Глава 32. Загальні положення про зобов'язання

2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов'язаний
суб'єкт, відомий уже на момент виникнення зобов'язання. Інше по­
ложення виникає у речових правовідносинах, в яких уповноваже­
ному суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, тобто він має пра­
вовідносини з усіма іншими особами;

3) у змісті суб'єктивного права в зобов'язанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зо­бов'язаних осіб, що іменується правом вимоги. Тому саме поведінка останніх, як правило, зумовлює реалізацію цього права. У речових правах головним є те, що уповноважена особа може діяти певним чи­ном самостійно (володіти, користуватися і розпоряджатися майном), внаслідок чого вона реалізує це право без допомоги зобов'язаної особи;

4) головний зміст обов'язку боржника в зобов'язанні становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизу­ється в законодавстві чи договорі. Утримання від дій є лише додат­ковим елементом. У речових відносинах, навпаки, на перший план виходить саме утримання від дій, що порушують суб'єктивне право уповноваженої особи, і цей обов'язок визначається в самій загаль­ній формі — не порушувати право вказаної особи. У чому має вира­жатися така поведінка, законодавство не вказує;

5) суб'єктивні права в зобов'язанні залежать від його виникнен­ня, типу і виду зобов'язання. У речових правовідношеннях суб'єк­тивні права спираються виключно на норми законодавства, що пря­мо передбачають види і зміст цих прав.

Наведені найважливіші особливості зобов'язання характеризу­ють його як правовідношення відносне, водночас речове правовідно-шення за пануючою концепцією розглядається як абсолютне. Не­зважаючи на відмінності вказаних типів правовідносин, вони вза­ємопов'язані та взаємозалежні. Так, зобов'язання може бути способом реалізації власником правомочності розпоряджатися річ­чю або набуття права власності на неї.

Зобов'язання, як і будь-яке інше цивільне правовідношення, складається із тих самих елементів, що мають певну специфіку саме як зобов'язальні правовідношення. Суб'єкти зобов'язальних право­відносин — це як фізичні, так і юридичні особи. Уповноважена особа дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника. Юридичним об'єктом зобов'язання визнається певна поведінка зобов'язаної осо­би, але на перший план виступають позитивні дії боржника. Лише іноді негативна поведінка суб'єкта виступає як доповнення або на­слідок активної функції, що виконується боржником¹.

¹ Зобов'язальне право: Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998. — С 10-11.

Зміст зобов'язальних правовідносин утворюють суб'єктивні пра­ва й обов'язки їх учасників. Але специфіка саме зобов'язальних правовідносин полягає у тому, що змістом правомочності кредитора є право вимоги, а обов'язок боржника полягає у виконанні вимоги кредитора.

Зобов'язальне правовідношення. Зобов'язання — це взаємовід­носини учасників економічного обігу (товарообміну), врегульовані нормами зобов'язального права, тобто один із різновидів цивільних правовідносин, зміст якого становлять певні права й обов'язки його учасників. Цим зобов'язання відрізняється від неюридичних (а са­ме — політичних, моральних та інших зобов'язань), що не мають підтримки держави і тому не містять прав і обов'язків. Примусовою силою держава не підтримує, наприклад, зобов'язання не вживати спиртних напоїв.

Разом з тим зобов'язання як цивільне правовідношення необхід­но відрізняти від правовідношень інших галузей права, в основному публічно-правових. Так, обов'язок сплачувати податки хоча і є май­новим, але до його реалізації неможливо застосувати норми зобов'я­зального права. При примусовому виконанні цього обов'язку вико­ристовується метод влади і підкорення, що є нехарактерним як для зобов'язального, так і загалом цивільного права.

Зобов'язання є одним з різновидів цивільних правовідносин. Оскільки зобов'язання оформлюють процес товарообміну, вони на­лежать до групи майнових правовідносин і відрізняються від право­відносин немайнового характеру, які із-за цього не можуть набува­ти форм зобов'язань. Так, наприклад, не може існувати зобов'язань для захисту честі і гідності.

Водночас зобов'язання відрізняються від інших майнових ци­вільних правовідносин — речових, що опосередковують приналеж­ність матеріальних і нематеріальних благ. За своєю юридичною природою вони є абсолютними, оскільки у них певним уповноваже­ним особам протистоїть необмежене коло осіб, які зобов'язані утри­муватися від неправомірних посягань на чуже майно і не заважати уповноваженим особам здійснювати їх права.

Зобов'язання оформлюють економічний обмін у правову форму і являють собою типові відносні правовідносини, що характеризую­ться чітким суб'єктним складом.

