Догляд за газонами

Основные и оборотные фонды предприятия

Имущество предприятия составляют основные средства и прочие внеоборотные активы, оборотные средства и финансовые активы.

Общая сумма внеоборотных активов исчисляется как совокупность основных средств предприятия, нематериальных активов, вложений средств в незавершенное капитальное строительство, долгосрочных финансовых вложений в ценные бумаги и уставный капитал других предприятий, иных внеоборотных активов. Наиболее значимой частью внеоборотных активов являются основные средства, числящиеся на балансе предприятия и находящиеся в эксплуатации, в запасе, на консервации, а также сданные в аренду другим предприятиям.

Основные средства – это денежная оценка основных фондов как материальных ценностей, имеющих длительный период функционирования. В соответствии с действующей классификацией, в состав основных фондов входят объекты производственного и непроизводственного назначения. К производственным основным фондам относятся основные фонды промышленного, строительного, сельскохозяйственного назначения, автомобильного транспорта, связи, торговли и прочих видов деятельности материального производства. Непроизводственные основные фонды предназначены для обслуживания нужд жилищно-коммунального хозяйства, здравоохранения, просвещения, культуры.

Любые объекты основных фондов подвержены физическому и моральному износу, т.е. под влиянием физических сил, технических и экономических факторов они постепенно утрачивают свои свойства, приходят в негодность и не могут далее выполнять свои функции. Физический износ частично восстанавливается путем ремонта, реконструкции и модернизации основных фондов. Моральный износ проявляется в том, что устаревшие основные фонды по своей конструкции, производительности, экономичности, качеству выпускаемой продукции отстают от новейших образцов. Поэтому периодически возникает необходимость замены основных фондов, особенно их активной части. При этом главным фактором, определяющим необходимость замены, является моральный износ. Денежные средства, необходимые для простого воспроизводства основных фондов, т.е. замены изношенных фондов новыми, предприятия получают из выручки от реализации товаров и услуг. В стоимость реализуемой продукции включается в виде амортизационных отчислений и частичное возмещение стоимости амортизируемого имущества. Процесс амортизации можно определить как способ возмещения капитала, затраченного на создание и приобретение амортизационных активов, которые переносят свою стоимость на готовый продукт по частям, в зависимости от периода физического и морального износа. Вместе с выручкой за реализованную продукцию амортизация поступает на расчетный счет предприятия, на котором накапливается. Амортизационные отчисления расходуются непосредственно с расчетного счета на финансирование новых капитальных вложений в основные средства или направляются в долгосрочные финансовые вложения, на приобретение строительных материалов, оборудования, а также нематериальных активов. В момент выбытия объекта с предприятия его первоначальная стоимость сопоставляется с суммой накопленных амортизационных отчислений. Результат по выбытию амортизируемого объекта (прибыль, убыток) относят на финансовые результаты предприятия.

Расширение и обновление основных средств на новой технической и технологической основе – это процесс расширенного воспроизводства, основным источником которого является прибыль.

Оборотные средства являются одной из составных частей имущества предприятия. Состояние и эффективное их использование – одно из главных условий успешной деятельности предприятия.

Оборотные средства выступают, прежде всего, как стоимостная категория. Они в буквальном смысле не являются материальными ценностями, так как из них нельзя производить готовую продукцию. Являясь же стоимостью в денежной форме, оборотные средства уже в процессе кругооборота принимают форму производственных запасов, незавершенного производства, готовой продукции. В отличие от товарно-материальных ценностей оборотные средства не расходуются, не затрачиваются, не потребляются, а авансируются, возвращаясь после одного кругооборота и вступая в следующий.

Изучение сущности оборотных средств предполагает рассмотрение оборотных фондов и фондов обращения. Оборотные средства, оборотные фонды и фонды обращения существуют в единстве и взаимосвязи, но между ними имеются существенные различия, которые сводятся к следующему. Фонды обращения постоянно находятся во всех стадиях деятельности предприятия, в то время как оборотные фонды проходят производственный процесс, заменяясь все новыми партиями сырья, топлива, основных и вспомогательных материалов. Производственные запасы, являясь частью оборотных фондов, переходят в процесс производства, превращаются в готовую продукцию и покидают предприятие. Оборотные фонды полностью потребляются в процессе производства, перенося свою стоимость на готовый продукт. Кругооборот фондов предприятий завершается процессом реализации продукции (работ, услуг). Для нормального осуществления этого процесса предприятия наряду с основными и оборотными фондами должны располагать и фондами обращения. Оборот фондов обращения неразрывно связан с оборотом оборотных производственных фондов и является его продолжением и завершением. Оборотные средства, совершая кругооборот, из сферы производства, где они функционируют как оборотные фонды, переходят в сферу обращения, где функционируют как фонды обращения.

Состав оборотных средств предприятия. Под составом оборотных средств понимается совокупность элементов, образующих оборотные производственные фонды и фонды обращения, т.е. их размещение по отдельным элементам. Структура оборотных средств представляет собой соотношение отдельных элементов оборотных производственных фондов и фондов обращения, т.е. характеризует долю каждого элемента в общей сумме оборотных средств. Преобладающую часть оборотных производственных фондов составляют предметы труда – сырье, основные и вспомогательные материалы, покупные полуфабрикаты, топливо и горючее, тара и тарные материалы. Кроме того, к оборотным производственным фондам относятся и некоторые орудия труда – малоценные и быстроизнашивающиеся предметы, инструменты, специальные приспособления, смешанное оборудование, инвентарь, запасные части для текущего ремонта, специальная одежда и обувь. Эти орудия труда функционируют менее года или имеют ограничения в стоимости. Перечисленные предметы и орудия труда составляют одну группу оборотных производственных фондов – производственные запасы. Кроме них в оборотные производственные фонды входят незавершенное производство и расходы будущих периодов.

Кроме оборотных производственных фондов на предприятиях формируются фонды обращения. К ним относятся: готовая продукция на складе; товары отгружаемые; денежные средства в кассе предприятия и на счетах в банке; дебиторская задолженность; средства в прочих расчетах. Основное назначение фондов обращения состоит в обеспечении ресурсами процесса обращения.

Особенности финансов некоммерческих организаций и учреждений

Учреждения и организации, осуществляющие некоммерче­скую деятельность, оказывают разнообразные услуги: социальные, управленческие, по охране общественного порядка, обороне страны и т.п. До недавних пор почти все расходы этих учреждений финансировались из бюджета, а ус­луги потребителям предоставлялись в основном бесплатно. Однако в последние годы, в связи с необходимостью повы­шения уровня социально-культурного обслуживания граждан, началось расширение сферы платных услуг, а перевод учреж­дений, осуществляющих некоммерческую деятельность, на новые условия хозяйствования значительно расширил состав их финансовых источников.

