Складники професійної майстерності та службові обов'язки вчителя фізичної культури

Фізичне виховання є основним засобом реалізації завдань, які, у відповідності до Закону «Про фізичну культуру і спорт» (24 грудня 1993 р.), стоять перед фізкультурним рухом України.

Ці завдання конкретизовані Цільовою комплексною програ­мою «Фізичне виховання — здоров'я нації» (1998 р.) та Націо­нальною доктриною розвитку фізичної культури і спорту (2004 р.).

Реалізація завдань програми здійснюється за такими напрям­ками:

— фізичне виховання і фізкультурно-оздоровча робота у на­вчально-виховній сфері;

— фізкультурно-оздоровча робота у виробничій і спеціаль­но-виховній сфері;

— фізична підготовка військовослужбовців та особового складу інших силових формувань;

— фізкультурно-оздоровча і рекреаційна робота серед інва­лідів;

— фізкультурно-оздоровча робота серед сільського населення.

У новому Переліку спеціальностей за напрямками підготов­ки фахівців спеціальності «Фізична реабілітація» та «Фізична підготовка в Збройних силах» не передбачені, тому вони стали спеціалізаціями в межах спеціальності «Фізичне виховання».

Фахівці фізичного виховання готуються за освітньо-квалі­фікаційними рівнями:

— молодший спеціаліст (5.010201);

— бакалавр (6.010200);

— спеціаліст (7.010201);

— магістр (8.010201).

Фахівець фізичного виховання може займати посади в осві­тніх, виховних, виробничих, оздоровчо-рекреаційних, воєнізо­ваних та інших державних і недержавних закладах.

Наприклад:

— інструктор фізичної культури в дошкільному закладі;

— вчитель (викладач) фізичного виховання у школі, учили­щі чи вищому навчальному закладі;

— керівник фізичної підготовки у Збройних (силових) фо­рмуваннях;

— організатор (керівник, інструктор) туристичної роботи і рекреації;

— методист з фізичної культури;

— інструктор (організатор) оздоровчо-масової роботи на ви­робництві чи за місцем проживання;

— фахівець з експлуатації спортивних споруд,

— працівник державних або громадських органів управлін­ня фізичною культурою;

— працівник спортивних клубів, оздоровчо-відпочинкових таборів.

Найпоширенішою посадою фахівця з фізичного виховання є посада викладача (вчителя) фізичної культуриу навчальних закладах освіти різних рівнів. Це школи, училища, вищі навча­льні заклади.

Визначальною особливістю роботи вчителя (викладача) є на­явність навчальних програм для навчальних закладів, які він реалізує з конкретним контингентом і у конкретних умовах.

У даний час відбувається поступовий перехід з двох на три обов'язкові уроки фізичної культури в усіх класах школи.

Три (а краще 4 і більше) уроки на тиждень, на думку фахів­ців, є необхідними для забезпечення мінімально необхідного рівня рухової активності дітей і підлітків.

При тому, уроки фізичної культури мають плануватися так, щоб наступний урок припадав на день, коли ще зберігається вплив на організм дитини фізичного навантаження від попере­днього заняття. Найкращий тренувальний ефект спостерігаєть­ся тоді, коли перерва між уроками складає 1—2 дні.

Отже, три і більше уроків фізкультури на тиждень, як це і пе­редбачає Закон України «Про фізичну культуру і спорт», є біоло­гічно обґрунтованою потребою юного чи молодого організму.

На жаль, досі значна частина керівників органів освіти і окре­мих шкіл уникають введення третього уроку фізичної культури у школі, переважно виправдуючи свою бездіяльність слабкістю матеріальної бази, відсутністю коштів або навіть кадрів вчителів.

Тимсамим, вони не лише порушують Закон України, але й знижують ефективність двох уроків, які фактично проводяться і послаблюють рівень здоров'я і фізичної підготовленості учнів.

Щоправда, в останній рік-два ситуація дещо поліпшується у зв'язку з ініціативою Федерації футболу України про проведен­ня додаткового уроку з футболу. Такі додаткові уроки з окре­мих видів спорту можуть внести додатковий імпульс в справу поліпшення фізичної підготовленості школярів, які наразі як і більшість інших категорій населення, страдають від гіподина­мії, тобто малорухливості.

Складниками професійної майстерності фахівця з фізично­го виховання є блоки знань, умінь і навичок, якими він володіє.

Визначальною за всіх умов є його педагогічна майстерність.

Суттєво на результативність праці фахівця впливають і окремі особисті якості фахівця, чи їх комбінації, рівно ж, як і атмос­фера уваги або байдужості до фізичного гарту учнів, яка панує у шкільному колективі.

Добрий директор, як і інші працівники школи, переважно розуміють яку виховну консолідуючу роль може здійснювати учитель фізичної культури у житті шкільного колективу. Орга­нізаційні здібності, які, як правило, притаманні вчителям фі­зичної культури роблять їх не замінимими помічниками керів­ництва.

До того ж і учні, які досягли успіхів у спорті, як правило і в навчанні, і в поведінці є прикладом для інших.

Спортивна робота у школі починається з уроку фізичної куль­тури, але обов'язково має своє продовження у позаурочних і по­зашкільних спортивних заходах.

Дуже важливими є зв'язки школи з спортивними організа­ціями: спортивними товариствами, спортивними школами, клу­бами, спорудами тощо. Це помагає активізувати і урізноманіт­нювати форми позашкільної спортивної роботи, робити більш ефективними і стабільними.

Основними критеріями оцінкироботи вчителя фізичної куль­тури є:

— організаційний і методичний рівень підготовки і прове­дення уроків і позакласних занять;

— рівень фізичної підготовленості учнів і його динаміка;

— виховний ефект від проведених занять з фізичної культури.

Рівень фізичної підготовленості визначається не лише ви­конанням навчальної програми для класу і успішністю учнів, але й результатами виконання учнями Державних тестів та но­рмативів фізичної підготовленості населення України.

Для заохочення вчителів існує система матеріального і мо­рального стимулювання. Зокрема, вчителю може надаватися звання учитель-методист, Відмінник освіти, Заслужений учи­тель України, Заслужений працівник освіти України, Заслуже­ний працівник фізичної культури і спорту та ін.

Посадові обов'язки вчителя(викладача) фізичної культури навчального закладу є такими:

— планування процесу фізичного виховання, в т.ч. плану­вання окремих уроків (занять);

— планування, організація і проведення (участь) різнома­нітних фізкультурних заходів;

— проведення уроків фізичної культури, позаурочних і по­зашкільних заходів;

— розробка комплексів фізичних вправ;

— здійснення в процесі фізичного виховання виховної ро­боти;

— контроль за рівнем здоров'я і фізичної підготовки учнів;

— пропагування здорового способу життя;

— підвищення власного професійного рівня, узагальнення та впровадження передового досвіду роботи.

Урок— є основною формою реалізації завдань фізичного виховання школярів. Основним регламентуючим документом, який має враховуватися учителем при складанні поетапних і по­урочних планів є навчальні плани для певних класів. Суттєвий відступ від вимог навчального плану є допустимим лише за умов невідповідності конкретним умовам проведення уроку (примі­щення, погодні умови, епідемії) змісту планового матеріалу.

Підготовка вчителя до проведення уроку, крім складання поурочного плану-конспекту, який більшість досвідчених вчи­телів складають у стислому варіанті, вимагає детального озна­йомлення з місцем проведення заняття, його санітарно-гігієні­чним станом, особливостями температурного режиму, наявніс­тю і якістю інвентарю тощо.

Очевидно, що і рівень підготовки і організованості класу має визначальний вплив на зміст і рівень проведення уроку.

Доречно нагадати, що спортивний зал, басейн чи інше кри­те приміщення не можуть (і не повинні) бути єдиним місцем проведення уроків. Обов'язково мають передбачуватися занят­тя і на відкритому повітрі: на стадіоні, спортивних майданчи­ках і полях, на лижні.

Повноцінне проведення частини уроків фізичної культури поза межами критих споруд дозволяє урізноманітнювати фор­му і зміст уроків, сприяє фізичному змужнінню і загартуванню школярів. Природно, що в цьому випадку особливу увагу слід приділити формі одягу учнів, щоб уникнути простудних захво­рювань.