Підстави виникнення зобов'язань. Зобов'язання, як і інші правовідносини, виникають з юридичних фактів, що в зобов'я­зальному праві мають назву підстав виникнення зобов'язань. У разі, якщо певна підстава не передбачена цивільним законом, зобов'язальне правовідношення не виникає. Зобов'язання вини-

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 32. Загальні положення про зобов'язання

кають із договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із договорів та інших правочинів, що не передбачені, про­те не суперечать закону. Договір — це найбільш поширена підста­ва виникнення зобов'язання. У законодавчих системах деяких країн ці два поняття є ідентичними. Так, у ЦК Франції ці понят­тя використовуються як тотожні¹. Договірні зобов'язання станов­лять основну частину зобов'язань взагалі. При цьому йдеться не лише про договори з виконання робіт, передачі майна або надання послуг, а й про цесію майнових прав.

Зобов'язання виникають також і з односторонніх угод. У цих ви­падках суб'єкт шляхом одностороннього волевиявлення або розпо­ряджається своїм правом, або бере на себе суб'єктивний обов'язок, наділяючи тим самим іншу сторону відповідним суб'єктивним пра­вом. Прикладом такої односторонньої угоди може бути публічна обіцянка винагороди.

Необхідно окремо зазначити, що зобов'язальні правовідносини виникають не лише з підстав, прямо передбачених законом, а й з підстав, що не суперечать йому, а породжують цивільні права й обо­в'язки згідно із загальними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11, п. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання можуть виникати внаслідок адміністративних ак­тів (актів органів державної влади та місцевого самоврядування — п. 4 ст. 11 ЦК України). Ця підстава виникнення зобов'язання пев­ним чином втратила свої позиції. Зобов'язань, що мають таку під­ставу, на сьогодні не так вже й багато, але такі приклади існують. Так, укладенню договору оренди нежитлового приміщення, що на­лежить до власності територіальної громади, передує рішення цієї громади. Надання державного житла здійснюється на підставі орде­ра, після якого житлово-експлуатаційна контора укладає з найма­чем договір найму житлового приміщення.

Закон окремо вирізняє таку підставу виникнення зобов'язань, як рішення суду, що раніше не вирізнялося окремо (п. 5 ст. 11 ЦК України). Так, рішення суду про вилучення у власника культурних цінностей, що безхазяйно утримуються, породжує зобов'язання що­до викупу їх державою або реалізації з прилюдних торгів.

Зобов'язання виникають внаслідок заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди іншій особі (підпункт 3 п. 2 ст. 11 ЦК України). Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовіснос­ті, розумності та справедливості (п. З ст. 509 ЦК України).

' Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник норм, актов. — М., 1986. — С. 45-46.

Договори та інші угоди — це правомірні дії, що сприяють розвит­ку економічного обігу і є підставами зобов'язальних правовідно-шень. Здійснення дій, що носять неправомірний характер у сфері економічного обігу, заважають його нормальному функціонуванню. З метою усунення цих негативних наслідків закон пов'язує виник­нення особливого виду зобов'язань. Шкода, спричинена майну фізичної або юридичної особи, має бути відшкодована в повному об­сязі. Підставою виникнення цього виду зобов'язань виступають не­правомірні дії, але мета виконання цих зобов'язань, їх результат мають абсолютно правомірний характер — відновлення майнового стану учасників економічного обігу.

Зобов'язання, що виникають із безпідставного збагачення, також мають на меті досягнення аналогічного правомірного результату.

Зобов'язальні правовідношення можуть виникати з інших дій громадян та юридичних осіб. Наприклад, особа може діяти в ін­тересах іншої особи без доручення з метою попередження негатив­них наслідків для самої такої особи або її майна. Внаслідок таких дій за певних умов особа, яка проявила ініціативу, може претенду­вати на відшкодування понесених нею витрат. Таке зобов'язання виникає із правомірних дій щодо попередження спричинення шко­ди, проте його не можна віднести до жодної з підстав виникнення зобов'язань, про які говорилося раніше.

У випадках, передбачених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків мо­же бути настання або ненастання певної події (п. 6 ст. 11 ЦК Украї­ни). Початок навігації, як природна подія, є підставою для виник­нення зобов'язань для перевезення вантажів водним транспортом.

Суб'єкти зобов'язань. У зобов'язанні, як і в будь-якому іншому цивільному правовідношенні, беруть участь не менше двох осіб, які іменуються його суб'єктами. У визначенні зобов'язання, сформу­льованому у ст. 509 ЦК України, названі два суб'єкти — кредитор і боржник. Це загальне найменування сторін, в окремих видах зобо­в'язань вони мають спеціальні назви, наприклад, замовник та під­рядник, страхуватель та страховик, довіритель та повірений, потер­пілий та заподіювач шкоди.

Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов'язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Ос­новна відмінність кредитора від уповноваженої особи в речовому зо­бов'язанні полягає в тому, що кредитор має право не на річ, а на дію, яку має здійснити боржник на його користь. Наприклад, за догово­ром поставки продавець зобов'язується передати у встановлений тер­мін (терміни) товар, що виробляється, покупцеві (п. 1 ст. 712 ЦК України).