Гостра інфекція Хронічна інфекція

я

Тижні

Рис.36. Серологічні маркери гепатиту С

Лікування. Загальні принципи лікування хворих гострим і хронічним гепатитом С такі ж, як і при інших вірусних гепатитах. Призначається постільний режим, дієта, симптоматаческие засоби. При злоякісних формах назначають кортикостероїдні гормони. Для лікування використовують інтерферони, але із скромним результатом. Розробляється рекомбінантна вакцина проти ВГС.

4.4.3. Вірус гепатиту G був виділений в 1995 році науковою групою фірми "Abbott" від хворого хронічним гепатитом С. Також як ВГС він містить РНК і відноситься до сімейства флавивирусов. РНК геном вірусу, протьяженностью від 9103 до 9392 (у різних ізолятах вірусу) нуклеотидів складається із структурних (двох) і неструктурних (чотирьох) ділянок, що кодують білки з функціями, аналогічними функціям відповідних білків ВГС. Особливістю вірусу гепатиту G є присутність дефектного серцевинного (core) білку або повна його відсутність. На 5' і 3 '- нетрансльованих ділянках є елементи, необхідні для регуляції життєдіяльності вірусу. Встановлено, що происходяшие поблизу 5' ділянки вставки і випадання нуклеотидів зрушують відкриту рамку прочитування РНК вірусу, призводячи до появи дефектного (core) білка або ж повній його відсутності. Висловлюються припущення про використання ВГG капсидних білків інших, можливо ще не відкритих, вірусів або навіть клітинних білків, що виконують в даному випадку роль структур

При класифікації варіантів ВГG за критерій розбіжності типів береться рівень розбіжності нуклеотидної послідовності, рівний, приблизно, 30%, а субтипи розділяють за наявності, приблизно, 15% розбіжностей. Відмінності між варіантами ВГG в повній нук-леотидній послідовності генома складають 10-15% і варіюють залежно від ділянки генома від 5 до 30%. У зв'язку з цим прийнято розділяти тільки генотипи ВГG і позначати їх цифрою. До теперішнього часу прийнято виділяти п'ять генотипів ВГG .

Дослідження ділянки РНК вірусу гепатиту G і експериментальне экспрессиро-вание кодованих ним білків визначило наявність п'яти білків з масою в межах 20-70 kD. Ці білки виконують функції протеази, хеликази і РНК-зависимой РНК-полимерази.

Епідеміологія. Встановлена закономірність тієї, що зустрічається генотипу вірусу від території виявлення.

Гепатит G відносять до інфекції з парентеральною передачею збудника. Першим підтвердженням цього стали досліди по зараженню мавп, коли вірусвміщюючий матеріал вводили внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Документовані випадки постранфузійного гепатиту коли через 14-20 днів розвивався гострий гепатит з підвищенням активності сироваткових трансаміназ і виявленням в крові РНК HGV. Непрямими доказами цього механізму передачі є загальні з гепатитами В і С групи підвищеного ризику інфікування (хворі відділень гемодіалізу, особи, що вживають наркотики внутрішньовенно).

Джерелами поширення вірусу є хворі гострим, хронічним ге-патитом G і носитель ВГ G.

Серед осіб, що вводять собі наркотики внутрішньовенно, ВГG виявляється в три рази частіше, ніж у осіб, що використовують непарентеральне введення наркотиків.

При гепатиті G можливий і статевий шлях зараження. Відмічено збільшення відсотка виявлення вірусу залежно від кількості статевих партнерів, від 8% до 21% (у осіб з наявністю більше 100 партнерів).

Можна визнавати доведеним існування «вертикального шляху передачі» ВГG від інфікованої матері до дитини. Наявні дані свідчать, що приблизно у половини дітей, що народилися від матерів з наявністю РНК HGV вдається також ідентифікувати цей маркер інфекції.

Вірусом гепатиту G заражено до 1% населення. Інфекція характеризується тривалою персистенцією (тривалим перебуванням збудника в організмі без клінічних проявів захворювання), до восьми років, з переходом у 36% в хронічну форму.

