Санітарне очищення населених місць

Це комплекс заходів, що обумовлюють виконання гігієнічних вимог до улаштування та експлуатації обладнання й споруд, які призначені для збирання, тимчасового зберігання, транспортування, знешкоджування та утилізації твердих і рідких побутових і промислових відходів.

Відходи– це залишки речовин та предметів, що утворилися внаслідок побутової, господарської та промислової діяльності людини, які не можуть бути використані на місці утворення, а їх накопичення та зберігання порушує санітарний стан навколишнього середовища. Поділяються на рідкі: 1) нечистоти з вигребів туалетів; 2) помиї (від приготування їжі, миття посуду, підлоги, прання білизни та ін.) та 3) стічні води: господарсько-побутові, промислові, зливові, міські та тверді: 1) сміття (домові відходи); 2) покидьки (відходи кухні); 3) відходи лікувально-профілактичних установ (в тому числі специфічні –– використаний перев'язочний матеріал, використані одноразові системи та шприци, залишки ліків, рештки органів та тканин після операцій, трупи лабораторних тварин та ін.); 4) відходи інших громадських установ (шкіл, дитячих дошкільних установ, середніх та вищих навчальних закладів, офісів та ін.); 5) відходи підприємств громадського харчування; 6) відходи тваринного походження (трупи тварин, гній, харчові конфіскати); 7) відходи торговельних закладів; 8) відходи промислових підприємств; 9) шлаки котельних; 10) будівельне сміття, міський ґрунт; 11) вуличний зміт.

Розрізняють три системи видалення відходів:сплавну, вивізну та змішану.

Сплавну застосовують у повністю каналізованих населених пунктах, в яких рідкі та частково дрібні тверді відходи сплавляють на очисні споруди системою труб (каналізація); решту твердих відходів вивозять спеціальним автотранспортом

Вивізну використовують у неканалізованих населених пунктах. При цьому і рідкі, і тверді побутові відходи (ТПВ) вивозять у місця знешкоджування та утилізації спе­ціальним автотранспортом. Такий спосіб видалення твердих відходів дістав назву очищення, а рідких – асенізації (від франц. assenisation – оздоровлення).

Змішану застосовують у частково каналізованому населеному пункті. За такої системи рідкі відходи з каналізованої частини населеного пункту видаляють за допомогою каналізаційної мережі, з неканалізованої –– вивозять асенізаційним транспортом, а всі тверді відходи вивозять транспортом санітарного очищення.

Санітарне очищення населеного пункту має бути плановим (здійснюватися за затвердженим планом, графіком), регулярним (вивіз відходів в теплий період року – щоденно, в холодний – 1 раз у 1-3 доби), комунальним (здійснюватись комбінатами комунальних підприємств або трестами) і не залежати від бажання окремих осіб або установ. Передбачає 3 етапи: I –– збирання і тимчасове зберігання твердих побутових відходів; II –– вивезення; III –– знешкоджування та утилізацію.

Збирання, вивезення (транспортування) твердих побутових відходів. У разі планово-подвірної системи ТПВ збирають у спеціальні сміттєзбирачі, розташовані на обладнаних майданчиках на території домоволодінь, а потім спецавтотранспортом за графіком вивозять до місця знешкоджування. У разі планово-поквартирної системи відходи збирають у квартирах. Мешканці виносять їх у визначений час до сміттєзбиральної машини системи планово-регулярної очистки. При планово-подвірній системі розрізняють метод "стаціонарного" (сміттєзбирачі випорожнюють у сміттєвози й повертають на місце) та "змінного" (сміттєзбирачі (контейнери) разом із твердими відходами вивозять контейнеровозами в місця знешкоджування, а натомість залишають порожні чисті) посуду.

Для вивезення сміття та інших твердих відходів використовують спеціальні автомашини –– сміттєвози. У разі методу "стаціонарного" посуду використовують

сміттєвози 93/М, 53/М, КО-404, КО-413 та ін., "змінного" – контейнеровози М-30. Їх монтують на шасі вантажних автомашин ГАЗ-93а, ГАЗ-53, МАЗ-500А.

