ПОХІД ДОРОШЕНКА НА ІСЛАМ-КЕРМЕН. ВІЙНА ШАГІН-ҐЕРАЯ З КАНТЕМІРОМ, ПОХІД КОЗАКІВ ДО КРИМУ І СМЕРТЬ ДОРОШЕНКА, УСТУПЛЕННЄ З КРИМУ, ШАГІН-ҐЕРАЙ НА ЗАПОРОЖУ.

Представлення козацькі в справі турецько-татарських замків на Днїпрі не знайшли офіціальної відповіди в актах сойму. Справа була досить дражлива для польської полїтики; не можна було, з огляду на Туреччину, сказати голосно те, що говорило ся і писало ся потиху, приватно: що турецькі замки на Днїпрі річ, дїйсно, дуже не пожадана, і булоб добре, як би козаки їм зробили кінець з власної інїціативи ¹), не мішаючи в те польського правительства, що з огляду на свої шведські справи пильнувало добрих відносин з Туреччиною. Але сей настрій правительственних кругів, розумієть ся, не був секретом для козацької старшини, і на весну 1628 р. гетьман Дорошенко з реєстровиками і нереєстровиками рушив на Запороже, сповістивши Хмєлєцкого, як репрезентанта польського правительства на Українї, що він іде туди для того, щоб приборкати своєволю та стримати її від походів на море ²), а головно, щоб знищити замки, то значить Іслам-Кермен, побудований на шкоду річипосполитої на самій переправі через Днїпро, і не допустити до будови нових замків, що доконче мали стати в сїм роцї — на се ж цїсар турецький і вислав був на Чорне море кількадесять великих ґалєр і кількасот меньших з одним башею турецьким. Так переказують козаки в пізнїйшім листї до Хмєлєцкого зміст сього попереднього манїфесту Дорошенка ³).

Обставини були для того дуже відповідні, бо світ татарський і турецький тутешнїй був зайнятий татарською усобицею — боротьбою Шагін-ґерая з мурзою Кантеміром, що по деякім вигладженню вибухла з новою силою і перейшла на весну в завзяту оружну війну. Без великих клопотів і перешкод Дорошенко з козаками обложили замок і „щасливим способом” — „щастєм вашої королївської милости й відвагою своєю” як ґалянтно доносили потім королеви, здобули сей замок, хоч він був так добре споряджений арматою і людьми, по їx словам, що міг би противстати й найбільшій силї. Знищили замок до решти, забрали з нього кількадесять гармат і з тріумфом вернули ся на Запороже ⁴).

Про „погамованнє'' своєволї й запобіганнє походам на море дбали меньше. Навпаки, сей півофіціяльний похід на Аслан-городок тільки розворушив своєвільну енерґію, і зараз по нїм ватаги випищиків вибрали ся на море — вже з мая місяця пишуть з Царгороду, що сї козаки напали на турецькі краї, поробили великої шкоди і далї грабують і пустошать ⁵). Не знати, до сього чи до попереднього походу (осїннього) належить турецька звістка про козацький напад на Аідос (коло Бургасу), — що вони там побрали в неволю людей, пограбили їх майно і т.д. ⁶).

Реєстровцїв же, раз захопивши, хвиля півсвоєвільного добичництва кинула в розгар кримських усобиць, що розгорали ся тодї все більше. В новій війнї своїй з Кантеміром, що розгоріла ся під весну 1628 р., Шагіи-ґерай знов таки кінець-кінцем був побитий за Дунаєм і мусїв тїкати як не пишний до Криму ⁷). Се дало привід до повстання кримським мурзам, невдоволеним з тиранств Шагіна і його брата хана, а турецьке правительство, що не могло забути братам їм оружного відпору в 1624 р. і злорадно слїдило за всяким невдалим кроком, за всяким нещастєм, яке спадало на них ⁸), теж задумало скористати з сеї нагоди, щоб зробити кінець своєвільним васалям. Витягнуло з забутя давнїйшого хана Джанібек-ґерая і поручило капітан-баші з своєю ескадрою їхати з ним до Криму, посадити його знову на престолї ханськім.

В сїй останнїй бідї Шагін звернув ся до своїх давнїх спасителїв-козаків. Тїкаючи зза Дунаю до Криму від Кантеміра, що з своєю ордою гнав ся за ним „в тропи”, вислав Шагін на Запороже своїх свояків, пригадуючи козакам стару присягу союзну і обіцюючи велику заплату. Обставини були того рода, що не лишали місця до довгих міркувань. Дорошенко рішив ся йти на заклик Шагіна з тим військом, яке було при нїм. „Хоч і не мали ми позволення вашої королївської милости і реґіментарів ваших, але видячи добру нагоду до поріжнення їх (Татар) і притоку до усобицї, а з такої усобицї кождий неприятель безсумнївно слабне”, — толкували потім козаки королеви, — „сподївали ся, що то не стягне на нас неласки королївської, і хоч з нерівними силами, — бо не було нас і повних чотири тисячі, відважили ся ми на них іти, сподїваючи ся якогось поратунку під теперішнїй наш недостаток” ⁹).

