Розграфка багатолистових карт. Компоновка.

Карти великих розмірів готуються на багатьох листках. Система розподілу на листки називається розграфкою карти. Розрізняють прямокутну і трапецієвидну розграфки.

При прямокутній розграфці листки карти обмежують прямокутними рамками вибраного розміру, сумісними з лініями сітки прямокутних координат або з системою довільних ліній, паралельних і перпендикулярних одному із центральних меридіанів карти. В нормальних циліндричних проекціях обмежувальними лініями є меридіани і паралелі.

Трапецієвидна розграфка використовується в якості рамок кожного листа лінії меридіанів і паралелей. Перевага цієї нарізки: можливість незалежної побудови окремих листів; симетричне розміщення меридіанів і паралелей відносно середнього меридіану листа.

Є карти на яких зображення обмежене лініями складних окреслень – колом, овалом та ін.

Рамки карти нерідко створюються сукупністю ліній. Лінії, безпосередньо обмежуючи картографічне зображення, називаються внутрішньою рамкою.

Часто її доповнюють хвилинною рамкою, за допомогою якої визначають по карті географічні координати. Нерідко викреслюють також зовнішню рамку, яка складається з ряду ліній або складного орнаменту, заради придання карті закінченого вигляду для її прикрашення.

В середині рамок карти, в залежності від окреслень картографованої території, інколи залишаються вільні місця. Ці місця використовують для розміщення назви карти, її легенди, пояснень, додаткових карт, профілей, діаграм, статистичних відомостей.

Визначення меж картографованої території і її розміщення відносно рамок і на полях карти її назви, графіків і т. п. називається компоновкою карти.

При розробці компоновки карти враховують технічні умови (наприклад, стандартні розміри паперу), естетичні моменти (наприклад, зорову врівноваженість всієї композиції) і особливо принципові вимоги, направлені до правильного відображення замислу карти, до забезпечення її ідейної цінності і зручностей при користуванні нею.

Література:

Л-5, с.3-35, Л-1, с.17-44.

Контрольні питання:

1. Поняття картографічної проекції.

2. Що таке еліпс спотворення.

3. Визначення приватного масштабу.

4. Координатні сітки.

5. Визначення масштабу.

6. Види розграфки карт.

ЛЕКЦІЯ 3

ТЕМА: КАРТОГРАФІЧНІ ЗНАКИ І СПОСОБИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ.

План

1. Картографічні знаки.

2. Способи картографічного зображення.

3. Розробка шкал.

ХІД ЛЕКЦІЇ

1. Картографічні знаки

Картографічними умовними знаками називають застосовані на картах позначення різних об’єктів і їх характеристик.

Вони передають зміст карти, тобто інформацію про реальну дійсність, заключенної в картах. Картографічні умовні знаки позначають предмети, процеси, явища.

Картографічні знаки окремих об’єктів виконують дві основні функції:

1) вказують вид об’єкту (колодязь, дорогу та інше) і деякі кількісні і якісні характеристики (вид покриття, ширину проїзної частини, прохідності болота);

2) визначають просторове положення , планові розміри і форми.

Сукупність знаків на картах виконують більш широкі функції. Вони показують сполучення і взаємозв’язок об’єктів, формують просторовий образ явищ, дозволяють встановлювати закономірність їх розміщень і таким чином дають нові знання поверх суми інформації, закладеної в окремих знаках карти.

Умовні знаки поділяють на:

- позамаштабні , які застосовують для зображення об’єктів “крапкових“ в натурі (пункти геодезичної мережі, вказівники доріг і т. п. ) або площі яких не виражаються в масштабі карти.

- лінійні, які застосовують для об’єктів лінійного характеру (кордони, шляхова мережа, річки і т. п.), вони зберігають подібність лінійних окреслень, але можуть перебільшувати ширину об’єкту.

