І. ПРАВО НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен громадянин має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 р. частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Отже, у разі порушення, невизнання або оспорювання права особи вона може звернутися до суду за захистом свого права та інтересу (ст. 3 ЦПК). Крім того, процесуальне законодавство України передбачає можливість звернення до суду широкому колу суб’єктів з метою захисту інтересів інших осіб.

Реалізація права на судовий захист передбачає три основні складові частини:

1) право на звернення до суду,

2) право на пред’явлення позову,

3) право на судове рішення (задоволення позову).

Право на звернення до судугарантовано Конституцією України та закріплене у ст. 3 ЦПК. Відмова від права на звернення до суду є недійсною. Звернення до суду в позовному провадженні оформляється позовною заявою відповідно до вимог, встановлених законом.

Право на звернення до суду нерозривно пов’язане із правом на пред’явлення позову, що є процесуальною гарантією подання до суду позовної заяви, де вона реєструється і передається судді в порядку черговості. Якщо позовну заяву складено належним чином і прийнято до розгляду, суддя відкриває провадження у справі.

Захист прав, свобод та інтересів усім суб’єктам правовідносин гарантується незалежним і неупередженим судом. Процесуальне законодавство покладає на суд обов’язок всебічно, повно та об’єктивно розглянути обставини справи і ухвалити в ній судове рішення у відповідності з нормами матеріального і процесуального закону.

Розгляд позовних вимог здійснюється в порядку, визначеному процесуальним законом, – у позовному провадженні, – який забезпечує правові гарантії вирішення спору, рівність процесуальних прав і обов’язків сторін.

Позовне провадження – це вид провадження у цивільному процесі, в якому розглядаються спори, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних відносин.

Позовна форма захисту цивільного права та інтересу передбачає, як правило, три критерії:

1) матеріально-правовий інтерес (вимогу), що випливає із факту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права;

2) наявність спору про право;

3) участь у спорі сторін (позивача і відповідача) із протилежними інтересами.

Отже, наявність спору про право цивільне визначає характерну рису позовного провадження: участь у ньому двох сторін – позивача і відповідача, спір між якими повинен вирішити суд.

Правила позовного провадження, що визначені у розділі ІІІ ЦПК, у визначених цим Кодексом випадках застосовуються у наказному та окремому провадженнях з урахуванням особливостей, визначених спеціальними нормами про ці провадження.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Реалізація права на судовий захист передбачає три основні складові частини: право на звернення до суду, право на пред’явлення позову, право на судове рішення (задоволення позову).

Право на звернення до судугарантовано Конституцією України та закріплене у ст. 3 ЦПК. Відмова від права на звернення до суду є недійсною. Звернення до суду в позовному провадженні оформляється позовною заявою відповідно до вимог, встановлених законом.

Наявність спору про право цивільне визначає характерну рису позовного провадження: участь у ньому двох сторін – позивача і відповідача, спір між якими повинен вирішити суд.

Правила позовного провадження, що визначені у розділі ІІІ ЦПК, у визначених цим Кодексом випадках застосовуються у наказному та окремому провадженнях з урахуванням особливостей, визначених спеціальними нормами про ці провадження.

ІІ. ПЕРЕДУМОВИ ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ.

Для реалізації права на пред’явлення позову необхідна наявність ряду передумов. Вони залежать від об’єктивних якостей особи, яка звертається до суду і характеру справи. Виходячи з цього, їх можна розділити на суб’єктивні та об’єктивні.

Суб’єктивними передумовами права на пред’явлення позову є:

по-перше, процесуальна заінтересованість особи(ст. 3 ЦПК). За загальним правилом особа може звернутися до суду за захистом, якщо вважає, що її суб’єктивні права, свободи чи інтереси порушені чи оспорюють ся. Рішення суду, яке буде ухвалене за результатами розгляду справи, після набрання ним законної сили, буде юридичним фактом, на підставі якого вібуватиметься виникнення, зміна чи припинення суб’єктивних прав та обов’язків особи, яка звертається до суду за захистом, або прав особи, в інтересах якої подана заява;

по-друге, процесуальна правоздатність позивача і відповідача.

Об’єктивні передумови права на пред’явлення позову можна розділити на позитивні та негативні.

Позитивними об’єктивними передумовами є умови, наявність яких є необхідними для реалізації права на пред’явлення позову. Такими є:

1) належність справи до цивільної юрисдикції суду;

2) правовий характер вимоги позивача;

3) наявність спору про право цивільне (спір про право характеризується наявністю розбіжностей (спорів) між суб’єктами правовідносин з приводу їх прав і обов’язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку).

Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких закон пов’язує можливість звернення до суду з позовом. До них відносяться:

1) відсутність рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

2) відсутність ухвали суду, яка набрала законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або про визнання мирової угоди сторін;

3) відсутність у провадженні суду справи щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) відсутність укладеного між сторонами договору про передачу цього спору на вирішення третейського суду.

Порядок пред’явлення позову. Для відкриття позовного провадження необхідно, щоб була подана позовна заява і вона була прийнята судом. Безпідставна відмова в прийнятті заяви є відмовою у здійсненні правосуддя, яка є недопустимою. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку.