Робочий час і час відпочинку.
Час, протягом якого працівники виконують доручену їм роботу, називають робочим.
Законом встановлено такі види тривалості робочого часу :
-нормальна тривалість;
-скорочена тривалість;
-неповний робочий час;
-ненормований робочий день;
-робота в нічний час;
-надурочні роботи.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може первищувати 40 годин на тиждень, незалежно від форм власності підприємства, де він працює.
Більшість працівників має п´ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах, де запровадження п´ятиденного тижня є недоцільним – встановлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
П´ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з органами місцевого самоврядування. Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами – внутрішнього трудового розпорядку роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом підприємства.
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників (як при 5 -ти так і при 6-денному ) робочому тижні скорочується на одну годину.
Законодавством передбачено скорочену тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці (робота під землею в шахтах, ливарних цехах, на хімічних виробництвах, рентгенівських кабінетах ...) Для збереження здоров¢я таких категорій працівників запроваджено скорочену тривалість робочого тижня – не більше 36 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу і для ряду інших працівників – диспечерів, учителів, лікарів, робота яких пов¢язана з великим навантаженням. Для неповнолітніх працівників до 16 років тривалість робочого тижня не може перевищувати 24 години, а для працівників віком 16-18 років – 36 годин. Скорочується тривалість роботи (зміни) для тих, хто працює в нічний час.
Нічним часом є час з 22 години до 6 години.
Право на скорочений робочий час передбачено законом. Власник підприємства зобов¢язаний його дотримуватися, незалежно від будь-яких умов. При цьому зарплата працівникам не повинна зменшуватися.
Неповний робочий час означає, що працівник працює менше нормальної тривалості робочого тижня (тобто менше сорокагодинного робочого тижня). Неповний робочий час може встановлюватися за погодженням між працівником і роботодавцем. При цьому тривалість його не повинна бути меншою, ніж половина нормальної тривалості робочого дня.
Термін "ненормований робочий день" зовсім не означає, що працівники, для яких він встановлений, повинні працювати необмежений час. Загальна тривалість роботи і для таких працівників не може перевищувати 40 год на тиждень з відповідним розподілом цього часу на 5 чи 6 робочих днів. На них повністю поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку. Залучення до роботи понад норму робочого дня не перетворює цей робочий день у подовжений. Роботодавець не може постійно залучати працівників до роботи за межами нормального робочого дня. Але, якщо така необхідність виникла, то працівник зобов¢язаний виконати без будь-якої додаткової оплати роботу за межами робочого дня.
Надурочними вважають роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, а саме:
- при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і усунення її наслідків;
- при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв´зку;
- при необхідності закінчити почату роботу, яка не могла бути закінчена в нормальний робочий час внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва, коли припинення її може попсувати майно чи викличе зупинення робіт для значної кількості працівників;
- при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт для недопущення простою транспорту і скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
- для продовження роботи при нез´явленні працівника, коли робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець повинен негайно вжити заходів для заміни змінника на іншого працівника.
До надурочних робіт забороняється залучати такі категорії працівників:
1. вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
2. осіб, молодше 18 років;
3. працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і ПТУ без відриву від виробництва в дні занять.
Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину–інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.
Надурочні роботи можуть проводитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства. Вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Важливим розділом правил внутрішнього трудового розпорядку є охорона праці.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоро´я і працездатності людини в процесі праці.
Конституція України і Кодекс законів про працю України в числі основних трудових прав працівників передбачають право на відпочинок. Таке право забезпечується, з одного боку, законодавчим обмеженням тривалості робочого часу, з іншою, - чіткою регламентацією видів часу відпочинку і порядку їх надання.
Час відпочинку – це встановлений законом час, на протязі якого працівники вільні від виконання своїх трудових обов´язків і який вони можуть використовувати на свій розгляд. Кожна людина, яка працює, має відпочивати для відновлення своїх сил і здоров´я.
Основними видами відпочинку є:
-перерви на протязі робочого дня (до двох годин – час обідньої перерви – надається для харчування, використовується працівником на власний розгляд);
-перерви між робочими змінами чи робочими днями (тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою від подвійної тривалості роботи у попередній день) ;
-щотижневі дні відпочинку ( при 5-денному робочому тижні 2 дні, при 6-денному – один день, але загальна тривалість щотижневого відпочинку повинна бути не менша 42 годин);
-святкові і неробочі дні( згідно закону у ці дні припиняються усі роботи, крім тих, без яких не можна обійтись – транспорт, лікарні, безперервні виробництва);
-відпустки.
КЗпП України встановив такі святкові і неробочі дні:
1січня – Новий рік;
7 січня – Різдво Христове;
8 березня – Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня – День Перемоги ;
28 червня – День Конституції України ;
24 серпня – День незалежності України.
Робота також не проводиться у дні релігійних свят:
7 січня – Різдво Христове;
один день (неділя) – Пасха (Великдень);
один день (неділя) – Трійця.
Якщо святковий, неробочий день збігається з вихідним днем, то вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Одним з видів часу відпочинку є відпустка.
Право на відпустку мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності, а також ті, хто працює за трудовим договором у фізичної особи.
Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням місця роботи, заробітної плати, неперервності трудового стажу.
Основна щорічна відпустка не може тривати менше 24 календарних днів. Надається вона працівникові за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Для деяких категорій працівників законодавством встановлена інша тривалість щорічної основної відпустки:
1) для осіб, молодше 18 років - 31 календарний день;
2) інвалідам I і II групи - 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів;
3) керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти і науковцям - 56 календарних днів і т.д.
Право на основну чи додаткову відпустку в перший рік роботи працівник має після шести місяців безперервної праці на даному підприємстві, а за другий і наступні роки щорічні відпустки надаються в будь-який час відповідно до графіка черговості надання відпусток.
Види відпусток :
- щорічні відпустки (основна відпустка; додаткова відпустка за роботу з шкідливими і важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер роботи; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством);
- додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
- творчі відпустки - для завершення наукової роботи (дисертації, підручника і т.д.);
- соціальні відпустки (відпустка по вагітності і пологам; відпустка по догляду за дитиною до досягнення ним трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей);
- відпустки без збереження заробітної платні.
Дата добавления: 2015-12-26; просмотров: 1203;