- площинні, які використовуються для заповнення площ об’єктів, які виражаються в масштабі карти (ліси, плантації, солончаки і т. п. ); такі ж знаки використовуються для зображення просторових явищ, суцільних на земній поверхні ( наприклад кліматичні) або в межах карти (наприклад для ґрунтового покриття) .

При картографуванні масових розосереджених явищ , таких як сільське населення, посівні площі, тварини та інші, нерідко застосовують знаки, які лише приблизно передають їх розміщення.

Особливу категорію створюють знаки для характеристики явищ , відомих в сумарних величинах ( чисельність населення, площа лісів, продукція сільського господарства і т. п. )

Графічні засоби, які використовуються в картографії, дозволяють розпізнавати картографічні знаки по формі, кольору, орієнтиру, світлості і внутрішній структурі .

Кольорові знаки можуть розпізнаватись також по насиченості кольору.

2. Способи картографічного зображення.

1. Значки, як особливий спосіб картографічного зображення, використовуються для відображення місцеположення об’єктів, які не виражаються в масштабі карти або займають площу меншу ніж картографічний знак. Значки окрім відображення місцеположення і виду об’єкту часто виконують інші функції: характеризують величину значення об’єкту, його зміни в часі .

По своїй формі значки можуть бути геометричними, буквеними і наочними.

До геометричних значків відносять найпростіші геометричні фігури: коло, квадрат, трикутник, прямокутник і т. п. Кількість елементарних фігур невелика, але число позначень можна збільшити , використовуючи для знаків різні кольори і різновиди їх внутрішнього малюнку.

Буквені значки – це одна або дві початкові літери назви зображеного об’єкту.

Наочні значки по своєму малюнку ототожнюються з зображенням об’єкту.

2.Лінійні знаки – відображають зображення строго лінійних об’єктів – лінії меридіанів і паралелей, різноманітних меж, ліній зв’язку і т. п., а також об’єктів лінійної протяжності , які не виражаються по ширині в масштабі карти – річки, дороги, берегові знаки моря і т. п.

Ними можуть бути об’єкти, як існуючі в натурі, так і відображаючи дійсність в подумках.

Основні засоби для передачі якісних і кількісних характеристик лінійних об’єктів закладені в малюнку, кольорі і ширині знаків.

3.Ізолініями - називають криві, які проходять на карті по точкам з однаковим значенням кількісного показника і характеризують явище.

Будь-яка система ізоліній відображає поверхню реальну ( наприклад, рельєф місцевості) або абстрактну ( поверхню річного шару опадів). Ізолінії широко використовуються для характеристики величини безперервних і постійно змінюваних в просторі явищ, таких як висоти земної поверхні, температура повітря і т. п.

При використані ізоліній характеристика явищ досягається не окремо взятими ізолініями, а їх сукупністю, системою, що визначає важливість доцільного вибору інтервалу між ізолініями і потребує узгодження сумісного узагальнення ізоліній.

Оформлення ізоліній аналогічне оформленню горизонталей. В розривах і кінці ізоліній підписують числове значення.

4.Способи кількісного і якісного фона.

Спосіб якісного фону показує поділ території на однорідні в якісному відношенні ділянки, які виділяються за тими чи іншими природними, економічними або політико-адміністративними ознаками. Він використовується для характеристики явищ, суцільних на земній поверхні ( наприклад кліматичних), які займають на ній значну площу ( наприклад грунтовий покрив) або мають масове розповсюдження ( наприклад населення ).

Межі ділянок, які виділяються по способу якісного фону, наносять в процесі польових зйомок , тобто на основі спостережень і вимірів в натурі, а також зао аерознімками або на основі різних картографічних і літературних джерел.

Спосіб фону застосовують для поділу території по визначеному кількісному показнику, для чого карта розмежовується на ділянки відповідно встановленій ступеневій шкалі.

5.Локалізовані діаграми переважно використовуються для характеристик сезонних та інших періодичних явищ; їх хід величини тривалості, ймовірності та інші. Найбільш поширені такі показники: річна зміна температури, кількість опадів по місяцям, динаміка снігового покриву і т. п.