На жаль, про подробицї сеї цїкавої експедиції козаки не росписали ся, і маємо про неї тільки дуже загальні і ляконїчні звістки. Кинувши ся чим скорше до Криму, вони ще настигли вчас: застали Шагіна і хана, хоч і в останнїй бідї. Утїкши до Бахчі-сараю, брати збирали останки своїх партизанів, але як би ще трохи козаки забавили ся, були б Кантемірові Татари зробили їм кінець. Зайнятий здобуваннєм Бахчі-сараю, Кантемір не надавав особливого значіння вістям про козацький похід, думаючи, що піде невеличка якась ватага в кілька сот душ, як в 1624 р., а не сам гетьман з військом; тому й не постарав ся загородити їм дорогу в Перекопі. Козацьке військо пройшло свобідно Перекоп, і тодї аж Кантемір, побачивши свою помилку, кинув ся з головними силами на козацьке військо, лишивши невеличкий віддїл під Бахчі-сараєм. Сили його були значно більші від козацьких, але козаки сміло вдарили на них і шість день оружною рукою, пробиваючи собі дорогу серед неустанних битв ішли табором від Перекопу до Бахчі-сараю. Удало ся їм пробити ся, розбивши Кантемірове військо так, що він, понїсши великі страти, сам зранений утїк до Кафи, під охорону турецької фльоти. Але й козаки мали великі утрати, — близько тисяча полягло їх, а в тім стратили й Дорошенка, і старого гетьмана Олифера, що теж був в походї ¹⁰). Впали вони на чолї свого війська від куль турецьких вояків-сейменів, що прибули на кораблях з-над Дунаю в поміч Кантемірови і через гори прийшли під Бахчі-сарай.

Се був тяжкий удар для козацького війська, і ним поясняли козаки, що похід не удав ся вповнї. „Удало б ся наше дїло, як би не перешкодила смерть славної памяти небіжчика Дорошенка, гетьмана нашого; та трудно охоронити ся від найвищого декрету, особливо коли приходило ся майже шість день іти ручним боєм, ведучи битву з військами Кантеміра через увесь Крим''. Але великі страти не відобрали козакам відваги. На місце Дорошенка вибрали вони нового гетьмана (сучасна польська реляція зве його Moizernica — імя очевидно попсоване). Військо козацьке пройшло до Бахчі-сараю. Шагін з братом вийшли з бльокади; при нїм було всїх Татар кількасот чоловіка: аж тепер, як його козаки визволили, почали до нього зїздити ся мурзи.

Він тепер з козаками і Татарами хотїв іти під Кафу, але Козаки з огляду на великі страти і непевну ситуацію, втерявши випробованого вожда може й не хотїли плутати ся далї між бісурменами й за лїпше вважали вертати ся на Україну, лишивши самому Шагінови дальшу боротьбу з його ворогами. Але Шагін сипнув грошима — надїхав до Криму московський посол з казною, Шагін пустив ті гроші між козаків, дістали козаки „по пять золотих на коня московських дєнєг, як каже сучасна реляція ¹¹), і пішли з Шагіном до Кафи. Кантемір, „не хотячи, аби його як бабу в містї застали”, вийшов на зустріч з своїм військом за дві милї від міста. Стала ся нова битва, і тут Кантеміра „потовкли” так сильно, що „ледве о-двуконь утїк, та й то оден кінь йому зараз в кафинській брамі упав і здох''. Оден з Кантемірових синів попав в руки Шагіна живий — він казав стяти його під мурами Кафи, на очах старого Кантеміра, що дивив ся з мурів. Своїх партизанів Шагін розіслав на те, щоб нищити Кантемірових недобитків. Козацьке військо зістало ся під Кафою. Облягало її півтора місяцї, і дуже круто приходило ся місту. Шагін вів переговори з Кафинцями, щоб видали йому Кантеміра, і той, прочуваючи свою небезпеку, навіть не відважав ся ночувати в містї, а на ніч сїдав на ґалєру і виїздив на море. Говорили, що тільки хан Магомет запобіг тому, що Кафу не взято, бо „жалував Турків” — бояв ся, що як здобудуть Кафу, поріжуть тих Турків, що там були, і се безповоротно вже попсує його позицію на султанськім дворі.

В тім показала ся на морі турецька ескадра, що везла до Криму нового хана. Ескадра була велика, зложена з 25 ріжних кораблїв, а ще й сухопутю йшли з військом баші Гусейн і Кенан в поміч Кантемірови. Се викликало замішаннє в Шагіновім війську, багато мурз татарських почало перебігати до Кантемірового війська, і сам хан Магомет, кинувша свої шатра, втїк в ночи з Шагінового табору до Бахчі-сараю. Козаки з Шагіном тримали ся; але коли в найблизшій битві багато татарської „черни”, „побачивши нового хана”, утїкло теж з війська, не було що робити. Військо козацьке рішило вернути ся, а й Шагін, не маючи що більше робити в Криму, з своїм двором — що знову спав до кілька сот чоловіка, пустив ся з козаками. Девлєт-ґерай з Кантеміром пішов за ними, але козаки йшли оборонною рукою, відбиваючи їх напади, і з невеликими стратами щасливо вийшли з Криму. Тілько з розісланих за поживою згинуло козаків чоловіка зо двіста. В першій половинї липня було військо знову на Запорожу, привізши, як трофеї, польські гармати, забрані Кантеміром у Жолкєвского під Цецорою, а тепер, під час походу в Крим, відібрані козаками від Кантеміра: дванадцять їх здобули вони, і з них девять привезли до Сїчи, а три затопили в дорозї, не можучи .везти з собою ¹²).