ГОЛОЗЯБРОВІ МОЛЮСКИ

Голозяброві молюски не мають черепашки, добре плавають і іноді досяга­ють великих розмірів.

Вигадливий зовнішній вигляд цим голозябровим молюскам надають шкір­ні вирости. У одних вони розташовуються поперечними рядами і так густо вкривають верхню частину тіла, що тварина стає схожою на мітлу. У інших спинні вирости мають колоподібну форму.

Голозяброві молюски бувають різ­номанітних кольорів. Маленького мо­люска — зелену елізію — не відразу можна помітити на зелених морсь­ких водоростях. Оксамитовий тем­но-зелений колір допомагає їй хова­тися від ворогів.

Молюски яскравого кольору попе­реджають — загроза. Вони дуже по­мітні на морському дні, але риба, яка його схопить, одразу отримує опік. Це тому, що у таких молюсків є захисна зброя — на кінцях довгих спинних виростів знаходяться жал­кі капсули, які жалять ворога.

У роті більшості молюсків знахо­диться радула, яку можна порівня­ти з терткою. За допомогою радули молюски подрібнюють їжу.

Голозяброві повзають по дну за допомогою широкої пласкої підош­ви, її м'язи хвилеподібно скорочу­ються спереду назад і тим самим молюск повільно просувається вперед у пошуках їжі.

ОТРУЙНІ МОЛЮСКИ

Форма черепашки молюсків з сі­мейства конусів відповідає їх назві. До сімейства входить понад 400 ви­дів, багато з яких надзвичайної кра­си. Конуси дуже отруйні, вважаєть­ся, що деякі з них небезпечніші за акул. Отрута конусів має параліти­чну дію. її порівнюють з отрутою кураре. Ці молюски живуть серед коралів та водоростей на обмілинах, деякі з них зариваються у пісок, інші хова­ються у затишних місцях між кора­лами. Як правило, ці тварини ведуть нічний спосіб життя.

ПЕРЛИСТИЙ КОРАБЕЛЬ

Витончений вигляд має спіральна черепашка наутилуса, або перлистого ко­рабля. Вона закручена на спинний бік молюска і поділена поперечними пе­ретинками на декілька камер. Сам молюск розміщується в останній, а інші камери наповнені повітрям. Коли наутилус підростає, він пересувається в но­ву більш простору камеру, яка розміщується біля гирла черепашки. Внутрі­шня поверхня черепашки перлиста, зовнішня — блискуча, її білий колір чергується з рудими смугами.

Перлисті кораблики привернули увагу вчених не красою і досконалістю форми, а вмінням регулювати плавучість. Коли наутилус хоче піднятися чи опуститися глибше, він накачує або викачує воду з камер.

Ці тварини живуть на глибині 600 м, але їх знаходять навіть біля поверх­ні води. Корабликів-підлітків ніколи не побачиш на мілині.

Більшість часу кораблики перебувають у повній темряві. Наутилуси харчуються залишками риби, ра­коподібних та скинутими під час линяння панцирями лангустів, або морських раків. Тому їх вважа­ють стервоїдними.

У наутилусів нема отрути, присосок та щупальців, щоб охопити та умертвити жертву. Та їх трав­ний тракт добре пристосований до перетравлювання щитків ракоподібних. До того ж у них дуже міц­ний масивний дзьоб.

ДВОСТУЛКОВІ ПЕРЛИННІ ЧЕРЕПАШКИ

Довгий час залишалося невідомим, чому у деяких черепашках знаходяться перли­ни. І тільки у минулому столітті знайшли відповідь на це питання.

Перлини народжуються випадково у чере­пашках морських устриць, мідій, деяких видів прісноводних молюсків, а іноді у чере­пашках равликів й наутилусів.

Початок народженню перлини дає випад­кове чужорідне тіло, наприклад, пісчина або жива істота. Чужорідне тіло «роздра­тований» молюск починає покривати шара­ми перламутру. Внаслідок цього через дея­кий час з'являється крихітна перлина. Ко­льори перлин можуть бути білі, блідо-ро­жеві, світло-жовті, а дуже рідко зустріча­ються блакитні, зелені та чорні.

Тридакна — одна з найкрупніших чере­пашок серед родичів. Інколи її вага дося­гає 450—500 кг, а довжина — понад 2 м.

Живе тридакна серед коралових рифів у Індійському та Тихому океанах. Вона буває різних кольорів і схожа на прим­хливі губи. Вік деяких тридакн досягає 100 років, тому у цих черепашках можна знайти великі перлини. Незважаючи на те, що тридакна харчується водоростями, вона може стати причиною загибелі необережного ловця пер­лин. Якщо зачепити черепашку, її стулки швидко змикаються й годинами тримають свою жертву.

УСТРИЦІ

Устриця — дивна тварина. Одну частину свого життя вона буває самицею, а іншу — самцем. Та інколи устриця змінює свою стать по 3, 4 рази за життя.

Устриця-самиця відкладає мільйони яєць собі під мантію, а через 2 тижні личинки вже покидають устрицю і самостійно переміщуються на поверх­ні води. У прибережних районах во­ни відшукують чисте каміння, чіп­ляючись до нього. Через деякий час личинка перетворюється на дорослу устрицю, та за розміром вона ще ду­же мала — близько 3 мм.

Устриця живе близько ЗО років.

МІДІЇ

Мідії дуже чутливі до забруднення води. По їх від­критих стулках можна судити про чистоту води. Як­що стулки відкриті, то забруднення води невелике, а якщо вода брудна, то мідії закривають стулки, а надалі можуть і загинути.

На відміну від устриць мідії не змінюють свою стать, завжди залишаючись самицями або самцями. У них плаваючі личинки, які ще крихітними при­чіпляються до дна, щільно притулившись одна до одної та утворюючи шари поселень товщиною 25 см і навіть більше.