Діаграми, які реєструють зміни в часі деякого кількісного показника, часто будується в декартовій або полярній системах координат у вигляді кривої розподілення або стовпчастої діаграми .

У вигляді “роз”, тобто графіком розподілення повторності направлень і величини явищ , локалізовані діаграми широко застосовуються для таких тем , як повторність і швидкість вітрів різного направлення , повторність і швидкість морських течій і т. п.

6.Крапковий спосіб використовується для картографування масових розосереджених явищ , таких як населення , посівні площі , тварини і т. п., застосовуючи крапки одного розміру, кожна з яких позначає однакову кількість одиниць зосередженого явища і розміщених на карті відповідно фактичному знаходженню явищ. В результаті на карту наносять деяку кількість крапок, групування яких дає наглядну картину розміщення явища , а число крапок дозволяє визначити його розміри( кількість об’єктів).

В крапковому способі потрібно правильно визначити кількість одиниць, що виражається однією крапкою.

7.Ареалом називають область поширення будь - якого явища, наприклад виду рослин, тварин і т. п. . По характеру розміщення явище в межах всього ареалу може бути безперервним ,суцільним або розсіяним .

Розрізняють ареали абсолютні і відносні .

Абсолютним називають ареал, за межами якого дане явище, наприклад деякий вид тварин не зустрічається зовсім.

Відносний ареал більш вузький – він охоплює територію , на якій теж явище має визначену властивість – наприклад вид тварин має щільність, розповсюдження, достатню для промислового полювання .

Для передачі ареалів на картах використовується різні прийоми : обмеження ареалів суцільною або пунктирною лінією визначеного малюнку ; зафарбування ареалу ; штриховка ареалу ; рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків, нерідко без вказання його меж ; вказання ареалу написом , розкинутим в його межах або окремим малюнком .

8.Спосіб знаків руху. Знаки руху служать для показу різних просторових переміщень, які відносяться до природних і соціально – економічних явищ ( морські течії, переліт птахів , маршрути мандрівок, переправлення вантажу та інше). Ними відображають різні зв’язки ( транспортні, економічні, торгівельні і т. п. )

Знаки руху застосовують для будь – яких явищ по характеру розміщення: для крапкових (наприклад рух корабля); лінійних (переміщення фронтів); площинних (ріст поля); розсіяних (міграція тварин); суцільних ( переміщення повітря ).

У відповідності з призначенням карти і особливостями картографованого явища за допомогою знаків руху можна показати шлях , спосіб, направлення, швидкість переміщення, якість, потужність і структуру явища, що переміщується.

Основним графічним засобом для відображення руху і зв’язку слугують вектори, тобто направлені відрізки( стрілки), які можуть відрізнятися за орієнтуванням , формою , величиною, кольором, світлість, внутрішньою структурою.

Інший поширений графічний засіб – стрічки, різна ширина яких виражає потужність потоків пасажирів, вантажів і т. п.

9.Картодіаграми- спосіб зображення розподілення будь-якого явища

( його кількісних показників ) за допомогою діаграм, розміщених на карті в середині одиниць територіального поділу ( частіше всього адміністративного) і для визначення сумарної величини явища в межах кожної територіальної одиниці.

Картодіаграми використовують для наочного порівняння : наприклад виробництво або потреба нафти по країнам.

В картографії найбільше застосовуються : лінійні діаграми – стовпчики, стрічки і т. п., довжина яких пропорційна порівнюючим величинам; площинні діаграми– квадрати, коло і т. п., площа яких пропорційна по-рівнюючим величинам; об’ємні діаграми – куби, шари і т. п., об’єм яких пропорційний порівнюючим величинам.

10.Картограмою називається спосіб зображення середньої інтенсивності будь – якого явища в межах одиниць будь-якого територіального ділення, частіше всього адміністративного. Наприклад за допомогою картограми можна показати по областях і районах: середню густоту населення, виражену кількістю чоловік, яке приходить в середньому на 1 кв. км. площі ; площі під орними землями по відношенню до всієї площі і т. п. .