Финансовые ресурсы учреждений и организаций некоммер­ческого сектора экономики – это денежные средства, моби­лизуемые ими из различных источников на осуществление и расширение своей деятельности. Источники формирования финансовых ресурсов зависят от двух факторов – вида ока­зываемых услуг и характера (платного или бесплатного) их предоставления. Одни из услуг могут предоставляться потре­бителям только на бесплатных началах, другие – только на платных, а третьи – на сочетании тех и других.

Так, в сферах государственного управления и обороны страны, где речь идет об оказании услуг обществу в целом, каждый гражданин и любое юридическое лицо получает их бесплатно, а единственным источником их финансирования выступают бюджетные средства. При этом государство должно установить такие нормы бюджетного финансирования соот­ветствующих затрат, которые позволяли бы государственным служащим и военнослужащим иметь достаточно высокую оп­лату, обеспечивающую достойный уровень их жизни и нор­мальные условия для выполнения профессионального и воинского долга. В противном случае не избежать коррупции, подкупов работников государственного аппарата, нарушения воинской дисциплины и других крайне отрицательных в со­циальном плане последствий.

Некоторые виды услуг в области культуры, искусства, юриспруденции предоставляются их потребителям только на платных началах. Это – услуги зрелищных предприятий (театров, кинотеатров, киноконцертных залов), работа выставок, нотариата, адвокатуры и др. Даже если этим предприятиям и организациям выделяются бюджетные средства, то предо­ставляются они эпизодически и в виде целевых дотаций.

Преобладающую массу услуг в нерыночном секторе эко­номики составляют услуги социально-культурного характера. Они исключительно разнообразны и в силу этого предостав­ляются потребителям как на платных началах, так и бесплатно, а, следовательно, имеют различные источники фи­нансирования. Конкретный состав финансовых ресурсов, направляемых на удовлетворение социально-культурных по­требностей, зависит, прежде всего, от характера самих потреб­ностей.

В настоящее время для финансирования учреждений и организаций, оказывающих разнообразные услуги социально-культурного характера, используются следующие источники:

§ бюджетные средства, выделяемые учреждениям и органи­зациям на основе установленных нормативов. Нормативы бюджетного финансирования выполняют роль цены (тарифа) на те работы (услуги), которые предоставляются государством потребителю. Нормативы должны быть ориентированы на конечные результаты деятельности социально-культурных уч­реждений соответствующего профиля, хотя в настоящее время этого полностью реализовать не удалось: по школам – на со­держание одного учащегося, по больницам – на лечение од­ного больного, по детским дошкольным учреждениям – на содержание одного ребенка и т.д.;

§ денежные средства государственных и муниципальных, ча­стных и кооперативных предприятий, общественных органи­заций, граждан, поступающие за выполненные работы (услуги), проведенные платные мероприятия согласно заклю­ченным с юридическими лицами договорам и заказам насе­ления. Сюда относятся, например, поступления денежных средств за оказание сверхнормативных услуг в области ме­дицинского обслуживания граждан за дополнительные услуги в сфере народного образования (особенно в части подготовки и переподготовки кадров, повышения их квалификации и т.п.). В заключаемых договорах определяются объем, струк­тура и качество услуг, порядок обеспечения учреждения ма­териальными и финансовыми ресурсами, формы финансирования из средств заказчика и т.д. При выполнении учреждением дополнительных работ (услуг) сумма выделен­ных ему согласно норматива бюджетных ассигнований не уменьшается, а полученные по договору или заказу денежные средства увеличивают финансовые ресурсы учреждения;

§ поступления от оказания платных услуг населению и дру­гим потребителям (от проведения различных смотров, кон­курсов, фестивалей, продажи билетов на зрелищные представления и т.д.) и продажи изделий собственного про­изводства (например, лекарственных средств, медицинских препаратов, продукции учебно-производственных мастерских и др.). Платные услуги предоставляются потребителям в со­ответствии с действующими прейскурантными и договорными ценами (тарифами); при этом оказание платных услуг (ра­бот) не может осуществляться взамен деятельности, финан­сируемой из бюджета;

§ выручка от сдачи в аренду помещений, сооружений, обо­рудования;

§ добровольные взносы и безвозмездно передаваемые уч­реждениям и организациям материальные ценности, по­ступающие от государственных предприятий, кооперативов, общественных организаций, благотворительных и других об­щественных фондов, отдельных граждан (включая средства попечителей);

§ прочие денежные поступления.

Денежные средства, поступившие из всех источников, об­разуют фонд финансовых ресурсов (доход) учреждения; ис­пользуются они на выплату заработной платы, возмещение материальных и приравненных к ним затрат, расчеты с дру­гими организациями и банками, создание фондов экономиче­ского стимулирования. Остатки неиспользованных за год поступлений остаются в распоряжении учреждения (органи­зации) и в бюджет не изымаются; не должны они влиять и на снижение норматива бюджетного финансирования затрат в следующем году.

Все учреждения, осуществляющие некоммерческую дея­тельность, если они имеют самостоятельный баланс и расчет­ный счет, имеют право пользоваться банковским кредитом. При этом краткосрочные ссуды выдаются им на затраты, свя­занные с осуществлением текущей деятельности, а долгосроч­ные – для целей производственного и социального развития с последующим погашением за счет средств фонда производ­ственного и социального развития.

Мобилизация и использование финансовых ресурсов в уч­реждениях и организациях нерыночного сектора экономики осуществляется по-разному в зависимости от методов ве­дения хозяйства. Различают сметное финансирование и пол­ную самоокупаемость.

При сметном финансировании основные услуги потреби­телям предоставляются бесплатно. Главным источником фор­мирования финансовых ресурсов выступают бюджетные средства, предусматриваемые в смете расходов и доходов (по некоторым учреждениям социально-культурного назначения продолжает составляться смета расходов). Наряду с бюджет­ными ассигнованиями учреждения и организации используют и другие виды денежных поступлений, тоже отражаемые в смете.

На началах самоокупаемости и самофинансирования функционируют те организации, затраты которых полностью возмещаются из выручки от реализации нематериальных благ и услуг. К ним относятся некоторые культурно-просве­тительные учреждения, отдельные медицинские учреждения, зрелищные предприятия, учреждения искусства и др. Форми­рование и использование их финансовых ресурсов отражается в финансовом плане по соответствующим статьям доходов и расходов.

