Нормування шуму і вібрації

Гігієнічне нормування шуму і вібрацій визначає ДСН 3.3.6.039-99, ГОСТ 12.1.003-83 і ГОСТ 12.1.012-90, СН 245-73. При нормуванні шуму використовується два методи:

– нормування по граничному спектру шуму;

– нормування рівня звуку в дБА.

Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Тут нормуються рівні звукових тисків в 8 октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц. Деякі граничні спектри показані на рис. 5.2., з якого видно, що із зростанням частоти допустимі рівні зменшуються. Наприклад: ПС-80, де 80 – допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі з середньогеометричною частотою 1000 Гц. Сукупність 8 допустимих рівнів звукового тиску називається граничним спектром.

Рис. 5.2. Криві граничних спектрів

Другий метод нормування загального рівня шуму, що вимірюється за шкалою «А» шумоміра і зветься рівнем звуку в дБА, використовується для орієнтовної оцінки постійного і непостійного шуму, оскільки в цьому випадку ми не знаємо спектру шуму. Рівень звуку (дБА) пов'язаний з граничним спектром залежністю: L_A = ПС + 5.

Згідно ГОСТ 12.1.012-90, гранично допустимим параметром вібрації на робочому місці залежно від частоти є: швидкість коливань, амплітуда переміщень, що виникла при роботі устаткування і передається на сидінні, робочий майданчик в зоні робочого місця – це санітарно-гігієнічне нормування. Технічне нормування за СН626-66 – «Санітарні норми і правила при роботі з інструментами, механізмами і обладнанням, що створюють вібрації, які передаються на руки робітників»