Знешкоджування твердих побутових відходів. Усі методи знешкоджування ТПВ мають відповідати таким основним гігієнічним вимогам:

- повинні забезпечувати надійне знешкоджування, перетворення відходів на нешкідливий в епідемічному та санітарному плані субстрат. Епідемічно тверді побутові відходи надзвичайно небезпечні: колі-титр становить 10^-6-10^-7, титр анаеробів - 10^-5-10^-6, мікробне число сягає десятків та сотень мільярдів, містять патогенні та умовно-патогенні бактерії, віруси, яйця гельмінтів. Особливо небезпечні відходи лікувально-профілактичних закладів, які приблизно в 10-100 разів більшою мірою контаміновані мікроорганізмами, ніж побутові відходи;

- швидкість – ідеальним вважається такий метод, який дозволяє ефективно знешкодити відходи за той проміжок часу, за який вони утворюються;

- повинен запобігти відкладенню яєць та розвитку личинок та лялечок мух (Musca domestica) як у відходах під час знешкоджування, так і в отриманому внаслідок знешкоджування субстраті;

- повинні запобігти доступу гризунів у процесі знешкоджування відходів і перетворити відходи в субстрат, несприятливий для їх життя та розвитку;

- повинні запобігати забрудненню повітря леткими продуктами руйнації органічних речовин (ТПВ містять до 80 % органічних речовин, з яких 20-30 % улітку легко загнивають і виділяють при цьому смердючі гази: сірководень, індол, скатол і меркаптани);

- у процесі знешкоджуванні відходів не повинні забруднюватися поверхневі та підземні води;

- повинні дозволяти максимально і безпечно для здоров'я людей використовувати корисні властивості ТПВ, оскільки вони містять до 6% утилю, під час їхнього спалюванні можна отримувати теплову енергію, за біотермічного перероблення –– органічні добрива, а харчові відходи використовувати для відгодівлі тварин.

За кінцевою метою методи знешкоджування ТПВ поділяються на: утилізаційні (перероблення відходів на органічні добрива, біопаливо, виділення вторинної сировини, наприклад, металевого брухту, для промисловості, використання як енергетичного палива) та ліквідаційні (поховання в землю, скидання в моря, спалювання без використання тепла). За технологічним прин­ципом методи знешкоджування поділяють на: 1) біотермічні (поля заорювання, удосконалені звалища, полігони складування, поля компостування, біокамери, заводи біотермічного перероблення; у сільській місцевості в особистих господарствах –– компостні купи, парники); 2) термічні (сміттєспалювальні заводи без, або з використанням теплової енергії, що утворюється при цьому; піроліз з одержанням горючого газу та нафтоподібних мастил); 3) хімічні (гідроліз); 4) механічні (сепарація відходів з подальшою утилізацією, пресування в будівельні блоки); 5) змішані.

Найбільше розповсюдження отримали біотермічні методи. В їх основі лежать складні процеси самоочищення ґрунту від органічних забруднень, які схематично можна представити наступним чином:

Біотермічне знешкоджування дає змогу вирішити два завдання: 1) розкласти складні органічні речовини відходів та продукти їх метаболізму (сечовину, сечову кислоту та інші) до більш простих сполук з тим, щоб у подальшому за допомогою спеціальних мікроорганізмів, в присутності кисню повітря, синтезувати нову, стійку, безпечну у санітарному відношенні речовину, що зветься гумусом; 2) знищити вегетативні форми патогенних та умовно-патогенних бактерій, віруси, найпростіші, яйця гельмінтів, яйця і личинки мух, насіння бур'янів.

Ефективність біотермічного методу знешкоджування залежить від:

- аерації відходів (на 1 об'єм ТПВ необхідно подавати 25 об'ємів повітря);

- вологості відходів (якщо вологість < 30 %, ТПВ необхідно штучно зволожувати; якщо > 70 %, необхідно влаштовувати пристрої для її зменшення);

- вмісту у відходах органічних речовин, що здатні легко загнивати (повинний бути не < 30 %, співвідношення вуглецю і азоту 30:1), і неорганічних сполук (не > 25 %);

- розміру частинок відходів (оптимальний розмір 25-35 мм);

- активна реакція (рН) відходів (оптимальною є рН 6,5-7,6);

- ступеню вихідної контамінації відходів мезофільними та термофільними мікроорганізмами (для інтенсифікації очистки проводять штучну інокуляцію);

- температурних умов (чим швидше буде підніматися температура у товщі відходів, тим краще і надійніше відбудеться біохімічне руйнування органічних речовин та відмирання патогенної мікрофлори).

Санітарний нагляд за системами збирання, транспортування та знешкоджування відходів потребує об’єктивної оцінки їх ефективності, яка неможлива без санітарного обстеження території, відбору проб ґрунту і його лабораторного аналізу.

Додаток 2