На некоммерческих началах организуют свою деятельность многочисленные общественные объединения: творческие союзы, общественные организации, благотворительные фонды ассоциации и др. Их финансовые взаимосвязи отличаются спецификой, обусловленной способом организации и характе­ром деятельности самих общественных объединений. Добровольность создания общественных объединений приводит тому, что основным источником их финансовых ресурсов яв­ляются вступительные и членские взносы; использование ими бюджетных средств (формируемых из доходов налогоплатель­щиков) считается недопустимым. Общественный характер деятельности исключает возможность использования собст­венности объединений для извлечения их членами индивиду­альных доходов. Формируемые финансовые ресурсы направляются на покрытие расходов, обусловленных уставом объединения.

Основы финансового менеджмента

Финансовый менеджмент - управленческая деятельность, связанная с целенаправленной организацией денежных потоков предприятия, формированием капитала, денежных доходов и фондов, необходимых для достижения стратегических целей развития предприятия.

Задачи финансового менеджмента:

n Обеспечение высокой финансовой устойчивости предприятия в процессе его развития.

n Оптимизация денежного оборота и поддержание постоянной платежеспособности предприятия.

n Обеспечение максимизации прибыли предприятия.

n Обеспечение минимизации финансовых рисков.

Финансовый менеджмент как наука базируется на ряде фунда­ментальных концепций. К ним отно­сятся следующие концепции:

- денежного потока,

- временной ценно­сти денежных ресурсов,

- компромисса между риском и доходностью,

- стоимости капитала,

- эффективности рынка капитала,

- асимметрич­ности информации, агентских отношений,

- альтернативных затрат,

- временной неограниченности функционирования хозяйствующего субъекта,

- имущественной и правовой обособленности субъекта хо­зяйствования.

Концепция денежного потока означает, что с любой финансовой операцией может быть ассоциирован некоторый денежный поток (cash flow), т.е. множество распределенных во времени выплат (оттоков) и поступлений (притоков), понимаемых в широком смысле. В качестве элемента денежного потока могут выступать денежные поступления, доход, расход, прибыль, платеж и др. В подавляющем большинстве случаев речь идет об ожидаемых денежных потоках. Именно для таких потоков разработаны формализованные методы и критерии, позволяющие принимать обоснованные решения финансового характера.

Концепция временной ценности состоит в том, что денежная единица, имеющаяся сегодня, и денежная единица, ожидаемая к по­лучению через какое-то время, не равноценны. Эта неравноценность определяется действием трех основных причин: инфляцией, риском неполучения ожидаемой суммы и оборачиваемостью. Суть действия этих причин достаточно очевидна. В силу инфляции происходит обесценение денег, т.е. денежная единица, получаемая позднее, имеет меньшую покупательную способность. Поскольку в экономике прак­тически не бывает безрисковых ситуаций, всегда существует ненуле­вая вероятность того, что по каким-либо причинам ожидаемая к полу­чению сумма не будет получена. По сравнению с денежной суммой, которая, возможно, будет получена в будущем, та же самая сумма, имеющаяся в наличии в данный момент, может быть немедленно пу­щена в оборот и тем самым принесет дополнительный доход.

Концепция компромисса между риском и доходностью состо­ит в том, что получение любого дохода в бизнесе чаще всего сопря­жено с риском, причем связь между этими двумя взаимосвязанными характеристиками прямо пропорциональная: чем выше обещаемая, требуемая или ожидаемая доходность, т.е. отдача на вложенный ка­питал, тем выше и степень риска, связанного с возможным неполу­чением этой доходности; верно и обратное. Финансовые операции являются именно тем разделом экономических отношений, в кото­ром особенно актуальна житейская мудрость: «бесплатным бывает лишь сыр в мышеловке»; интерпретации этой мудрости могут быть различны – в данном случае плата измеряется определенной степе­нью риска и величиной возможной потери.

Большинство финансовых операций предполагает наличие не­которого источника финансирования данной операции. Концепция стоимости капитала состоит в том, что практически не существует бесплатных источников финансирования, причем мобилизация и об­служивание того или иного источника обходится компании не одинаково. Иными словами, во-первых, каждый источник финансиро­вания имеет свою стоимость в виде относительных расходов, кото­рые компания вынуждена нести за пользование им, и, во-вторых, значения стоимости различных источников в принципе не являются независимыми. Эту характеристику необходимо учитывать, анали­зируя целесообразность принятия того или иного решения.

В условиях рыночной экономики большинство компаний в той или иной степени связано с рынками капитала, на которых можно найти дополнительные источники финансирования, получить неко­торый спекулятивный доход, сформировать инвестиционный порт­фель для поддержания платежеспособности и др. Принятие решений и выбор поведения на рынке капитала, равно как и активность опе­раций, тесно связаны с концепцией эффективности рынка, под ко­торой понимается уровень его информационной насыщенности и доступности информации участникам рынка. Выделяют три формы эффективности рынка: слабую, умеренную и сильную. В условиях слабой формы эффективности текущие цены на акции полностью отражают лишь динамику цен предшествующих периодов. В усло­виях умеренной формы эффективности текущие цены отражают не только имевшиеся в прошлом изменения цен, но и всю равнодос­тупную участникам информацию. Сильная форма эффективности означает, что текущие цены отражают не только общедоступную информацию, но и сведения, доступ к которым ограничен.

Концепция асимметричности информации тесно связана с концепцией эффективности рынка капитала. Смысл ее состоит в том, что отдельные категории лиц могут владеть информацией, не­доступной всем участникам рынка в равной мере. Именно эта кон­цепция отчасти объясняет существование рынка, ибо каждый его участник надеется, что та информация, которой он располагает, воз­можно, не известна его конкурентам, а следовательно, он может принять эффективное решение.

В тех случаях, когда некоторое лицо или группа лиц нанимает другое лицо или группу лиц для выполнения некоторых работ и на­деляет нанятых определенными полномочиями, с неизбежностью возникают так называемые агентские отношения. Концепция агент­ских отношений означает, что в условиях присущего рыночной эко­номике разрыва между функцией распоряжения и функцией текуще­го управления и контроля за активами и обязательствами предпри­ятия могут появляться определенные противоречия между интере­сами владельцев компании и ее управленческого персонала. Для преодоления этих противоречий владельцы компании вынуждены нести агентские издержки. Существование подобных издержек является объективным фактором, а их величина должна учитываться при принятии решений финансового характера.

Смысл концепции альтернативных затрат, или затрат упу­щенных возможностей (opportunity cost), состоит в том, что приня­тие любого решения финансового характера в подавляющем боль­шинстве случаев связано с отказом от какого-то альтернативного варианта, который мог бы принести определенный доход. Этот упущенный доход по возможности необходимо учитывать при при­нятии решений. Например, организация и поддержание любой сис­темы контроля безусловно стоит определенных денег, т.е. налицо затраты, которых в принципе можно избежать; с другой стороны, отсутствие систематизированного контроля может привести к го­раздо большим потерям.

