз: ілюстрація розміщується на всю ширину смуги, а текст оточує її зверху та знизу;

· глуха верстка: ілюстрація з усіх сторін оточується текстом;

· смугова верстка: ілюстрація повністю займає смугу;

· верстка під обріз: ілюстрація виходить за поля сторінки так, що полів немає зовсім;

· верстка ілюстрацій з виходом на поле;

· верстка на полях: ілюстрація повністю виноситься на поле сторінки;

· розпашна верстка: ілюстрація через корінець переходить з однієї сторінки розвороту на іншу;

· комбінована верстка: на одній сторінці (одному розвороті) поєднуються різні типи верстки;

· ламана верстка: газетні матеріали на шпальті врізаються один в одного;

· симетрична верстка: текст, заголовки, ілюстрації розташовані взаємно врівноважено відносно один одного.

111.Настільні видавничі програмні пакети.

Найпоширенішими є три програми верстки - Quark XPress, Adobe InDesign і Adobe PageMaker. Вони перевірені часом і стабільно видають якісні результати. Їх функціональні можливості дуже схожі, але жодна з цих програм поки так і не може перевершити інші дві. Справа в тому, що в такій складній області, як верстка, дуже важко створити пакет, який на порядок перевершує інші.

QuarkXPress традиційно широко застосовується в галузях, де верстка друкованої продукції є одним з основних напрямків діяльності, - у видавництвах газет і журналів, рекламних агентствах.

QuarkXpress - один з ветеранів ринку настільних видавничих систем. QuarkXPress пропонує новий підхід до верстки макетів, заснований в першу чергу на застосуванні шарів і таблиць. Робота з першими в принципі мало чим відрізняється від використання аналогічного інструменту в інших програмах, послідовно вибудуваний стек спрощує операції з окремими елементами, що містяться на сторінці, дозволяє створювати інваріантні документи. А от таблиця в якості засобу розмітки стала для користувачів QuarkXPress справжньої знахідкою. Принцип її дії аналогічний використовуваному web - дизайнерами при компонуванні складних сторінок за допомогою єдиного тега <TАBLE>. Тепер, замість того щоб прив'язувати деталі до абсолютних координат листа, досить співвіднести їх з відповідними осередками мета- таблиці, яка виступає в ролі універсального шаблону. Крім того , варто відзначити відмінний інструментарій для створення яких завгодно складних кадрів

112.Видання. Типи видань. Концепція Print-On-Demand

Видання — документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням,тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення.

Юридична особа , що здійснює підготовку і випуск видання, вступає у правові, майнові, виробничі відносини з суб'єктами інших сфер економіки і культури, називаєтьсявидавцем.

Згідно з ДСТУ 3017-95 видання — це документ, який:

· пройшов редакційно-видавниче опрацювання,

· виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом,

· містить інформацію, призначену для поширення,

· відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання ^[

Офіційне - це видання, що публікується від імені державних органів, установ, установ чи громадських організацій, що містить матеріали нормативного або директивного характеру.
До офіційних видань відносяться видання конституції, законів, указів, постанов, розпоряджень, рішень, циркулярів, програм, статутів, інструкцій,методичних вказівок, прейскурантів, а також стандартів, нормативів і норм. Наукове видання (НІ) містить результати теоретичних чи експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам'яток культури, історичні документи та літературні тексти.

Науково-популярне видання (НПІ) - видання, що містить відомості про теоретичні або експериментальних досліджень в галузі науки, культури і техніки, викладені у формі, доступній читачеві-неспеціалісту.

Виробниче видання (ПІ) призначено для використання у сфері виробництва та інших галузях практичної діяльності, містить матеріали прикладного характеру, розраховані на спеціалістів різної кваліфікації

Навчальне видання (УІ) містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, викладені у формі, зручній для вивчення і викладання, і розраховано на учнів різного віку і ступеня навчання

113.Концепція видання. Поняття цільової аудиторії.

Конце́пція (лат. conceptio — розуміння) — система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум.

Концепція істотно відрізняється від теорії не тільки своєю незавершеністю, але й недостатньою верифікованістю. Очевидно, її можна вважати сурогатною формою теорії. Головне призначення концепції полягає в інтеграції певного масиву знання, у прагненні використовувати його для пояснення, пошуку закономірностей. Проходячи через горнило перевірки фактами, концепція уточнюється як за змістом, так і з погляду її пізнавальних меж. При цьому вона може й не витримати випробування практикою і бути знехтуваною. Особливо часто це відбувається на тих етапах розвитку науки, коли потреба у поясненні об'єктів зумовлює виникнення безлічі концептуальних підходів, які інтегрують знання і дають більш-менш коректні пояснення^[

Цільова́ аудито́рія — група людей, на яких розраховано певний товар, продукт, художній твір, послугу тощо. Цільова аудиторія може визначатися як до пропозиції товару чи ідеї, так постфактум за вивченням поточної ситуації.

