Проблема праці як фактору еволюції людини та її адаптації до середовища.

Найбільш важливою є праця Ф. Енгельса «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину» (1876, опубл. 1895-1896). Тут вже більш конкретно показана взаємодія людини і природи, розкрито співвідношення біологічних та соціальних факторів у процесі становлення людини, доведено значення самого колективу людей, які формуються, як умови антропо- і соціогенезу. Праця – це процес між людиною і природою і саме людську працю слід відрізняти від її тваринних форм, які мають інстинктивний характер. Саме виготовлення знарядь визначається характерною специфічною рисою людської праці. і відзначається, що власне засоби праці відрізняють одну від одної економічні епохи.

Ще Г.В.Ф. Гегель, розглядаючи проблему зміни родової сутності людини від істоти біологічної до соціальної, запропонував розглядати це як процес «зняття» першої ознаки наступною: природне – суспільним, особистісного – історичним і т.д. В якості «інструменту» такого «зняття» Гегель запропонував «предметну діяльність індивіда».При цьому він звертав увагу на природно-перетворюючу функцію руки, характеризуючи її як природний засіб співдотичності. контакту людини із зовнішнім світом і конструктивної його зміни. «Рука є той великий орган, котрим не володіє тварина, і те, що я охоплюю ним, може саме стати засобом, яким я хапаю далі» («Філософія права»).

Відомо, що одним із способів підвищення адаптації біологічного організму в середовищі є «ароморфоз» – адаптація шляхом перетворення відповідних органів (наприклад, підвищення рівня організації ссавців у порівнянні з рептиліями: поява чотирикамерного серця, збільшення функціональних можливостей мозку, розвиток потових залоз і їх похідних та інших прогресивних рис; інший приклад — утворення квітки у покритонасінних призвело до розвитку запилення за участі комах тощо).

Але також, поряд з ароморфозом, зазначає І.І. Шмальгаузен у праці «Шляхи та закономірності еволюційного процесу» (1939), є ще «морібогенез» – перебудова структури поведінки(латин. moribus), становлення індивідуально-ситуативного пристосування. Тобто не природний відбір спонтанно виникаючих органічних мутацій, а вибір і закріплення нових типів поведінки у процесі перебудови та надбудови функціональних систем організму склали основний напрямок антропогенезу. Наприклад, сама по собі діяльність з оброблення каменю безглузда, часово- та енергозатратна, біологічно ніяк не виправдана. Але отримує свій смисл тільки з подальшого використання виготовленого кам’яного знаряддя на полюванні чи при обробці шкіри, тобто вимагає поряд із знанням про виконувану операцію обробки каменю ще й знання про майбутнє застосування знаряддя. Це – основна умова, що виникає при виготовленні знаряддя, і може бути назване першим виникненням свідомості, тобто першою формою свідомої діяльності. Така діяльність з виготовлення знаряддя призводить до базової перебудови всієї структури поведінки, а саме: з діяльності, яка спрямована на безпосереднє задоволення потреби (як це ми бачимо у тварин), виокремлюється специфічна діяльність, яка набуває свій смисл тільки в подальшому, коли результат цієї діяльності (виготовлення знаряддя) застосований для того, щоб вбити жертву і тим самим задовільнити потребу в їжі. З подальшим ускладненням суспільства і форм виробництва такі дії, які не спрямована безпосередніми біологічними мотивами, починає займати у свідомій діяльності людини все більше місце.

Стержнем сапієнтного морібогенезу (епіморфозу) стала спільна праця з використанням спочатку природних, а потім і штучних знарядь.