Види малих груп

Умовні Реальні

Тимчасові Постійні

Позитивної спрямованості Негативної спрямованості

Природні Лабораторні

нормальні Неформальні

Слаборозвинені Високорозвинені

Референтні Нереферентні

(еталонні) (не еталонні)

Умовні групи – це, як правило, групи випадково об’єднаних людей, що не мають ні тривалих постійних контактів один х одним, ні загальної мети.

Реальні групи – це дійсно існуючі об’єднання людей, що цілком відповідають означенню малих груп.

Природні групи – це групи, що створюються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора.

Лабораторні групи створюються експериментатором з метою проведення якогось наукового дослідження, перевірки висунутої гіпотези.

Формальні групи – це такі групи, у яких взаємовідносини між членами регламентовані правилами організації, що є частиною держави або його соціальним інститутом.

Неформальні групи – це сукупність осіб, де взаємовідносини між членами основані на особистих перевагах, що виникають звичайно на основі загальних захоплень або інтересів.

Референтна група – це група, чиї норми, установки й орієнтації не тільки приймаються індивідом до уваги, але і стають мотивами його поведінки.

Нереферентна група – це група, психологія і поведінка членів якої далекі або байдужі до індивіда.

Слаборозвинена група характеризується тим, що в ній немає:

- достатньої психологічної спільності;

- налагоджених ділових і особистих взаємовідносин;

- ефективної спільної роботи.

Чи кожна мала група може вважатися колективом? Існує багато точок зору з цього питання. Є така думка, що мала група може бути корпорацією або колективом.

Корпорація – це об’єднання людей, у якому взаємовідносини опосередковуються особисто значущими, але вузько індивідуалістичними цілями діяльності.

Колектив – це об’єднання людей, у якому взаємовідносини опосередковуються особисто значущими і суспільно цінними цілями діяльності.

Відомий російський психолог Р.Немов малу групу вважає колективом, коли вона:

- успішно упорається із завданнями, що на неї покладені;

- має високу мораль, добрі людські відносини;

- створює для кожного свого члена можливості розвитку як

особистості;

- має здібність до творчості.

Є й інші підходи до цієї проблеми. Сучасна соціальна психологія виділяє основні соціальні прикмети колективу.

Колектив – це:

1) свідомо організоване об’єднання людей;

2) створене на основі загальної спільної діяльності;

3) характеризується відносною стійкістю та тривалістю існування;

4) має визначену організаційну структуру, включаючи в себе органи

керування;

5) його діяльність відповідає потребам прогресивного громадського

розвитку.

Такий підхід в основному поділяють і вітчизняні військові психологи, додаючи до них таку ознаку як наявність в групі здорової морально-психологічної атмосфери.

Мала організована група, виникнувши, безперечно, розвивається. При цьому не кожна досягає рівня колективу. Від моменту, коли незнайомі воїни збираються разом для спільної діяльності, до періоду, коли цю організовану малу групу можемо назвати військовим колективом, минає іноді тривалий час. На шляху становлення колективу група долає ряд етапів – вона згуртовується, розвиває свої внутрішньо групові стосунки, які відповідають рівням та характеру групової діяльності.

Існує кілька поглядів на проблему розвитку колективу. Наприклад, концепція про поетапний розвиток колективу Антона Макаренка, який для характеристики кожного рівня його розвитку використовував такі показники, як рівень вимогливості в колективі, результати діяльності, рівень активності в суспільному житті, стиль діяльності керівника. На основі цих показників вин виділив три стадії розвитку колективу:

1) вимоги до всіх членів колективу ставить керівник малої групи;

2) вимоги керівника до колективу підтримує актив;

3) коли кожна особистість ставить до себе вимоги на тлі вимог колективу.

Але всі дослідники цієї проблеми єдині в тому, що це найвищий рівень розвитку групи. І під терміном колектив звичайно розуміють групу людей, що досягла в процесі соціальне бажаної спільної діяльності високого рівня розвитку. Саме спільна діяльність, яка має суспільно корисний характер, стає сенсом її існування.

В залежності від основного виду діяльності, та інших особливостей трудові колективи бувають:

- виробничі;

- учбові;

- творчі;

- спортивні;

- військові та інші.

Нас цікавить передусім в і й с ь к о в и й к о л е к т и в.

Військові підрозділи (відділення, взвод, рота, а інколи й батальйон) мають усі загальні ознаки, що характеризують практично будь-яку малу організовану соціальну групу. Це суспільна діяльність, загальні цілі й завдання, спілкування, певна організація, інтенсивні міжособистісні стосунки тощо.

Малі соціальні групи, які функціонують у Збройних Силах України, підпорядковані загальним закономірностям розвитку груп і колективами стають лише тоді, коли досягають певного рівня розвитку.

Найбільш загальними показниками військового колективу як достатнього рівня розвитку військового підрозділу виступають:

- єдність цілей та завдань – захист інтересів українського народу,

держави;

- суспільно корисна, усвідомлена кожним воїном бойова діяльність,

спрямована на підтримання постійної бойової готовності підрозділу;

- контактність та опосередкованість міжособистісних стосунків

цілями та завданнями бойової діяльності;

- високий рівень організації життєдіяльності, здатної до

самоуправління та самоорганізації;

- оптимальні показники згуртованості та соціально-психологічного

клімату в ньому.