Механізми патогенезу. У хворих з хронічним гепатитом, пов'язаним з наявністю ВГG відмічено більш ніж двократне підвищення рівня холестатичних ензимів (гамма-глютамилтранспептидази і лужної фосфатази), що свідчить про преиму-щественном ураження жовчовивідних проток.

Попри те, що ВГG - інфекцію асоціюють з ураженнями печінки, майже у половини інфікованих людей показники активності сироваткових трансаміназ в межах норми. Відомі факти коли впровадження ВНG в неімунний організм не завжди призводить до розвитку захворювання печінки. Можливо, причиною цьому являється отсут-ствие у вірусу первинної гепатотропности. Інфікуючи спочатку лімфоцити, ВГG може інфікувати гепатоцити після того як інфіковані лімфоцити потрапляють всередину печінки.

Моноінфекція гепатиту G виявляється значно рідше, ніж коинфекция з гепатитами В, З або D.

Лабораторна діагносика. Основним маркером, вживаним для виявлення вірусу гепатиту G, діагностики і вивчення епідеміології гепатиту G, є РНК вірусу, що виявляється методом ампліфікації з попереднім етапом зворотної транскрипції, при якій синтезується кДНК. Для синтезу олигонуклеотидних праймерів використовували інформацію, закодовану в консервативному 5' нетрансльованому регіоні РНК GBV.

Випробування нових типів ИФА-діагностикумів, призначених для виявлення антитіл до оболонкових антигенів вірусу гепатиту G показали що на відміну від гепатиту З, виявлення антитіл в переважній більшості випадків відбувалося за відсутності РНК GBV. Це свідчить, що цей метод не може бути використаний для пошуку вірусоносіїв а придатний для реєстрації вже минулої інфекції і проведення епідеміологічних досліджень для оцінки поширення інфекції в різних групах населення.

4.4.4. Вирус гепатиту А (ВГА) уперше був виявлений в 1973 році С. Фейнстоуном, хоча ще в 1888 році С. П. Боткін уперше висловив припущення про інфекційну природу "катаральної жовтяниці" людини. Збудника віднесено до родини Picornaviridae роду Enterovirusза номером 72 (рис. 37).

Рис. .37. Віруси гепатиту А.

Одни з самих маленьких та простих вірусів мають капсид ікосаедричної форми діаметром 18 – 20 нм. Ікосаедр складається з 60 капсомері, які, в свою чергу, збудовані з чотирьох білкків кодованих вірусним геномом.

Геном вірусу – одноланцюгова (+)РНК з (приблизно) 7500 нуклеотидів. З вірусного геному на клітинних рибосомах транслюється єдина молекула функціонально не активного поліпротеїну, яка відразу після завершення трансляції, розрізається протеазами на декілька білків Білки позначаються VP (viral protein – вірусні білки). VP1 – VP4 – чотири білка. З яках складається кожен капсомер вірусного капсіду. VPg – маленький білок, з'єднаний з 5'-кінцевою ділянкою вірусної РНК, та, можливо є праймером, з якого починається транскрипція геному. Інщі вірус-кодовані білки виконують ферментативні функції, забезпечуючі тринскріпцію геному (РНК-залежна РНК-полімераза), перепрограмування клітинного обміну речовин, та ін.

Культивування. Віруси гепатиту А розмножуються в організмах південноамериканських мавп мармозет і шимпанзе, в культурах клітин нирок мавп макак-резус, трансформованих клітинах ембріона мавп, клітинах лімфобластів і первинної гепатоцелюлярної карциноми людини. Репродукція вірусу в культурах клітин тривала (4-10 тижнів), без цитопатичної дії .

Резистентність. ВГА більш термостабілен ніж інші представники роду, Температура 60^о протягом 10 годин не призводить до повної його інактивації, Повна втрата інфекційності відбувається при кип'ятінні протягом 5 хвилин, під дією препаратів, що містять хлор в концентрації 2,0-2,5 міліграм/л упродовж 15 хв., сухого жару (180^о протягом 1 години) і ультрафіолетового опромінення.

