Б – уповільненому

Рис. 3.4.39. Теоретична схема розміщення планетарних тріщин земної кори і напрямку зсувних зміщень, які утворюються під впливом сил ротаційної динаміки: А – при прискоренні обертання Землі, Б – при загальмуванні обертання (рис. із роботи І.І.Чабаненка, 1977)

Прояв відзначеного закономірного орієнтування в першу чергу пов'язують із напруженнями, які породжуються силами, що діють на земну кору зовні – гравітаційний вплив на Землю оточуючих небесних тіл та теплової енергії Сонця, а також силами, які пов'язані зі зміною швидкості обертання земної кулі. Зокрема, прискорення або зменшення швидкості обертання Землі породжують ротаційні сили, які приводять до зменшення або збільшення радіуса планети вздовж її осі обертання. Ці сили разом із відзначеними зовнішніми створюють у земній корі таку систему напружень і відповідних їй тектонічних порушень, котра своїм розташуванням і динамікою нагадує відому в механіці схему еліпсоїда деформації (рис. 3.4.38, 3.4.39).

Згодом, при активізації ендогенних процесів, значна частина подібних розломів-тріщин поступово трансформується в розломи зі зміщенням. Пізніше на місці останніх виникають нові, які накладаються на трансформовані. Тому до числа розломів без зміщення впевнено можна віднести тільки відносно молоді й більше того – переважно неотектонічні розривні порушення.

Характерною рисою розповсюдження розривів даного типу є утворення ними так званих хрестів – хрестоподібних перетинів, котрі саме і демонструють відсутність суттєвого зміщення.

Розриви зі зміщенням

Розриви зі зміщенням, як випливає з їх назви, завжди мають певну амплітуду – відстань, на яку зміщуються по них частини (плити, блоки тощо) порушених ними геологічних тіл (див. рисунки нижче). Тому, на відміну від тектонічних порушень без зміщення, вони завжди супроводжуються певними деформаційними, а в деяких випадках і динамометаморфічними перетвореннями гірських порід, які викликаються тертям плит, блоків по поверхнях ковзання.

При формуванні порушень даного типу суттєву роль, крім відзначених вище зовнішніх сил, відіграють і внутрішні (ендогенні, тектонічні) сили.

Залежно від реологічного стану середовища, зміщенняпо розломах носять характер або крихкого, або пластичного (своєрідного в‘язкого). Перше являє собою стрибкоподібне переміщення-ковзання плит або блоків, і яке не супроводжується суттєвою дислокаційною переробкою порід, а друге – зміщення, котре реалізується як своєрідна в'язка (кліважна, кристалізаційно-сланцювата, гнейсувата або будь-яка інша подібна) течія гірських порід на границі взаємодіючих плит, блоків.

Розломам зі зміщенням завжди відповідає певна за потужністю зона чи шов, що, звичайно, складена тектонітами – продуктами глибокої дислокаційної переробки гірських порід. Ширина зони подібних перетворень залежить від амплітуди зміщення і Р-Т умов та відповідно реологічних властивостей середовища, в якому це зміщення відбувається. Присутність такої зони надає розломам даного типу статус геологічного тіла.

Розломи зі зміщенням відіграють визначну роль у будові верхніх оболонок Землі. Ними фактично маркуються границі літосферних плит та великих блоків земної кори, формаційних, орогенічних та інших подібних ділянок останньої. Розломну природу має абсолютна більшість складчастих зон. Структурами даного типу контролюється, мабуть, найбільша частина рудних родовищ. Тому вивченню їх надається більш ніж серйозна увага. Розроблено численні категоризації, типізації, класифікації цих структур за їх тектонічним значенням, масштабами (протяжністю, глибинністю тощо) прояву, супідрядністю, кінематикою (характеру зміщення), амплітудою, співвідношенням амплітуди з протяжністю, морфологією відповідних їм зон та іншими критеріями.

Деякі типізації, які стосуються морфології та кінематики розломів, описані нижче. Інші розглядаються в курсах регіональної геології, геотектоніки, тектонофізики, металогенії, структури рудних полів, глибинної геофізики.

Ми почнемо знайомство з типізацією розломів за реологічними формами прояву.