Концепция временной неограниченности функционирования хозяйствующего субъекта (going concern concept) означает, что компания, однажды возникнув, будет существовать вечно. Эта кон­цепция служит основой стабильности и определенной предсказуе­мости динамики цен на рынке ценных бумаг.

Смысл концепции имущественной и правовой обособленности субъекта хозяйствования состоит в том, что после своего создания этот субъект представляет собой обособленный имущественно-правовой комплекс, т.е. его имущество и обязательства существуют обособленно от имущества и обязательств как его собственников, так и других предприятий. Хозяйствующий субъект является суве­ренным по отношению к своим собственникам. Эта концепция, тес­но связанная с концепцией агентских отношений, имеет исключи­тельно важное значение для формирования у собственников и контрагентов предприятия реального представления в отношении, во-первых, правомочности своих требований к данному предпри­ятию и, во-вторых, оценки его имущественного и финансового по­ложения. В частности, одной из ключевых категорий во взаимоот­ношениях между предприятием, с одной стороны, и его кредитора­ми, инвесторами и собственниками, с другой стороны, является пра­во собственности. Это право означает абсолютное господство соб­ственника над вещью и выражается в совокупном наличии прав владения, пользования и распоряжения данной вещью. В соответствии с данной концепцией любой актив, внесенный в качестве взноса в уставный капитал, поступает в собственность предприятия и, как правило, не может быть востребован собственником, например, в случае его выхода из состава учредителей (собственников).

Догляд за газонами

6.4.1. Догляд за газонами полягає у розпушенні і розкиданні снігу, прочісуванні газону граблями, весняному та літньому підживленні, поливі, прополюванні, косінні трави, збиранні сміття та обпалого листя.

6.4.2. Ранньою весною після танення снігу і підсихання ґрунту на газонах необхідно провести інтенсивне прочісування трав'яного покрову гострими граблями або спеціальними металевими щітками у двох напрямках, зібрати накопичене на газоні обпале листя, зруйнувати ґрунтову кірку.

На звичайних газонах листя слід згрібати тільки вздовж магістралей і паркових доріг з інтенсивним рухом шириною 10-25 м залежно від значущості об'єктів. На решті газонів згрібати і вивозити листя забороняється, тому що це призводить до винесення органічних добрив, збіднення ґрунту, недоцільних трудових і матеріальних витрат. Спалювати листя категорично забороняється.

6.4.3. Під час догляду за газонами мінеральні добрива можна вносити як у сухому, так і в рідкому стані.

6.4.4. Одним із заходів догляду за газонами є землювання, яке стимулює кущіння злаків, поліпшує вологозабезпеченість молодих пагонів і загальну родючість ґрунту.

Землювання - це рівномірне поверхневе покриття газонів сумішшю добре перепрілих органічних добрив, рослинної землі і грубозернистого піску. Воно проводиться 1 раз у 3-5 років весною, на початку літа (в період кущіння злаків) або восени після скошування.

6.4.5. Для підвищення довголіття газони необхідно піддавати аерації (проколювання або прорізування дернини) на глибину до 10 см.

6.4.6. Для підтримки декоративного стану газонного покриття і забезпечення нормального відростання травостою після скошування необхідно проводити регулярні поливи, зберігаючи ґрунт коренепроникаючого шару (на глибині 15-20 см) у вологому стані.

Оптимальна вологість ґрунту під дерновотвірними злаками - 70-75% повної польової вологоємкості даного ґрунту.

6.4.7. Кратність поливів залежить від ґрунтово-кліматичної зони, в якій розташовано населений пункт. У середньому загальна кількість поливів за вегетаційний період звичайних газонів становить 16 разів, партерних - 30.

Найбільший ефект досягається у разі поливання у вечірні години відразу після скошення газонів з відкритих водоймищ за допомогою технічних водогонів.

Відповідно до біологічних вимог на легких піщаних ґрунтах у засушливий період полив достатньо проводити через кожні 3 дні при нормі 20-30 л/м¤; на глинистих - 1 раз у 7-10 днів при нормі 35-40 л/м¤. На загазованих і запилених вулицях, бульварах і набережних з інтенсивним рухом транспорту і пішоходів для поливання необхідно застосовувати дощувальні насадки з дрібним розпилом, який дозволяє очищувати і зволожувати повітря та скоротити витрати води.

6.4.8. Партерні газони скошують через 10 днів з висотою травостою 6-10 см. Висота травостою, що залишається, - 3-5 см. Кожне подальше скошування здійснюється в напрямку попереднього.

6.4.9. Звичайні газони на центральних ділянках садів, скверів та бульварів слід скошувати, як тільки травостій досягне висоти 8-10 см, 10-14 разів за сезон. Висота травостою, що залишається, - 4-5 см.

6.4.10. Лугові газони в парках і лісопарках, які створюються на базі місцевої лугової рослинності з представників природної флори (конюшина біла і рожева, люцерна тощо), ціняться за мальовничість різноманітних квітучих трав. Тому їх скошують тільки після першого квітування лугових трав. Висота травостою, що залишається, повинна бути не меншою за 6-8 см. Для таких газонів достатньо лише двох-п'яти скошувань за період вегетації.

Остатній раз газони скошують приблизно за місяць до настання морозів з тим, щоб трава встигла зміцніти і накопичити достатньо поживних речовин. Зрізану траву необхідно обов'язково прибирати з поверхні газону, інакше під утвореними під час косіння валками дернина випріє і з'являться бурі плями.

Систематичне скошування травостою призводить до великого виносу поживних речовин з ґрунту і виснаження самих рослин, внаслідок чого газон потребує регулярних інтенсивних підживлень.

6.4.11. Знищення бур'янів на газоні досягається, крім скошування, за допомогою прополювання. На молодих газонах, які ще не зміцніли, проводиться ручне прополювання. Дуже важливо забезпечити вчасне прополювання бур'янів у весняний період до їх цвітіння та штучного запліднення.

6.4.12. У ході боротьби з бур'янами найефективнішими профілактичними заходами є знищення бур'янів на ділянках під час обробки ґрунту і ретельне очищення насіннєвого матеріалу.

6.4.13. Хімічне прополювання здійснюється за допомогою гербіцидів вибіркової дії.

Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства

7.1. Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства включає: підсів газонів на майданчиках з відпадом до 25%, посадку розсади однолітніх квіткових рослин, а також багатолітників замість тих, що відпали, у квітниках з усіма супровідними роботами;

заміну окремих засохлих та пошкоджених кущів і дерев з корчуванням їх пнів, знешкодженням омели та лікування дупел.

7.2. Поточний ремонт газонів, спрямований на відновлення дернового покрову, провадиться на всіх місцях, пошкоджених в результаті витоптування і загибелі рослин, різними способами: сіянням трав, дернуванням тощо.