Люди у своїй діяльності прагнуть визнання з боку інших. Однак для того щоб товар знайшов свого покупця, послуга клієнта, а витвір мистецтва своїх поціновувачів вони повинні відповідати їхнім вимогам, смакам, звичкам, інтересам, стосуватися актуальних для них тем. Люди різні й у різних людей смаки, інтереси, потреби, досвід різні тому часто неможливо запропонувати щось таке, що сподобалося б усім. Об’єктивно люди поділяють на окремі сукупності з багато в чому спільними рисами і відповідно схожими реакціями. Одна з таких сукупностей обрана як орієнтир при виготовлені та поширенні товару, послуги, ідеї і є цільовою аудиторією. Відповідно товар, послуга чи ідея або зумисне роблять з розрахунком на цю аудиторію, або ж подаються в специфічний для цієї аудиторії спосіб.

Цільова аудиторія визначається в термінах тих параметрів які поділяють людство в на однотипні за реакціями в певному аспекті групи. Типовим є виділення цільової аудиторії на основі статі, віку, доходів, освіти, місця проживання, фаху тощо.

114.Візитівка. Листівка.

Візитівка (візитна картка, business card) — традиційний носій контактної інформації про людину чи компанію. В основному візитки поділяють на три умовні види:

· Особисті візитки використовують при неформальному спілкуванні (візитка містить ім'я і прізвище власника, іноді телефонний номер, посада та адреса в ній не обов'язкові, стиль виконання візиток — відповідно до особистих уподобань і потреб власника).

· Ділові візитки використовуються в бізнесі, на офіційних зустрічах та переговорах, для надання контактної інформації своїм майбутнім клієнтам. На них обов'язково вказуються ім'я, прізвище, посада, а також назва компанії та вид її діяльності. В оформленні таких візиток використовується фірмовий стиль компанії, логотип тощо. Такі візитки зазвичай мають строгий дизайн. У державних службовців та депутатів на візитній картці може знаходитися зображення державних відзнак, таких як прапор і герб країни. Ділова візитна картка без адреси також не відповідає нормам етикету. Винятком є дипломати і вищі державні посадові особи.

· Корпоративна візитка, як правило, не містить імен і прізвищ. На ній вказується повна інформація про компанію: сфера діяльності, перелік послуг, контактні телефони, карта проїзду, адреса сайту, e-mail. Розробляється згідно з фірмовим стилем. Зазвичай має рекламний характер, в основному використовується на виставках.

Листівка - Це вид рекламно-поліграфічної продукції, призначений для роздачі в різних публічних місцях - на виставках, презентаціях, семінарах, на вулиці в місцях великого скупчення народу. У самій назві «листівка» закладена інформація про форму даного виду друкованої продукції - листок. Листок паперу будь-якого формату. Він може також служити вкладишем в інші види видань, поширюватися в конвертах поштою, просто розкладатися в поштові скриньки, залишати на прилавках магазинів і аптек.Являясь своєрідною візитною карткою Вашої компанії у зовнішньому світі, листівка має свій власний стиль подачі матеріалу. Він схожий на плакатний, лише з тією різницею, що більш змістовний і інформативний.

115.Буклети. Брошури. Види та загальні вимоги до оформлення.

Буклет:

· видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого (складеного) будь-яким способом у два чи більше згинів;

· рекламне чи дитяче видання або путівник на одному аркуші, який складається паралельними згинами й не потребує розрізування під час читання.

Букле́ти (буклетні видання) — переважно багатокольорові аркушеві друковані видання. До такого виду друкованої продукції найчастіше звертаються туристичні агенції, виробники промислових і продовольчих товарів, організації та установи в період відзначень ювілеїв, подій чи проведення рекламних та інших знакових заходів. Найчастіше зустрічаються буклети складені дворазово або трикратно, але можуть зустрічатися і складніші буклети — «гармошки».

Суть буклету полягає в тому, щоб при мінімальній площі вмістити максимум інформації, яку господар буклету бажає донести до своєї аудиторії. Ще одна важлива особливість буклету, що відрізняє його від листівок, з одного боку, і брошур з іншого — полягає в тому, що буклет не має зшитих сторінок, як брошура, але й не є однополосним аркушем, як листівка.

Брошу́ра (фр. brochure, від brocher — зшивати) — неперіодичне або періодичне текстове книжкове видання об'ємом понад 4, але не більше 48 сторінок, сполучених між собою за допомогою шиття скріпкою або ниткою.

За визначенням із Академічного тлумачного словника (1970—1980), брошура — невелика (не більше як 4—5 друкованих аркушів) книжка, зазвичай у м'якій оправі.

Найчастіше брошури використовуються як рекламні засоби чи в освітніх цілях.

116.Періодичні видання. Газета. Журнал. Альманах. Дайджест.

Періодичне видання виходить через визначений період часу з постійною для кожного разу кількістю номерів, які не повторюються за змістом, однотипно оформленими номерами або датованими випусками та мають однакову назву

Газе́та (від італ. gazzetta — назва дрібної монети) — періодичне видання з постійною назвою, що виходить через певні, короткі проміжки часу (щоденно, щотижня, кожні два тижня) у формі складених аркушів. Містить новини, оперативну інформацію і матеріали з актуальних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори, фотографії, рекламу ікоментарі^[1].

Журнал (фр. journal) — друковане періодичне видання. Поряд з газетою, журнал є одним з основних ЗМІ і пропаганди, впливає на громадську думку, формуючи її відповідно до інтересів певних ідеологічних груп, суспільних класів, політичних партій і організацій

Альмана́х (від есп.-араб. al-manāḵ — час, міра) — на початку XIV–XV ст. це календарні таблиці з астрономічними вирахуваннями, а пізніше в XVI ст. календарі на довший протяг часу, врешті, збірки літературних творів (віршів, оповідань, повістей тощо).^[1] Різновид серіального видання, тривала збірка літературно-художніх і/або науково-популярних творів, об'єднаних за якою-небудь ознакою (тематичною, жанровою, ідейно-художньою тощо).

Дайджест (преса) (англ. digest- стислий виклад, резюме) — інформаційний продукт (видання, стаття, підбірка), який містить короткі анотації та основні положення статей, або в якому стисло передається зміст найцікавіших публікацій за певний період. Формат зручний для ознайомлення з основними новинами певної тематики, змістом дослідження

117.Друкована соціальна реклама в Україні. Художня метафора..

118.Особливості верстки навчальних видань.

У книжкових виданнях можуть бути вклейки, вкладки або накидки, у яких розташовуються ілюстрації. Вони друкуються окремо, часто на іншому папері й іншим способом; в обсяг видання не входять, а враховуються незалежно. Накидки, вкладки, вклейки, приклейки (додаткові елементи блоку) приєднуються до зошитів у процесі комплектування блоку.

Форзаци — два чотиристорінкові зошити, що служать для скріплення блоку з палітурною кришкою. Форзаци можуть бути художньо оформлені й тому відносяться до конструктивно-оформлювальних елементів.

Палітурна кришка (обкладинка) охороняє книжковий блок від ушкодження, завершує конструкцію книги і нерідко містить рекламну інформацію. У палітурку оформляється низка книжкових видань, призначених для тривалого використання і збереження (зібрання творів, підручники, енциклопедії, словники, видання для дітей і т. п.), і низка альбомів, за винятком альбомів, призначених для масового використання, наприклад науково-популярних, навчальних, інструктивних, каталогів і рекламних та ін. Зазначені видання мають іноді як конструктивно-оформлювальні елементи, так і суперобкладинку або футляр.

В обкладинку оформляються книжкові видання, не призначені для тривалого збереження, журнали й альбоми масового призначення.

При оформленні видань в обкладинку форзац не використовується. Виготовлення обкладинки простіше і дешевше, Toмy багато книг і практично всі журнали оформляються в такий спосіб.

Суперобкладинка призначена для оберігання палітурки від зносу й забруднення і так само, як обкладинка і палітурка, містить образотворчу, а іноді й рекламну інформацію, отже, є оформлювальним елементом. Суперобкладинка з'єднується з палітуркою за допомогою клапанів (загнутих бічних сторонок).

Унікальні подарункові чи сувенірні видання можуть оформлятися у футляр, який також може бути простим (картонним) або художньо оформленим.

Активною частиною палітурки, з погляду оформлення видання, є корінець палітурки. Обкладинка, корінець палітурки, суперобкладинка оформляються однотипно. Вибір шрифту для оформлення тексту обкладинки і палітурки залежить від кількості тексту, кольору матеріалу і фарби для друку, найчастіше застосовується шрифт напівжирного, а іноді й жирного накреслення.

119.Електронні книги, їх види.

Електро́нна кни́га, еКнига (англ. e-book, e-text) — версія книги в електронному (цифровому) вигляді. Такі книжки можна читати за допомогою комп'ютерів, мобільних телефонів чи спеціалізованих пристроїв.

В англомовних країнах для позначення цифрових версій книг, для зберігання яких використовують відкриті формати, засновані на простих текстових файлах, застосовують також термін e-text (електронний текст). Електронними текстами називають також навчальні електронні посібники, до складу яких, окрім тексту, належать растрові зображення, приклади даних, вправи, спеціально написані коментарі й відповіді на можливі запитання.

Електронні книги іноді закодовані видавцем книги для обмеження кола користування, тоді як електронні тексти розповсюджуються вільно.

Одним із технічних споживачів електронних книг є електронна бібліотека, яка надає користувачу (в основному, користувачу інтернету) екземпляр цієї книги в певному форматі.

Дата добавления: 2016-07-09; просмотров: 5764;