Розподіл прав на об'єкти права інтелектуальної власності між суб'єктами права

Вже на етапі створення об'єкта права інтелектуальної власності необхідно подбати про розподіл прав на нього. Річ у тім, що на цьому етапі основні сторони правовідносин - замовник, виконавець і користувач - знаходяться по один бік «барикад». Вони однаково зацікавлені як у створенні ОПІВ, так і в досягненні кінцевої мети - отриманні прибутку від його використання. На цьому етапі мало хто замислюється над тим, кому належатимуть права на ОПІВ і в якій пропорції буде розділений прибуток від його використання між суб'єктами правовідносин. Але тільки-но прибуток буде отримано, ці суб'єкти, як правило, займають позиції по різні боки «барикад». Тому що кожен з них хоче отримати якомога більшу частину прибутку. Часто це питання вирішується в судовому порядку, що є не найкращим способом розв'язання спорів.

Спрощену схему відносин між замовником, виконавцем і користувачем ОПІВ представлено на рис.4.2.

Рис. 4.2. Схема відносин між замовником, виконавцем і користувачем ОПІВ

Типовим є випадок, коли замовник дає завдання виконавцеві розробити, скажімо, технологію або художній твір і дає останньому гроші на виконання роботи. Натомість замовник повинен отримати від виконавця частину прав на створення ОПІВ. Виконавець, своєю чергою, передає частину прав на розроблений ним ОПІВ користувачеві, розраховуючи отримати за це гроші. Зрештою, замовник може також передати користувачеві свою частину прав на ОПІВ в обмін на грошовий еквівалент.

Розгляньмо послідовно правовідносини між замовником та виконавцем і виконавцем і користувачем. Для першої двійки типовими є дві пари: «держава - юридична особа», «юридична особа - фізична особа».

Як було розглянуто вище, держава згідно з Цивільним кодексом України, не може бути суб'єктом права інтелектуальної власності, тобто, надаючи бюджетні кошти на створення ОПІВ через проекти державних науково-технічних програм і державні ці­льові програми, органи державного управління не можуть отримати майнові права на створені за ці кошти ОПІВ. Тільки в окремих випадках (велике значення для підвищення обороноздатності країни, здоров'я людей тощо) держава може відповідно до закону перебрати на себе право розпоряджатися цими правами.

Тим не менш, уряди активно займаються одержанням економічної й соціальної вигоди від фінансованих державою досліджень. У минулому держава задовольнялася одержанням такої вигоди, фінансуючи фундаментальні дослідження та створюючи позитивний зовнішній або супутній ефекти, наприклад, переміщуючи науковців і дослідників у сферу виробництва чи публікуючи наукові результати в академічних виданнях. Від початку 80-х років намітилась тенденція до створення сприятливих умов трансферу технологій і знань, створених у державних дослідницьких структурах, у приватний сектор. Основним механізмом була передача права на володіння інтелектуальною власністю від фінансованих державою дослідницьких структур державному або приватному виконавцеві, що виконує дослідження.

Не менш важливий механізм полягав у поширенні державно-приватного партнерства в НДДКР при передкомерціалізаційній діяльності. Таке партнерство спирається на право інтелектуальної власності задля стимуляції співробітництва фірм із державними дослідницькими структурами. Держава все далі просувається шляхом комерціалізації виконаних на її кошти результатів досліджень, а промисловість усе більше фінансує такі дослідження. Чіткі правила та сильна правова охорона інтелектуальної власності, створеної державними дослідницькими структурами, стають дедалі істотнішими при одержанні доходів від вкладень у НДДКР. Сильна правова охорона досліджень зменшує невизначеність, з якою стикаються фірми при розробленні або комерціалізації технологій з держсектору.

Отже, уряд, не маючи права безпосередньо отримати віддачу від створення на його кошти ОПІВ, може отримати значну користь від податків, що будуть отримані від введення ОПІВ у цивільний обіг та від збільшення інтелектуального потенціалу держави.

ОПІВ, що створені фізичними особами (творцями) на замовлення юридичної особи (роботодавця) називають службовими. Невідрегульованість правовідносин між цими суб'єктами є найпоширенішим джерелом конфліктів.

Цивільний кодекс України встановлює, що «майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо інше не встановлено договором», тобто немає пояснень, як саме поділити ці права.

Тому, беручись до створення ОПІВ, необхідно подбати про юридичне оформлення розподілу прав. Для цього є різні способи. Наприклад, при наймі працівника на роботу в контракті слід визначити, кому належатимуть права на ОПІВ, що створені працівником на підприємстві. Однак навіть за наявності такої норми в контракті, в разі виникнення спору, суд може й не дозволити компанії привласнити всі права на всі винаходи, створені службовцем під час роботи в компанії, навіть якщо є таке положення про передання прав. Це стосується прав на інформацію або винаходи, для одержання яких не використовуються устаткування, кошти або ресурси компанії.

Контрольні питання:

1. Підходи до формування стратегії правової охорони ІВ?

2. Як оцінити доцільність правової охорони?

3. Необхідність отримання патенту?

4. Охорона прав державних документів або засекречування коли і яка перевага?

5. Як розподіляються права на суб’єкти прав ІВ?

Лекція 5. УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ВИКОРИСТАННЯ ОБ'ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ( 4 год.)

ПЛАН