Перед сіянням трав необхідно скосити старий травостій, провести підживлення газону і розпушити ґрунт зубчастими боронами або граблями, а після посіву ділянку проборонувати, прокоткувати і полити. Сіяти трави краще весною в розрахунку 30-60% повної норми висіву залежно від ступеня зріджування травостою.

Провалини і западини дернини можна ліквідувати шляхом зняття дернини, підсипання під неї рослинної землі і наступного укладання знятого шару на попереднє місце.

7.3. Лугові газони слід періодично омолоджувати. Для цього травостій необхідно залишити без скошування до утворення насіння і розсіювання його по території природним шляхом, а потім старий травостій скосити і прибрати, а ділянку підживити, розпушити і полити.

VIII. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства

8.3. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства, який бажано проводити в комплексі, включає:

відновлення газонів, квітників та розаріїв із садінням багаторічних квітів;

заміну у повному обсязі засохлих та пошкоджених деревних і чагарникових рослин, а також садіння нових дерев і кущів з брилою ґрунту або заміною рослинного ґрунту в садильних ямах з внесенням мінеральних добрив;

роботи, пов'язані з відновленням родючості ґрунту, після викопування та вивезення садибного матеріалу з брилою ґрунту.

Функціонування систем життєдіяльності газонних видів рослин за впливу стресових факторів середовища

Глобальні зміни клімату, зокрема, потепління, з 80-х років ХХ ст. та антропогенне навантаження, спричинюють різке загострення екологічної ситуації і висунули проблему адаптації й стійкості рослин як одну із центральних в біології та сучасній фізіології рослин (Григорюк та ін., 2014). Для забезпечення рослинам необхідних умов для протікання фізіологічних процесів головними вимогами до навколишнього середовища є можливість отримувати в достатній кількості поживні речовини й енергію, а також зберігати необхідну кількість води у рослинах (Зыкова и др., 2002). Для життєдіяльності газонних рослин необхідними умовами є освітлення, наявність води (Водообмен…, 1987; Петров, 1975), поживних речовин, оптимальної температури та відсутність пошкоджень (Вавилов, 1935).

Стресом називають реакцію рослин на відхилення від оптимальних для росту і розвитку показників: температури середовища, дефіциту води і кисню, засолення ґрунту, загазованості повітря (Грицан, 1990; Илькун, 1971), інфекцій, шкідників, іонізуючого випромінювання тощо (Косаківська, 2003; Григорюк та ін., 2014). Іншими словами – стресом є стан організму, який проявляється у формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій. Захисна реакція організму у відповідь на стресову ситуацію, називається стрес-реакцією, а чинник, який її зумовлює, - стрес-чинником.

Чинники, які спричинюють стрес у рослинних організмів, поділяють на абіо- (фізичні і хімічні) та біотичні (біологічні). До фізичних відносять недостатню або надлишкову вологу, недостатнє чи надмірне освітлення, високу чи низьку температуру, радіаційне випромінювання, механічні впливи; хімічних – негативний вплив солей, газів, ксенобіотиків (гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів, промислових відходів та ін.); біологічних – пошкодження рослин збудниками хвороб чи шкідниками, конкуренцію з іншими рослинами, вплив тварин (Полевой, 1989).

Стійкість рослин проти стресів – це реакція рослинного організму на дію несприятливих чинників і здатність витримувати стресові навантаження (Курганова и др., 1997). Які ж процеси в рослинному організмі забезпечують його життєдіяльність і стійкість у стресових умовах? З одного боку – це метаболізм, функція якого полягає в забезпеченні біосистеми енергією та пластичними речовинами (Barro et al., 1996). З іншого – це сприйняття, збереження, перероблення та використання інформації, тобто генетичні і фізіологічні механізми регуляції життєдіяльності (Ситникова, 1990). Регуляторні системи рослини, пер за все, спрямовані на забезпечення його необхідною енергією і збереження стаціонарного стану. Порушення енергетичного постачання ставить рослинний організм на межу виживання, оскільки біологічна система має відкритий характер і перебуває залежно від умов навколишнього природного середовища. Високоякісне функціонування рослинного організму можливе лише у відносно вузькому діапазоні коливань зовнішніх чинників, у так званих адекватних умовах. Життєдіяльність рослин в стресових умовах потребує включення додаткових механізмів їх регуляторних систем з метою забезпечення стаціонарного стану внутрішнього середовища та відновлення стану рівноваги організму. Вважають, що стійкість природної системи можна визначити лише відносно будь-якого одного чи кількох конкретних чинників, але це не означає, щ ця система є стабільною.

За умов стресу в процесі пошкодження рослин порушуються цілісність мембран, процеси дихання, фосфорилювання, формуються реакції організму, які спрямовані на відновлення пошкоджень.

Визначено наступні стадії стресу у рослин: - тривоги, за якої активізуються катаболічні процеси порівняно з анаболічними; - адаптації і репарації; після припинення стресу – часткового або повного відновлення фізіологічних функцій; за тривалої дії стресу – хвороби або загибель рослини.

Вважають (Курганова и др., 1997; Григорюк та ін., 2014; Перекисное…, 1992), що метаболічні зміни за дії стресу на рослини зумовлені продуктами окиснення в результаті переходу від гетеро- (приєднання двох електронів) до гемолітичного процесу (приєднання одного електрона), у результаті чого генеруються реактивні форми кисню, частина яких є вільними радикалами, дія яких нейтралізується завдяки збільшенню антиоксидантної активності відповідних процесів і сполук.

За умов гальмування процесу синтезу білків рослинний організм збільшує концентрації стресових фітогормонів (Ситар, 2005): абсцизової кислоти, етилену, саліцилатів і жасмонату (Григорюк та ін., 2014). Синтез білка, ауксинів, цитокінінів та гіберелінів за дії стресів гальмує АБК, а обробка рослин екзогенними фітогормонами, які активують процеси метаболізму, сприяє збільшенню їх стійкості. За дії стресів (температури, надлишку важких металів, хлоридів, засухи) рослини виробляють специфічні поліпептиди – так звані білки теплового шоку (Косаківська, Голов'яненко, 2006), а також низькомолекулярні стресові білки, які за участю молекул аденозинтрифосфату виконують функції молекулярних шаперонів (Косаківська, 1997), які зріджують денатуровані білки або навпаки допомагають їм у правильному згортанні.

Вплив посухи на газонні рослини.