На відмінність від картодіаграм, для складання яких служать абсолютні величини ( наприклад кількість населення по областях ), в картограмах використовують відносні показники (наприклад, середня густота населення). Картограми часто використовують для ілюстрації змін явищ в часі за допомогою відносних показників, наприклад в процентах прибутку або збитку населення по окремим адміністративним одиницям.

Для наочності зображення кожну адміністративну одиницю зафарбовують або штрихують так, щоб по насиченостікольору або штриховці можна було судити про інтенсивність явища .

3. Розробка шкал.

Ступеневі шкали для кількісної характеристики явищ застосовується в багатьох способах зображення. При розробці шкал доводиться враховувати ряд факторів :

- характер картографованого явища, впливаючого на вибір способів зображення;

- призначення карти, що визначає її повноту і точність;

- якість вихідних даних ;

- географічну специфіку регіону і т. д.

При визначені числа ступеней в шкалах значків, лінійних знаків і картодіаграм треба забезпечити відмінність знаків між собою (3.1.).

Відмінність в розмірах знаків добре відчувається при читані карти, якщо число цих відмінностей не перевищує сім, а лінійні розміри знаків послідовно змінюються не менше як в 1.5 рази .

Лінійний розмір найменшого знаку шкали позначається через а, лінійний розмір найбільшого знаку –А, коефіцієнт послідовного збільшення лінійних розмірів – к,а число ступенів в шкалі – п.

п-1 lg. A – lg. a

А=ак п= 1+ ----------------- (3.1.)

lg. k

Для якості карти особливо важливе питання про вибір величини і меж інтервалів.

Для характеристики одноякісних величин, які змінюються у відносних обмеженнях, можна вибрати шкалу різних інтервалів , побудовану за принципом арифметичної прогресії: а, а+б, а+2б, а+3б; і т. д.

Література:

Л-1, с.45-82, Л-6, с.3-11.

Контрольні питання:

1.Картографічні знаки та їх функції.

2. Способи картографічного зображення.

3. Способи кількісного і якісного фону.

4. Розробка шкал.

5. Визначення картодіаграми.

6. Спосіб знаків руху.

ЛЕКЦІЯ 4

ТЕМА: КАРТОГРАФІЧНА ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ.

План

1. Поняття і основні фактори генералізації.

2. Види генералізації.

ХІД ЛЕКЦІЇ

1. Поняття і основні фактори генералізації.

Картографічна генералізація – відбір і узагальнення відображених на карті об’єктів відповідно призначенню і масштабу карти та особливостям картографованої території. Ефект генералізації наочно проявляється при порівняні карт різного масштабу, які відображать одну і ту ж місцевість.

По мірі зменшення масштабу малюнок місцевості стає більш дрібним і тому важко читається. Для збереження наочності зображення необхідно виключити другорядні об’єкти місцевості, а також узагальнити і забезпечити виразну передачу її основних типових рис і характерних особливостей. Генералізація багато в чому зумовлюється масштабом карти. Направлення і ступінь генералізації визначаються призначенням карти, в зв’язку з якими встановлюється тематика карти і показані на ній явища, їх відносне значення і подробиці, система картографічних знаків.

Основна суть генералізації – відображення картографованої частини дійсності в її основних типових рисах і характерних особливостях.

Основні фактори, які впливають на генералізацію: призначення карти, її масштаб і особливості картографованої дійсності, тематика карти.

2. Види генералізації.

1. Відбір картографованих явищ – це обмеження змісту карти необхідними явищами і об’єктами та виключення інших. Карта завжди моделює лише деякі явища (сторони) дійсності , а серед них зберігає тільки ті, що важливі з точки зору призначення карти, її тематики, масштабу і географічних особливостей території.

Існує два види відбору: цензовий і нормовий.

Цензовий – межі відбору об’єктів різних категорій, нерідко визначаються кількісними і якісними показниками. Цензи поділяються на виключні, що визначають об’єкти усунені з карти (наприклад, всі ріки довжиною 1см в масштабі карти); вибірні - вказують об’єкти, обов’язково збережені на карті (наприклад всі районні адміністративні центри).

Нормовий вказують у відповідності з густотою об’єктів на місцевості (або карті), їх “норму представництва”, тобто кількість (або долю) збережених об’єктів, наприклад кількість населених пунктів, нанесених в середньому на 1 кв. дм. карти.

2. Узагальнення кількісної характеристики - це перехід від безперервної шкали до ступеневої, з подальшим укрупненням інтервалів.

Узагальнення якісної характеристики проводиться з метою скорочення числа якісних різниць в даній категорії об’єктів. По-перше, заміняють дробні класифікації узагальненими. По-друге, в результаті виключення нижчих ступеней класифікації.

3. Геометрична генералізація – спрощення планових окреслень зображення – лінійних, при якому зберігаються особливості окреслень, характерні для даного об’єкту і виділяючи його важливі і необхідні з точки зору призначення карти ознаки.

4. Перехід від окремих об’єктів до їх позначенням узагальнюючого поняття, а також в об’єднанні об’єктів різних категорій загальним знаком.

Література:

Л-1, с.105-114, Л-5, с. 7-12.

Контрольні питання:

1. Поняття картографічної генералізації.

2. Види генералізації.

3. Види відбору.

4. Поняття геометричної генералізації.

5. Суть генералізації і фактори, які на неї впливають.

ЛЕКЦІЯ 5

ТЕМА: КАРТОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА.

План

1. Поняття про картографічні джерела.

2.Вимоги до джерел і порядок роботи з ними.

ХІД ЛЕКЦІЇ

1. Поняття про картографічні джерела.

Проектування будь-якої карти, після отримання завдання на її складання, починають з виявлення і збирання картографічних джерел.

По змісту всі джерела поділяються на такі види:

1) планово-картографічні (плани, карти);

2) статистичні (цифрові);

3) літературні (текстові).

Картографічні джерела по призначенню поділяються на:

- основні;

- додаткові;

- допоміжні.

Початкова стадія будь-якого географічного досліду включає підбір і вивчення карт, існуючих на дану територію, за темою дослідження.

Розповсюдження інформації про виробництво друку складає задачу бібліографії.

Картографічна бібліографія включає видавництво різних вказівок, списків і оглядів карт. Ці публікації полегшують підбір карт при виконанні наукових і практичних робіт.

Реєстраційні показники враховують карти які є в наявності, (наприклад, в картосховищах) і дають повну швидку та сучасну інформацію про нові видання карт. Вони містять по кожному твору мінімум відомостей, необхідних для його визначення. У відношенні книг подібна задача вирішується приведенням відомостей на титульному листі книги: автор, заголовні літери, місце видання, видавництво і рік видання. Теж можна сказати і про атласи. Але у відношенні карт, які є результатом колективної праці, на перше місце відноситься її заголовок.

Анотовані вказівки не обмежуються формальними даними і містять для всіх або більшій частині карт їх анотації - короткі відомості по змісту, призначенню і особливостям карти.

За територіальним охопленням вказівки можуть бути міжнародними, тобто включати опис карт, що видаються в ряді країн або навіть в світовому масштабі; національними що враховують карти, що випускаються в межах однієї держави; регіональними - для карт, які виходять на відповідній території, що відображає цю територію.

За своєю тематикою вказівки можуть охоплювати всю різноманітність карт або обмежуватись їх визначеними видами, наприклад, геологічними, геоботанічними, загальногеографічними і т. п.

Видання також поділяються на періодичні, які з’являються у визначені строки і ретроспективні, що враховують карти, які виходять за визначений проміжок часу.

2. Вимоги до картографічних джерел і порядок роботи з ними.

- Вимоги до джерел:

1) сучасність;

2) повнота;

3) придатність до використання.

