Види тлумачення норм права за суб'єктами.
Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт – особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов'язковість і компетентність неоднакові. Залежно від суб'єктів тлумачення має різні юридичні наслідки.
За суб'єктами і юридичними наслідками розрізняють:
- офіційне тлумачення – роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним). Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників;
- неофіційне тлумачення – роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним.
Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосувалчі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.
Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству.
Офіційне тлумачення (за сферою дії):
- нормативне – офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин – необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться;
- казуальне (індивідуальне) – (казус – випадок) – офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу.
Сфера дії норми, що тлумачиться, залежить від правомочностей суб'єкта тлумачення.
Нормативне:
- автентичне – зміст норми тлумачиться тим органом, що її встановив, тобто автором норми. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих;
- легальне (делеговане) – загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про підприємництво”). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.
Казуальне (індивідуальне):
- судове – здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах;
- адміністративне – здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу
Неофіційне тлумачення:
1. Професійно-правове – це тлумачення норм, яке ґрунтується на професійних знаннях у галузі права. Воно може бути двох видів:
а) доктринальним – це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових концепцій, доктрин у результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нормативних актів);
в) компетентно-юридичним – це тлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, судців, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах.
2) Компетентно неправове – це тлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки – біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта тлумачення – біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.
3) Повсякденне – це тлумачення норм права всіма суб'єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості. Повсякденне тлумачення – це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, що відбуваються у психіці громадян у зв'язку з використанням прав і виконанням обов'язків; ставлення до права в цілому і конкретного нормативно-правового акта.
§ 4. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту.
Результатом юридичного тлумачення повинна бути визначеність („так”, „ні”), а не двозначність („і так, і ні”) у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться. Тлумачення становить лише конкретизуюче, судження про норму права, але не нове нормативне розпорядження.
Результати використання всіх способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом – це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм.
Розрізняють три способи тлумачення за обсягом.
Буквальне (адекватне) тлумачення – це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права відповідає буквальному тексту, тобто „літері” закону. „Дух” і „літера” закону збігаються.
Поширювальне (розширювальне) тлумачення – це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права ширше за її буквальний текст; „дух” закону ширше за його „літери”. Наприклад, дійсне значення поняття „втрата”, яке міститься в Законі України „Про заставу”, треба розуміти ширше, ніж буквальне значення цього слова: це і загибель, і саморуйнування, і всі інші випадки припинення існування даного предмета. Або інший приклад: „Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону” – це нормативне розпорядження не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється принцип незалежності.
Обмежувальне тлумачення – це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права вужче за її текстуальний вираз; „дух” закону вужче за його „літери”. Наприклад, відповідно до Закону України про шлюб і сім'ю „повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них”, однак цей обов'язок не може поширюватися на дітей, хоча і повнолітніх, але непрацездатних.
§ 5. Акт тлумачення норм права.
Акт офіційного тлумачення норм права (интерпретаційно-правовий акт) – це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.
Норма тлумачення – своєрідна „тінь” норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.
Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:
1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;
2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;
3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;
4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;
5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).
Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:
- за галузевою належністю норми, що тлумачиться, – акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;
- за структурними елементами норми, що тлумачиться, – акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;
- за юридичною формою вираження – постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;
- за сферою дії – нормативні, казуальні;
- за „авторством” норми, що тлумачиться:
а) акти автентичного тлумачення;
в) акти легального (делегованого) тлумачення.
- за повноваженнями інтерпретатора:
а) інтерпретаційні акти правотворчих органів – засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України);
в)інтерпретаційні акти правозастосовних органів – засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України).
Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз'яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і арбітражну практику.
Акти тлумачення норм права (интерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу („третю”) групу правових актів.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 658;