Під стійкістю газонних рослин розуміють їх здатність переносити посуху без особливих пошкоджень. Стресова дія посухи і недостатня аерація ґрунту зумовлюють зниження оводненості тканин, уповільнення або припинення росту, побуріння, засихання й опадання листків газонних рослин, водночас, відбувається масове відмирання дрібних коренів за дії та після дії посухи. За впливу водного дефіциту одні види газонних рослин мобілізують свій пластичний і енергетичний обмін для підтримання водного режиму на достатньо високому рівні, інші – знижують його інтенсивність, тобто відзначаються високою стійкістю проти посухи (Григорюк та ін., 2014). Найчутливішим до нестачі води є ріст клітин, менш чутливими – синтетичні процеси, зокрема синтез білків. Короткочасна посуха спричинює зниження в’язкості цитоплазми, тоді як більшість фізіологічних функцій на фоні сповільнених ростових процесів інтенсифікуються (Chuang, 1978). Ці зміни пов’язані з адаптаційними перебудовами метаболізму та структури протопласту, що сприяє виживанню рослин в умовах стресу. Тривала і сильна посуха зумовлює деградаційні зміни й спрямованість обміну речовин зміщується в бік катаболізму та окиснення (Жолкевич, 1968). Чутливіші до посухи порівняно з кореневою системою процеси росту пагонів рослин.

Стійкі до висихання газонні види рослин відзначаються підвищеною чутливістю і швидкістю закривання продихів.

Вплив високої температури на газонні рослини. Одним із чинників несприятливого впливу посухи на рослинний організм є висока температура. Тепловий режим довкілля істотно впливає на метаболізм, ріст, розвиток і продуктивність рослин. Високі температури гальмують рух цитоплазми, знижують мітотичний індекс у перші 3-4 години дії теплового стресу, спричинюють зміни в структурі білків. Екстремальні температури зумовлюють деструкцію ядра, денатурацію і розпад нуклеїнових кислот, зміни в процесах транскрипції та трансляції.

В Україні, як і в багатьох європейських країнах, серед абіотичних чинників пошкодження газонів набув поширення високотемпературний стрес, обумовлений підвищенням температури і низькою вологістю повітря.

Високотемпературний стрес спричиняє як прямі, так і опосередковані пошкодження газонних рослин. За прямої дії температур виявлено пожовтіння газонів, у першу чергу, на схилах південних і південно-західних експозицій. Встановлено, що основною причиною прямого пошкодження газонних рослин при перегріві є денатурація білків протоплазми (Григорюк, Мусієнко, 2001). Опосередкована дія високих температур пов’язана зі зниженням інтенсивності фотосинтезу, непродуктивним збільшенням інтенсивності дихання, порушення водного режиму і посиленою транспірацією, яка спричиняє суттєве витрачання вуглеводів та пригнічення росту газонних рослин. Найбільше від жари страждають листки (їх краї засихають і скручуються в трубку), а також коренева система газонних трав. Перегріву газонних рослин сприяє також скупчення пилу в атмосфері у вигляді завислих у повітрі дрібних (діаметром 10^-2 – 10^-4 см) твердих частинок, які здатні за відсутності вітру, на відміну від диму, осідати на листки.

Солестійкість газонних рослин. Проблема солестійкості є надзвичайно актуальною. Близько 9•10⁸ га земель на планеті відзначаються підвищеним умістом солей. У нашій країні більшість зрошуваних земель, особливо на півдні України, зазнають засолення. Встановлено масове відмирання фізіологічно активних коренів газонних рослин. Припускають, що такі порушення пов’язані з акумуляцією солей у мітохондріях, а також з їх кількісними та якісними змінами, що спричинено зниженням умісту кальцію, який відіграє ключову роль у синтезі енергетичних сполук (Григорюк та ін., 2014).

Підраховано, що площа доріг, тротуарів і майданів міста Києва сягає близько 25 млн. м², які зимою посипають сіллю (хлоридом натрію, із домішками хлориду калію і магнію) для боротьби з ожеледицею та сніговим покривом. Унаслідок цього газонні рослини потерпають від сольового стресу, дія якого спричиняє зниження в меристемах коренів мітотичної активності, процесів синтезу біополімерів, збільшення тривалості інтерфаз та профаз мітозу. За таких стресових умов відбуваються структурно-функціональні пошкодження клітинних органел, низька приживлюваність саджанців, усихання та загибель рослин.

Механізми стійкості рослин проти стресових чинників пов’язані з умовами зовнішнього середовища, які характеризують фізичні й хімічні властивості шкідливих хімічних речовин, у першу чергу їх розчинність, механічний склад та кислотність ґрунту, вміст води, а також наявність комплексоутворювачів, танінів, що зв’язують важкі метали в нерозчинні сполуки (Коршиков, 1996).

В умовах техногенного забруднення атмосфери і ґрунту газонні рослини акумулюють шкідливі хімічні речовини в надлишкових кількостях, які порушують азотний обмін, що підвищує вміст вільних амінокислот й відіграє суттєву роль в захисних механізмах за дії антропогенного навантаження (Григорюк та ін., 2014).

Стан пігментного комплексу рослин виступає як інтегральний показник, який характеризує стійкість газонних рослин проти полютантів (Григорюк та ін., 2014). Токсична дія важких металів пов’язана з інактивацією ферментів, що зумовлює дисбаланс і незворотні зміни в системах метаболізму клітин.

Джерелами забруднення природного середовища фенолами є викиди коксохімічних заводів і підприємств, які виробляють лаки, фарби, пластмаси та гербіциди. Під впливом летких забруднювачів лакофарбового виробництва сума ліпідів у бруньках, пагонах і листках газонних рослин суттєво знижується (Кондратюк, 1980).

На первинному рівні стійкість рослин визначається ефективністю кореневого бар'єру, який затримує потік шкідливих речовин за градієнтом концентрації в кореневу систему. Подібну функцію виконує і листкова поверхня рослин за умов забруднення повітря, де захисні властивості визначаються за ступенем опушення, восковим нальотом, клейкістю, площею продихів тощо. Встановлено, що ксерофітизація листків газонних рослин в умовах промислового забруднення виявляється у зменшенні розмірів і кількості річних пагонів, потовщені листкової пластинки (Тіханков, Лихолат, 2008), збільшені кількості продихів на 1 мм² поверхні листка (Нестерова, Беляева, 1985).

Реакція газонних рослин на підвищений вміст важких металів.