- Порядок роботи з джерелами:

1. Виявлення джерел;

2. Збір матеріалів;

3. Аналіз і систематизація зібраних джерел;

4. Просторова прив’язка джерел.

Література:

Л-1, с.162-165.

Контрольні питання:

1. Поняття про картографічні джерела.

2. Що включає в себе картографічна бібліографія.

3.Поняття про реєстраційні показники.

4. Види анотованих вказівок.

5. Вимоги до картографічних джерел і порядок роботи з ними.

ЛЕКЦІЯ 6

ТЕМА: ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ КАРТ.

План

1. Проектування і складання карт.

2. Розробка програми карти. Зміст програми.

3. Складання карти.

ХІД ЛЕКЦІЇ

1. Проектування і складання карт.

Географічні карти одержують двома методами: безпосередньо польовими зйомками і обробітком їх матеріалів; в лабораторних або кабінетних умовах в результаті обробітку різноманітних джерел, які можуть включати матеріали попередніх астрономо-геодезичних, зйомочних, картографічних, географічних, економіко -статистичних та інших спеціальних робіт.

В лабораторному створенні оригіналу карт, тобто перших екземплярів, розділяють два етапи - проектування карти і складання її оригіналу. Проектування карти включає в себе розробку документації, необхідної для організації і виконання всіх робіт по виготовленню оригіналу карти і коли це необхідно по її розмноженню. Складання карти має мету графічної побудови оригіналу карти.

Основним результатом проектування є програма карти – документ встановлюючий призначення, вид і тип карти, її математичну основу, зміст, принципи генералізації, способи зображення і систему графічних символів, джерела і порядок їх використання, а також технологію виготовлення карти. Програма доповнена технічними і економічними розрахунками, кошторисами і т. п., створює проект карти.

Повний цикл робіт по створенню карти від її задумки до виходу із друку включає ще один етап – видавництво карти, тобто її виготовлення і розмноження, який створює дві стадії – виготовлення форм і друкування карт.

2. Розробка програми карти. Її зміст.

Проектування карти починається з завдання на її розробку, в якому вказується: назва карти, масштаб і призначення карти.

Серед інших факторів, які враховуються при розробці програми, найбільш істотні регіональні особливості картографованих явищ і забезпеченість проектованої карти джерелами. В процесі ознайомлення з районом картографування виявляються типові риси і характерні особливості вивчаємих явищ – закономірності їх розміщення, взаємозв’язки, тенденції розвитку – все те, що повинно знайти відображення на проектованій карті в відповідності з її призначенням, темою і масштабом.

При наявності і високій якості картографічних джерел відкривається можливість до створення карти, найкраще відповідаючій поставленій меті.

Для будь-яких джерел, в тому числі для всіх некартографічних, обов’язкова їх просторова локалізація (прив’язка), без чого вони втрачають цінність. Місцеположення об’єктів до яких відносяться дані некартографічних джерел, фіксуються на картах – джерелах або визначаються координатами.

Аналіз призначення карти, попереднє знайомлення з джерелами і специфікою регіону, а також досвід аналогічних карт дозволяє скласти попередню програму-нарис її основних положень. Керуючись цим документом, організовують і проводять збір, систематизацію і оцінку джерел, а також цілеспрямоване географічне вивчення картографованих явищ, після чого складають детальну програму карти.

У вступному розділі програми, який визначає завдання на розробку карти, вказується її призначення і користувачі, істину задач, для рішення яких призначається карта, і умови користування нею.

В особливому розділі обгрунтовуються масштаб і проекція, яка вибирається для карти, визначаються межі картографованої території, встановлюється компоновка карти і в випадку багатолистої карти, розграфка її листів.

Найбільш важливий розділ програми, визначаючий зміст карти: перелік елементів змісту; їх класифікації, характеристики і показники; способи зображення і системи графічних символів; межі норми і цензи генералізації, а також їх географічне районування.

Програму завершує технологічний розділ, що визначає порядок виготовлення оригіналу карти і технологію підготовки карти до видання.