Посилення десталінізації.
ХХ з'їзд КПРС. Ключову роль в політиці Микити Хрущова відіграв саме ХХ з'їзд КПРС, який він використав для зміцнення своїх позицій при владі та усунення можливих конкурентів. З'єзд проходив в лютому 1956 р., у звітній доповді Микита Хрущов підтверджував лінію на розрядку міжнародної напруженості. У внутрішній політиці осболива увага зверталась на покращення становища сільського господарства, збільшення темпів виробництва товарів народного споживання та житлового будівництва. 25 лютого на закритому засідання Микита Хрущов виступив із доповідю "Про культ особи та його наслідки", яка тривала 4 години.Доповідь шокувала делегатів. Хрущов на неспростованих фактах доводив особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з Гітлером, за депортацію цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. та в повоєнні роки. Проте Хрущов всю відповідальність перекладав на Сталіна, в цілому ж політика партії на всіх етапах соціалістичного і комуністичного будівництва визнавалася правильною.
Ліквідація ГУЛАГу. Одним з найважливіших досягнень десталінізації стала ліквідація ГУЛАГу, де перебувало понад 1 млн ув'язнених. Також скасовувалось репресивне законодавство минулих років.Амністія засуджених за співробітництво з окупаційним режимом дозволила повернутись додому українським націоналістам. До 1957 р. повернулися 65 534 особи, засуджені за членство в ОУН чи УПА. Водночас для послаблення націоналістичного руху агентом КДБ Богданом Сташинським 15 жовтня 1959 р. в Мюнхені було вбито Голову Проводу ОУН Степана Бандеру.Також було реабілітовано близько 58% загальної кількості засуджених в УРСР. Проте реабілітації не підлягали жертви політичних репресій до 1 грудня 1934 р., всі репресовані за звинувачення в "українському буружуазному націоналізмі".
Кінець колективного керівництва. Десталінізація знадобилась Хрущову аби дістати політичні бонуси в боротьбі за повну владу в СРСР. Проте основна частина ЦК партії не була готова розвінчувати Сталіна. Скориставшись візитом Хрущова до Фінляндії 18 червня 1957 р. члени Президії ЦК поставили питання про його відставку, проте керівники силових відомств Г. Жуков та І. Сєров підтримали Хрущова.Організатори виступу проти Хрущова - Каганович, Маленков, Молотов були звільнені з усіх партійх та державних посад.Ці події фактично означали кінець колективного керівництва. Микита Хрущов став не лише Першим секретарем ЦК КПРС, але і головою Ради народних міністрів. В грудні 1957 р. Хрущов відкликав з УРСР О. Кириченка, зробивши його своїм заступником по партії, УРСР очолив М. Підгорний.ХХІІ з'їзд ЦК КПРС, який відбуся в жовтні 1961 р. став апогеєм десталінізації. Було ухвалено рішення поховати тіло Сталіна на кладовищі, влаштованому блія кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам'ятників Сталіну, перейменовувались вулиці, підприємства і т. п. В листопаді 1961 р. - Сталіно було перейменовано на Донецьк.
З перемогою М. Хрущова українська політична еліта дістала перевагу над управлінською елітою центру. Все більше виходців з УРСР обіймали високі посади в Москві. Восени 1964 р. предидія ЦК КПРС складалась з 10 чолвоік, 5 - з них були пов'язані з Україною.Влітку 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест.Проте посилення Хрущова, а також його політичний курс викликали занепокоєння в інших лідерів партії, 12 жовтня 1964 р. члени президії ЦК поставили питання про недовіру Хрущову. 13 жовтня Хрущов прибув з курорту в Москву, де усвідомив свою поразку. А вже 14 жовтня його було знято з усіх партійних та державних посад. Першим секретарем ЦК було обрано Л. Брєжнєва, а головою Ради міністрів О. Косигіна.
Дата добавления: 2015-11-28; просмотров: 508;