Проведені дослідження (Мицик та ін., 2002; Мицик, Лихола, 1994) показали, що критерієм реакції газонних злаків на вплив полютантів, перш за все, слугують біоморфологічні показники, які змінюються залежно від рівня накопичення важких елементів. При порівнянні вмісту металів у надземній частині трав виявлено деякі відміни в розподілі елементів між органами (Лихолат, 2006). Не дивлячись на те, що обидва види рослин вирощували на ідентичному розчині, накопичувальна їх здатність була індивідуальною. Так, у 9-добових проростків високий вміст свинцю (до 57,5 разів відносно контролю) встановлено для рослин костриці червоної, у пажитниці багаторічної цей показник дещо менший (16,3 рази). Водночас, вміст нікелю був вищим відносно контрольних показників у пажитниці (у 4,2 рази), а костриці – меншим (у 1,7 рази). Але встановлено, що в надземній частині костриці червоної і пажитниці багаторічної кількість заліза була майже однаковою (в 2 рази перевищувала контрольні показники).

При досліджуванні накопичувальної здатності рослинами марганцю визначено подібні щодо заліза особливості.

Вивчення вмісту міді дозволило виявити дещо іншу залежність в накопиченні іонів, що залежить від видових особливостей рослин. Більша акумулювальна здатність металу була притаманна пажитниці багаторічній.

Наведені результати дослідження підтверджують вибіркову накопичувальну здатність рослин, що зростають в умовах досліду, і це цілком припустимо, пояснюється особливостями їх ростових показників за дії солей важких металів. Встановлення зниження висоти вегетативних пагонів у рослин на розчині важких металів відносно контрольного варіанту (Лихолат, 2006). Так, у пажитниці багаторічної цей показник зменшувався (до контролю) на 28 %. Для костриці червоної його зміна відносно рослин контрольних зразків становила 21 %. Довжина кореневої систем рослин достовірно зменшувалась.

Дослідженнями вмісту металів в органах рослин за умов штучних фітоценозів у Степовому Придніпров'ї визначено (Кучерява та ін., 2007; Лихолат, Григорюк, 2005; Лихолат, 1999, 2006, Лихолат, Мицик, 2000; Мицик, Лихолат, 1997) нерівномірність їх накопичення підземною та надземною частинами рослин. На території промислових підприємств в коренях рослин тонконога вузьколистого і костриці червоної на штучних едафотопах накопичувались у значних кількостях мідь, цинк, свинець та кадмій. Для цих видів з природних фітоценозів спектр акумулюючи металів складали залізо, мідь, свинець, кадмій, нікель, цинк. Для надземної частини рослин – свинець, мідь, залізо, мідь, кадмій, нікель, цинк та марганець. Що стосується рослин пажитниці багаторічної, то у штучних фітоценозах для них характерне переважне накопичення заліза, нікелю, кадмію (корені), заліза й нікелю (надземна частина). Водночас, у природних фітоценозах асортимент металів, які вони поглинають, був значно ширшим – свинець, залізо, мідь, кадмій, нікель, марганець (підземні органи), залізо, мідь, кадмій, марганець та нікель (надземні органи).

Еколого-морфологічні особливості газонних видів рослин на території промислових підприємств в умовах техногенного стресу.

У результаті проведеного морфо метричного аналізу виявлено, що висота дерноутворюючих рослин в умовах промислових майданчиків (виняток складав тонконіг вузьколистий) зменшувалась відповідно концентрації токсичних речовин в навколишньому середовищі. Так, у пажитниці багаторічної цей показник знижувався (до контролю) на 28 %, костриці червоної – 21 %. Для тонконога вузьколистого його зміна відносно рослин контрольних зразків мала менш виражений характер. Як показано в роботі Ю.В. Лихолата (Лихолат, 1999), середня маса пагонів рослин пажитниці в умовах промислових підприємств зменшувалась на 60 %, костриці – 70 %.

З'ясовано, що кількість листків на один пагін у рослин костриці червоної (територія заводу «Полімермаш») порівняно з іншими видами газонних трав була більшою, що підтверджує підвищення облистяності їх пагонів. У результаті аналізу середньої довжини листків також виявлено індивідуальну реакцію рослин на забруднення. Величина її зменшується у рослин пажитниці багаторічної – на 16 %, костриці червоної – 26 % (завод «Полімермаш»). Розміри листків рослин залежать від освітленості, вологості повітря і ґрунту, родючості субстрату та біологічних особливостей. Крім того, листкова поверхня є показником різнобічного цільового призначення дерноутворюючих трав, яка відображає стан навколишнього середовища. За умов аналізу площі листків дерноутворюючих злаків визначено, що в умовах контролю цей показник був найвищим у рослин пажитниці багаторічної (2,8 см²), найменшим – тонконога вузьколистого (1,06 см²). Встановлено пряму залежність площі листка рослин від концентрації токсичних речовин у довкіллі. З переходом від умовно «чистої» до забрудненої зони розміри листків, в основному, зменшувались, наприклад, у пажитниці на 37 %. Зміна площі листкової поверхні у рослин тонконога вузьколистого була незначною.

Аналогічні особливості прослідковано Ю.В. Лихолатом (1999) за умов дослідження кількості листків на пагоні. Трави на території промислових майданчиків за дії токсичних речовин (у декілька разів перевищували ГДК) мають специфічні пошкодження листкової поверхні. В таких рослин залежно від виду поступово світлішають краї листка і проміжки між жилками, які з часом буріють і випадають. За менших пошкоджуючи концентрацій листкова поверхня покривається плямами хлорозу. Встановлено, що кількість відмерлих листків у пажитниці багаторічної збільшувалась відносно контролю до 1,8 разів, костриці червоної – 1,5. Довжина відмерлої частини листків перевищувала контрольні показники у пажитниці на 132 %, костриці – була у межах контролю.

Ю.В. Лихолат із співавторами (2003) досліджуючи анатомічну будову дерноутворюючих трав на територіях промислових підприємств регіону з'ясували, що в листках тонконога і пажитниці товщина кутикули та клітинних стінок епідермісу порівняно до контрольних варіантів збільшувалась протягом періоду вегетації. У дослідних рослин у фазі виходу в трубку відбувалось потовщення шару мезофілу, а колосіння – протилежна залежність. У стеблах, ніж в листках, визначено збільшення товщини клітинних стінок епідермісу, кутикули, склеренхіми, паренхіми та провідних пучків.

Інтенсивність процесів пероксидного окиснення ліпідів у газонних злаків за дії металів.

