Мал. 5. Київський міський будинок учителя (місце засідання УЦР).

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ: ЦЕНТРАЛЬНА РАДА

Утворення Української Центральної Ради

Мал. 1. Микола ІІ.

Лютого 1917 р. відбулася лютнева буржуазно-демократична революція в Росії. Її причинами були політична, економічна, військова і національна криза. Перша світова війна стала каталізатором збільшення всіх проблем у країні. Найбільшого напруження набула ситуація у столиці імперії Петрограді, де політичні страйки переросли у повстання робітників, до яких приєдналися солдати місцевого гарнізону. Серед тих, хто першими взяв участь у повстанні, були солдати Волинського та Ізмаїльського полків, укомплектовані переважно вихідцями з України. 2 березня 1917 р. цар Микола ІІ зрікся престолу. Російські ліберали створили 3 березня Тимчасовий уряд (очолював князь Г. Львов), який гарантував усім громадянам демократичні права і свободи. У березні 1917 р. по всій країні виникають ради робітничих, солдатських депутатів. У Росії формується двовладдя між тимчасовим урядом і радами робітничих, солдатських депутатів. В Україні до цих двох влад добавилася ще третя національна влада. 4 березня 1917 р. у Києві представники ліберально-демократичних й соціалістичних сил проголосили створення Української Центральної Ради (УЦР), що мала виконувати функції координатора українського руху. 7 березня було обрано керівництво УЦР. Її головою став М. Грушевський. Першим політичним кроком УЦР було звернення до Тимчасового уряду, в якому висловлювалась надія на те, що у вільній Росії будуть гарантовані права українського народу. 9 березня 1917 р. вона звернулася до українського народу з «Маніфестом», у якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати нове життя й підтримувати громадський спокій. УЦР почала видавати газету «Нова рада». 25–26 березня 1917 р. провело свій з’їзд Товариство українських поступовців. Його учасники підтримали курс на запровадження автономного ладу і прийняли рішення змінити назву своєї організації на «Союз українських автономістів-федералістів». 6–8 квітня 1917 р. у Києві відбувся Український національний конгрес. На з’їзд прибуло понад 700 делегатів. На ньому був затверджений новий склад Центральної Ради. Таємним голосуванням було обрано голову УЦР. Ним став М. Грушевський. Заступниками голови обрано В. Винниченка і С. Єфремова.

Мал. 2. М. Грушевський.	Мал. 3. В. Винниченко.	Мал. 4. С. Єфремов.

Мал. 5. Київський міський будинок учителя (місце засідання УЦР).

До УЦР з’їзд обрав 115 осіб. Вони представляли усі громадсько-політичні організації України, а також окремі території, зокрема Кубань, Бессарабію, Петроград, Москву, Ростов-на-Дону, Саратов. 8 квітня 1917 р. на пропозицію М.Грушевського обрали виконавчий комітет (Малу Раду) із 20 осіб. Її головою став також М. Грушевський. Упродовж квітня–травня 1917 р. відбулися регіональні селянські з’їзди у Києві, Полтаві, Одесі. Їхні делегати заявили про підтримку УЦР. У березні – квітні 1917 р. відбулося створення першого українського полку ім. Б. Хмельницького з ініціативи «Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка» на чолі з М. Міхновським. Він був палким прихильником утворення української національної армії і прагнув максимально прискорити цей процес. Саме цього побоювалася УЦР, уникаючи конфлікту з Тимчасовим урядом і сподіваючись одержати з його рук автономію цілком законно. Тому 5–8 травня1917 р. у Києві працював І Всеукраїнський військовий з’їзд. Тисяча його делегатів представляла 1,5 млн. солдатів і офіцерів українізованих частин. З’їзд схвалив курс УЦР на утворення національних військових формувань, закликав усіх сприяти поліпшенню в них дисципліни, не допускати дезертирства рядового складу. Також сформовано Український генеральний військовий комітет із 18 осіб на чолі з С. Петлюрою. Комітет мав відати українськими військовими справами і підтримувати зв’язки з російським Генеральним штабом. Переговори, які вела УЦР з Тимчасовим урядом, спочатку не дали результатів.