Фінансові інвестиції і оцінювання їх ефективності

Фінансові інвестиції підприємства нерозривно пов'язані з функ­ціонуванням фінансового ринку, основне завдання якого -- акуму­лювання та ефективне розміщення заощаджень у галузях економіки.

До основних напрямків фінансових інвестицій підприємства нале­жать вкладення коштів:

- у статутні капітали спільних підприємств;

- у цінні папери ринку капіталів;

- на грошовому ринку.

Вкладення коштів у статутні капітали спільних підприємств дає змогу підприємству зміцнити господарські зв'язки з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їх статутному капіталі), розвинути власну виробничу інфраструктуру, розширити збут продукції, проникнути на інші регіональні ринки тощо.

Вкладення капіталу підприємства в цінні напери ринку капіталів -- найпоширеніші у практиці фінансових інвестицій.

Цінні папери ринку капіталів розподіляють за групами:

корпоративні – підтверджують право власності держателя цінних паперів (прості, або звичайні, та привілейовані акції) ;

боргові – підтверджують право кредитора на отримання від бор­жника певної суми боргу (довготермінові векселі, облігації) ;

похідні – інші інструменти фінансового ринку (опціони, ф'ючерси, конвертовані облігації і конвертовані привілейовані акції).

Вкладення коштів підприємства на грошовому ринку має місце при їх розміщенні на банківських депозитних рахунках. Мета такого розміщення тимчасово вільних коштів підприємства -- отримання до­даткового прибутку, який у подальшому може спрямовуватись для інвестиційних потреб.

Оцінювання ефективності здійснення фінансових інвестицій базується на тих же принципах, що й оцінювання ефективності реальних інвестицій. Однак при цьому необхідно враховувати певні відмінності.

1. У грошових потоках від фінансових інвестицій відсутні аморти­заційні відрахування. Тому в основі обчислення грошових по­токів від таких інвестицій розглядаються суми періодично сплачуваних по них процентів (для внесків до статутних капіталів інших підприємств; для вкладів на депозитних рахунках у банках; для облігацій та інших боргових цінних паперів) і дивідендів (за прид­аними акціями інших підприємств).

2. Фінансові активи (цінні папери) можуть бути продані на ринку за ціною, що склалась на них на момент продажу. Отже, до грошо­вих потоків від фінансових інвестицій повинна включатись також вартість їх можливої реалізації після завершення терміну воло­діння інвесторами ними. Для боргових цінних паперів ця вартість фіксована (вона є основною сумою боргу), а для корпоратив­них — вартість реалізації визначають за їх поточною курсовою ціною.

3. Норма прибутку від таких інвестицій визначається рівнем ризику фінансового інструменту. Інвестиціям у фінансові активи з не­значним рівнем ризику властива невисока норма прибутку. До та­ких активів належать цінні папери, які випускає держава (облігації, державні казначейські зобов'язання тощо). їх вважають надійними цінними паперами. Інвесторів, які схиляються пере­важно до таких інвестицій, називають консервативними. Цінні папери, що приносять більшу норму прибутку, мають ви­щий ступінь ризику. Якщо інвестор формує свій портфель інвестицій переважно з таких фінансових інструментів, його вважається агре­сивним. Ефективність вкладення коштів у фінансовий актив можна оціни­ти, визначивши його реальну вартість.

Оцінюючи реальну вартість різних фінансових інструментів, не­обхідно враховувати особливості формування їх грошових потоків.

Облігація – це борговий цінний папір, який підтверджує право його власника на отримання через певний проміжок часу суми основ­ного боргу, наданого особі, що випустила цю облігацію (емітенту), і доходів від неї у вигляді процентів. Характеристиками облігації є її номінальна вартість (визначає або основну суму боргу, або вартість, за якою вона гаситься); річна процентна або дисконтна ставка з об­лігації; проценти, що нараховуються за нею; очікувана норма при­бутковості за облігацією; кількість періодів виплат процентів до тер­міну її погашення.

Акція – це цінний папір, що засвідчує право її власника на части­ну майна акціонерного товариства і надає йому право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів.

Реальну оцінку акцій визначають з урахуванням їх виду. Розрізня­ють акції привілейовані та звичайні (прості).

За привілейованими акціями сплачують фіксовані дивіденди. За ними не існує терміну погашення.

Визначаючи реальну вартість звичайних (простих) акцій, слід ураховувати, що дивіденди на такі акції не гарантуються. Дивіденд­на політика кожного акціонерного товариства залежить від розміру його прибутків, стратегічних цілей розвитку. Дивіденди, які сплачу­ються за певний рік, можуть бути вищі або нижчі від дивідендів, сплачених за попередній період. Крім того, за окремі роки дивіденди взагалі можуть не виплачуватись.

На ціну звичайних акцій здебільшого впливають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту.

У разі нерівномірного зростання дивідендів за акціями для визна­чення їх реальної вартості необхідно розрахувати майбутні дивіден­ди окремо за кожний період, а потім за допомогою дисконтної став­ки визначити їх реальні вартості та додати отримані результати.

Дохід від здійснених вкладень капіталу як у цінні папери, так і в інші фінансові інструменти визначають як різницю між реальною вартістю фінансового активу і початковими інвестиціями в такі акти­ви. Якщо реальна вартість перевищує початкові інвестиції, підприєм­ство отримає прибуток, що означає ефективність вкладення його ко­штів. Ефективність (або дохідність) інвестицій визначатиметься ді­ленням отриманого від здійснених інвестицій доходу на величину інвестованих коштів.

Основна мета управління інвестиційною діяльністю полягає в до­сягненні найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії підпри­ємства. Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства охоплює реалізацію таких завдань:

- дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозу­вання майбутньої кон'юнктури інвестиційного ринку;

- розробку стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підпри­ємства;

- пошук і оцінювання інвестиційної привабливості окремих проек­тів, а також відбір найефективніших;

- розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства;

- оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інстру­ментів і відбір найефективніших і них;

- формування інвестиційного портфелю і його оцінювання за по­казниками прибутковості, ліквідності та ризику;

- поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів;

- організацію моніторингу реалізації окремих інвестиційних про­грам і проектів ;

- підготовку рішень про своєчасний вихід і неефективних інвести­ційних проектів.