Епітеміологія і патогенез захворювання. Збудник гепатиту А (інфекційної жовтяниці, хвороби Боткина) передається при контакті з вирусносієм, через побутові предмети і при вживанні забруднених збудником питної води і продуктів харчування (фекально-оральний шлях передачі). Передача вірусу можлива і парентеральним шляхом при щепленях і різного роду ін'єкціях. В окремих випадках зараження може відбуватися повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період від 2 до 6 тижнів.

У організмі потрапляє первинно і розмножується в клітинах слизової оболонки тонкого кишковика. Потім через кров потрапляє в печінку і в ній розмножується, що і викликає симптоми захворювання, Найбільш чутливі до ВГА діти у віці від 2 до 14 років. При зараженні цим типом вірусу інфекційний процес часто (особливо у дітей) проходить безсимптомно, але збудник протягом 3-4 тижнів після зараження з фекаліями виділяється в довкілля. Захворювання характеризується низькою вірогідністю смертельного результату і відсутністю хронічного носійства.

Основні етапи патогенезу вірусу гепатиту А включають наступні моменти:

1. Зараження і проникнення вірусу в печінку

2. Реплікація вірусу в клітинах печінки

3. Включення реакцій Т-клітинного цитолізу призводить до посилення в гепатоцитах прооксидантних систем (поява вільних радикалів). Зменшенню в гепатоцитах антиоксидантних систем.

4. Посилення перекисного окислення ліпідів

У подальшому, паралельно, відбуваютьс наступні процеси;

Порушення процесів окислювального фосфорилювання

6. Аутолітичний розпад некротизованих гепатоцитів з вивільненням вірусних антигенів і ауто-антигенів.

7. Стимуляція макрофагів, Т- і В-лімфоцитів з утворенням специфічних антитіл і аутоантитіл

8. Утворення і фіксація на тканинах печінки імунних комплексів.

9. Елімінація противірусних антитіл і аутоантигенів.

10. Одужання.

Лабораторна діагностика.Відтворення інфекції на тваринах (шимпанзе, мармозетки та ін.) здійснюється при зараженні ряду первинних клітинних культур (клітини нирок ембріона мавп макак-резус, що перещеплюються, - FRhK - 4, FRhK - 6, трансформованих клітин печінки ембріона мавп - Mel, лімфобластів людини, первинних клітин гепатоцелюлярної карциноми людини - PLC/PRF/5 і Нер-3В, 2, 17 та ін.) матеріалом, що містить ВГА. Репродукція вірусу в клітинних культурах дуже тривала (від 4 до 8-10 тижнів), без цитопатичної дії. Вірус виявляється в клітинах за допомогою електронної мікроскопії, імунофлюоресцентного, радіоімунологічного і імуноферментного аналізу.

Вірус виділяють з калу починаючи з 2-го тижня інкубаційного періоду і протягом 2-3 тижнів після появи жовтяниці. З моменту появи жовтяниці частота виявле-ния вірусу в калі різко знижується.

Складність виявлення вірусу у виділеннях і низька частота виявлення його у хворих гепатитом А після появи жовтяниці знижують діагностичну цінність цих методів

Розмножуючись в печінці, ВГА є сильним антигенним подразником внаслідок чого відбувається швидке і інтенсивне утворення специфічних (анти-ВГА) антитіл.

На гострій стадії інфекції в організмі людини з'являються IgM, у подальшему їх заміщають IgG. За допомогою імуноферментного і радіоімунного аналізів IgM можна виявити упродовж 3-6 місяців після перенесеного захворювання, тоді як IgG - протягом усього життя.

Рис. 38. Специфічні серологічні маркери при гепатиті А

HАV Ag –позначенняантигену – поверхневого білка вірусу гепариту А

Антi HAV IgM / Антi HAV IgG– позначення антитіл

Імунітет. Захворювання вірусним гепатитом А супроводжується виробленням міцного і тривалого постінфекційного імунітету. Пасивна імунізація нормальним людським імуноглобуліном може забезпечити несприйнятність до ВГА на період до 4 місяців. Для створення активного імунітету використовується інактивована вакцина, що забезпечує поствакцинальний імунітет упродовж 10 років.

Лікування. Специфічна терапія відсутня.

4.5. Віруси, що містять одноланцюгову молекулу РНК негативній або подвійній полярності (наприклад, ортоміксовіруси, філовіруси).