Процедура конкретного наукового правового дослідження.

Окреме наукове юридичне дослідження є головною формою одержання знань про державно-правові явища, найбільше формалізованої і конкретизованої, яка за допомогою дослідницьких наукових процедур вивчає конкретні властивості, зв´язки, взаємодії явищ.

Структура наукового дослідження містить у собі приблизно такі етапи і дії:

¨ постановку й уточнення завдання;

¨ висування гіпотез або вихідних положень;

¨ теоретичну розробку гіпотез, їх формальну перевірку, критику й оцінку, створення програм і інструкцій для емпіричного дослідження;

¨ проведення емпіричних досліджень і спостережень, збір і опрацювання емпіричних даних:

¨ порівняння запропонованих гіпотез із даними експерименту й спостережень, остаточну Оцінку (у рамках даного дослідження), прийняття або відкидання запропонованих гіпотез;

¨ формулювання невирішених питань і виявлення труднощів, що ведуть до постановки нових завдань4.

Оскільки для пізнання правового процесу, явища і т.д. необхідно одержати первинну детальну інформацію про нього, її суворий добір і аналіз, то очевидно, що одним із головних інструментів у процесі такого пізнання є емпірична частина наукового дослідження. На відміну від методів, процедура дослідження - це найбільше загальна система дій і спосіб організації наукового дослідження державно-правових явищ.

До головних елементів процедури проведення конкретного юридичного дослідження відносяться:

¨ спосіб - сукупність головних операцій збору, опрацювання або аналізу даних, властивих визначеному методу;

¨ техніка - сукупність спеціальних правил використання того або іншого способу;

¨ методика - сукупність технічних прийомів, пов´язаних із даним способом (а також приватні дії), їхня послідовність і взаємозв´язок;

¨ засоби - матеріальні і нематеріальні "інструменти" збору, опрацювання, аналізу й узагальнення інформації.

На вибір конкретних елементів і правил процедури впливають компоненти методології більш високих рівнів, зокрема, парадигма, методологічні підходи, методи.

Поняття та зміст світогляду, типу юридичного наукового мислення, юридичної наукової парадигми

Як зазначалося раніше вищий рівень методології юриспруденції складають світогляд, тип домінуючого юридичного мислення та юридичні наукові парадигми, які багато в чому визначають вибір методологічних підходів та методів при проведенні юридичних наукових досліджень.

Світогляд.

Для кожної епохи розвитку людства притаманний свій домінуючий світогляд як цілісна сукупність домінуючих уявлень про світ, роль в ньому людини, а також похідних від них переконань, установлень, ідеалів, принципів, ціннісних орієнтацій пізнавальної і практичної діяльності людей, їхньої життєдіяльності в цілому. Зокрема:

¨ для світогляду середньовіччя притаманне домінування теології, тобто сукупності релігійних доктрин, відповідних теологічних теорій походження та існування держави і права;

¨ епоха Відродження, навпаки, характеризується критичним відношенням до теології та домінуванням гуманізму - сукупності поглядів, за якими найвищою цінністю є людина, її життя, свобода, щастя, розвиток здібностей, а благо людини є критерієм оцінки усіх соціальних інститутів;

¨ у вік Просвіти основою світогляду стають вчення, які відбивають домінуюче значення розуму людини, її знань у пізнанні природнього порядку суспільного життя, що відповідає закономірностям оточуючого середовища та дійсної природи людини;

¨ XIX ст. притаманне домінування у світогляді ідей юридизації, лібералізації та демократизації суспільств, у яких концентровано відбивається необхідність безпосереднього втілення принципів гуманізму, раціональності, рівності та свободи людей у соціальне життя;

¨ домінуючими тенденціями світогляду XX ст. є плюралізм ідей та принципів, інтеграція країн та забезпечення світового порядку, інформатизація всіх сфер суспільного життя.