Адаптивні (органічні) ОСУ

Починаючи з 60-х років минулого сто­ліття деякі організації відчули, що умови діяльності зовнішнього середовища змінювалися, проекти ставали досить складними, техно­логія розвивалася так швидко, що недоліків бюрократичної організації управління стало більше, ніж переваг. Ланцюг команд ставав таким довгим, що організація не могла ефективно реагувати на зміни в зо­внішньому середовищі. Щоб організація мала можливість реагувати на зміни середовища та застосовувати нову технологію, були розроблені адаптивні орга­нізаційні структури, які можна модифікувати відповідно до змін зов­нішнього середовища та потреб самої організації, їх ще називають органічними структурами.

Адаптивні (органічні) організації – це організації, які слабо або помірно використовують формальні правила і процедури, з децентралізацією влади, структурами з невеликою кількістю рівнів ієрархії та широкою участю працівників у прийнятті рішень.

Такий тип ОСУ є доцільним за наявності складного і динамічного зовнішнього середовища. Наприклад, організація з проектування та виробництва електронної техніки.

Найбільш поширені серед адаптивних структур - це проектні та матричні.

Характеристика адаптивних ОСУ:

1) більше підходять для роботи в нестабільних умовах, коли виникають проблеми і необхідні дії не можна розділити на елементи та розподілити між спеціалістами;

2) значна частина обов’язків співробітників переглядається у зв’язку із умовами, які змінюються;

3) співробітники взаємодіють як по горизонталі, так і по вертикалі;

4) заохочується ініціатива, творчій підхід до справи.

Перше достатньо глибоке дослідження взаємозв’язків між середовищем і структурою було проведено Т.Барнсом і Дж.Сталкером. Вони ідентифікували два крайніх типа середовища: стабільне (яке залишається відносно постійним у часі) і нестабільне (для якого характерні невизначеність та швидкі зміни).

Далі вони встановили, що організації, які функціонують в стабільному середовищі звичайно мають структуру, яка відрізняється від структури, що мають організації в нестабільному середовищі. Такі типи організаційних структур дістали назву відповідно механістичної та органічної (таблиця 1).

Таблиця 1

Відмінності механістичних і органічних організацій

Концепцію Барнса і Сталкера розвинули професори Гарвардського університету Лоуренс і Лорш. Вони погоджувалися з тим, що фактори середовища впливають на структуру, але вважали, що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні одиниці однієї і тієї самої організації. Вони висунули гіпотезу, а потім і довели, що кожний структурний підрозділ організації має своє власне унікальне середовище, відповідно до якого і повинна здійснюватися його організаційна побудова.

Їх дослідження дозволяють зробити такі висновки:

* Середовище організації не є однозначно стабільним або нестабільним. Організація, як правило, має справу з багатьма середовищами (у кожного структурного підрозділу є своє середовище) з різним ступенем невизначеності. Внаслідок цього структурні підрозділи повинні враховувати вимоги свого власного середовища.

* Успішна організація вирішує проблему побудови раціональної організаційної структури шляхом пристосування структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального середовища

Типи організацій по взаємодії підрозділів:

* лінійна,

* функціональна,

* лінійно-функціональна,

* дивізіональна (секційна),

* матрична (проект-менеджмент).