Згідно літературних даних (Коршиков и др., 2002), інгредієнти техногенного забруднення навколишнього середовища відносять до «не ресурсних чинників», дія яких може суттєво знижувати використання рослин для озеленення територій промислових підприємств. За дії промислових забруднювачів проявляються неспецифічні реакції, однією з яких є посилення вільно-радикальних процесів. Г.С. Россихіною із співавторами (Россихіна та ін., 2009) показано порушення функціонування прооксидантно-антиоксидатних метаболічних процесів у газонних трав, які вирощували на середовище з кадмієм. На п’яту добу дії іонів кадмію (сьома доба онтогенезу) визначено достовірне збільшення вмісту ТБК-активних продуктів в листках тонконога вузьколистого та анізанти покрівельної порівняно з контролем на 90 та 55 % (концентрація 1•10^-4 моль/л) і 50 та 25 % (концентрація 1•10^-5 моль/л). За умов подовження стресового впливу до 12 доби (14 доба онтогенезу) цей показник дещо зменшувався, але перевищував контроль на 32 та 61 % і 20 та 22 % відповідно. Зміни вмісту МДА в коренях тонконогу та анізанти за металевого стресу залежали від терміну дії і концентрації токсиканту. Надлишкова поява продуктів ПОЛ у рослин виявлена на п’яту добу впливу іонів кадмію. Вміст ТБК-продуктів перевищував контроль на 71-56 і 43-33 % за дії елементу в концентраціях 1•10^-4 та 1•10^-5 моль/л.

В роботі (Россихіна та ін., 2010) виявлено, що іони свинцю також стимулюють процеси пероксидного окиснення ліпідів, що підтверджує високий вміст ТБК-активних продуктів у вегетативних органах тонконогу вузьколистого (на 68-15 %), грястиці збірної (на 88-188 %), мишію зеленого (на 68-43 %) та анізанти покрівельної.

У результаті проведених досліджень (Лихолат, 2006) доведено, що збільшення концентрації токсиканта спричинило інтенсифікацію вільно-радикальних процесів. Так, в листках костриці червоної та пажитниці багаторічної максимальне накопичення ТБК-активних продуктів виявлено за впливу цинку, свинцю та кадмію.

Дослідами Г.С. Россихіної із співавторами (2011) виявлено, що за комплексного хронічного стресу в пирію повзучого з розрізу Морозівка кількість МДА достовірно збільшувалась на 35 % у фазу відростання. Вихід в трубку і початок колосіння характеризувались зростанням цього показника відносно контролю на 40 і 42 %. У фазу дозрівання насіння рівень ТБК-продуктів дещо знижувався, але перевищував контрольні рослини на 20 %. Вміст вторинних сполук ПОЛ в надземній частині вівсюга звичайного також був вищим у рослин з розрізу від 30 до 68 %.

Активність антиоксидантних ферментів вегетативних органів ґрунтопокривних трав за стресового впливу іонів важких металів.

Проявом захисної реакції проростків газонних рослин за умов дії іонів кадмію і свинцю була активація антиоксидантної системи захисту. За впливу кадмію і свинцю активність супероксиддисмутази у коренях і листках тонконогу достовірно збільшена в 1,5 і 1,7 рази, анізанти покрівельної – в 3,5 рази, грястиці збірної – в 2,5 рази. Рівень активності каталази та пероксидази досліджуваних видів перевищував контрольний і змінювався залежно від концентрації та тривалості дії металів (Россихіна та ін., 2009, 2010, 2011).

Ю.В. Лихолатом (2006) відмічено високу активність СОД за дії міді в листках костриці червоної. Вони нікелю, марганцю і заліза пригнічували активність ензиму майже в 2 рази. Іони свинцю і кадмію також зумовлювали менш виражене зниження активності СОД. Активність ферменту в листках пажитниці багаторічної суттєво зростала за дії міді, свинцю, кадмію та заліза, що, припустимо, підтверджує розвиток компенсаторних реакцій, які обмежують рівень вільно-радикальних процесів. Марганець та нікель гальмували активність СОД, можливо, внаслідок індивідуальної видової чутливості до даних важких металів.

Дослідження ферментативної активності дерноутворюючих трав на територіях хімічного заводу і підприємств хімічного машинобудування, показали, що вони в умовах промислового забруднення по-різному реагують на однакову концентрацію полютантів (Заїко, Лихолат, 2011). Вищий рівень активності каталази (ніж в контролі) був характерний для рослин тонконога вузьколистого. У рослин пажитниці в період колосіння активність ензиму майже не відрізнялась від контролю.

У роботі Ю.В. Лихолата (2003) відзначено, що активність каталази у тонконога вузьколистого в фазу виходу в трубку зростала на території заводу «Побутової хімії» в 2,1 рази, а «Полімермаш» - 2,6 рази. Для рослин пажитниці багаторічної ці показники збільшені в 2,7 та 4,1 рази відповідно. У фазу колосіння активація ферменту змінювалась в бік гальмування. Подібний характер змін активності спостерігали і для пероксидази. Так, дія промислових забруднювачів на даний ензим (тонконіг) на підприємствах з нижчим рівнем забруднення (завод «Побутової хімії») була менш суттєвою, ніж за високих концентрацій полютантів (завод «Полімермаш»). Для рослин пажитниці виявлено вищий рівень активності пероксидази впродовж періоду вегетації з вираженим максимумом у фазу виходу в трубку.

Пристосування Elytrigia repens (L.) Nevski та Avena fatua L. до комплексного впливу промислових емісій шахтного розрізу Морозівка смт Пантаївка відбувається за рахунок узгодженої роботи ферментів-детоксикаторів активних форм кисню – супероксиддисмутази, каталази та пероксидази (Россихіна та ін., 2011). У надземній масі пирію повзучого на розрізі та садибній ділянці активність супероксиддисмутази змінювалась залежно від етапу онтогенезу рослини. Так, у фазі відростання виявлено збільшення ферментативної активності на 35 %, виходу в трубку – 55 і 29 %, початку колосіння – 40 та 20 %. Для рослин вівсюгу звичайного реєстрували подібну тенденцію, проте активність СОД була дещо вищою, а у фазу відростання перевищувала контроль на 20 % (садибна ділянка) й 60 % (розріз Морозівка). Активність каталази пирію повзучого впродовж онтогенезу коливалась від 25 до 45 %, а вівсюгу – від 35 до 50 %. Вивчення реакції росин на шахтному розрізі Морозівка і садибній ділянці м. Олександрії показало, що наявна стимуляція СОД и каталази супроводжувалась збільшенням активності пероксидази на 25 – 45 % і 20 – 55 % відповідно.

За умов аерогенного забруднення трави ботанічного саду ДНУ за показниками абсолютних значень активності пероксидази розташовуються у такому ряду Artemisia vulgaris L., Taraxacum officinale L. < Achillea submillefolium L., Vicia cracca L. < Sedum acre L., Potentilla argentea L. (Лихолат, Россихіна-Галича, 2012).

У роботі Г.А. Заїко із співавторами зареєстровано, що адаптація злакових газонних трав (Koeleria cristata Pers., Setaria viridis L., Agropyrum repens L., Avena fatua L.) до умов техногенного забруднення відбувається за рахунок підвищення активності антиоксидантних ферментів (СОД, каталази та пероксидази) (Заїко та ін., 2010).