Сучасні форми інтеграції ключових ресурсів інноваційного розвитку.

Стратегічною метою сучасного українського суспільства є подолання науково-технологічного відставання від розвинених країн, включення у світові економічні процеси на правах повноцінного партнера, перехід до нової стадії цивілізаційного прогресу. Для вирішення окреслених проблем необхідно забезпечити стійкий і динамічний характер розвитку процесів інтеграції учасників інноваційного процесу, у результаті яких створюються інноваційно орієнтовані інтеграційні утворення (структури) – об’єднання наукових установ, освітніх закладів і виробничих підприємств, які повністю або частково поєднують матеріальні та нематеріальні активи з метою економічної інтеграції для здійснення інноваційної діяльності на засадах ефективного управління.

Потреби держави, суспільства, економіки у формуванні інноваційних інтеграційних структур визначені в державних програмних документах – Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, де закладено курс на інноваційну модель структурної перебудови національної економіки і затвердження її як високотехнологічної держави. Виходячи з цього розроблено концепцію розвитку інноваційних інтеграційних утворень для умов України з метою прискорення розбудови інноваційно орієнтованої економіки. Сутність концепції полягає в активізації підтримки різноманіття діючих інноваційних структур і впровадження нових перспективних варіантів науково-освітньо- виробничої співпраці шляхом здійснення комплексу заходів (нормативно-правових, фінансових, економічних, організаційних), що дозволить перейти від стихійного стану інтеграційних процесів до планованого, зберегти національні традиції та врахувати зарубіжні інтеграційні моделі взаємодії науково-освітньої сфери з виробництвом

Необхідність використання багатоваріантних інтеграційних структур пояснюється пошуком раціональних зв'язків між учасниками інтеграції в кожному конкретному випадку. Кожна організація, що інтегрується, є у своєму роді унікальною, і застосовувати одне лекало інтеграції на значне число суб'єктів навряд чи буде виправданим. В основу інтеграційних рішень потрібно закладати комплекс умов, серед яких: цілі, функції та інструменти спільної діяльності (рис.2.1); очікувана регулярність співробітництва; стартовий потенціал сторін (включаючи адекватність рівня підготовки випускників вимогам ринку праці, визнання науковим колом і громадськістю досягнень наукових шкіл, упровадження наукових досягнень в економіку); рівень розвитку території, у межах якої передбачається здійснювати інтеграцію.

Кластер – різновид інтеграції за географічною ознакою, коли група взаємопов’язаних підприємств, що сконцентровані на певній території, доповнюють один одного, взаємодіють та спільно формують конкурентні переваги кожного з учасників та кластера в цілому. Інноваційні кластери пред- ставляють більш конкурент ний кластерний тип у порівнянні з іншими, тому що забезпечують не тільки створення інновацій, але і їх впровадження, що дає додаткові фінансові вигоди.

Інноваційний кластер являє собою цілісну систему підприємств і організацій по виробництву й споживанню готового інноваційного продукту, що включає в себе весь інноваційний ланцюжок від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва та дистрибуції готової продукції, а також систему тісних зв'язків між фірмами, їх постачальниками і клієнтами, а також інститутами знань, що сприяють появі інновацій.

Таблиця 2.1