ИННОВАЦИОННЫЙ МЕНЕДЖМЕНТ

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) інвалідам - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1 - 5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

90. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. (Глава 83 ЦК)

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Це застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Повернення в натурі безпідставно набутого майна.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Безпідставно набуте майно, що не підлягає поверненню.

1. Не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувачата інші передбач. законом;

ИННОВАЦИОННЫЙ МЕНЕДЖМЕНТ

На рубеже ХХ – ХХI вв в России началось формирование качественно новых социально-экономических и политических условий, что привело к изменению всей системы взаимоотношений государства с экономическими субъектами, к изменению основных движущих сил развития государства. Главным фактором экономического развития в России, как и во всем цивилизованном мире, признан научно-технический прогресс «Процветание и даже выживание в глобальной экономике определяется центральной ролью нововведений, повышающих производительность труда и/(или) вложенного капитала» [19, с.3].

Большинство стран мира прилагает немало усилий к укреплению научно-технического потенциала, расширению инвестиций в наукоемкие технологии, участию в международном технологическом обмене, ускорению темпов научно-технического развития. На долю новых знаний, воплощаемых в технологиях, оборудовании, организации производства, новых продуктах и материалах, в развитых странах приходится от 70 до 85 % прироста ВВП.

Появление новых идей и перенос их в практику хозяйственной деятельности – сложный процесс, в котором проявляются острые противоречия между нарождающимся и отмирающим, между стабильностью и развитием. Применявшиеся в дорыночной экономике административно-командные методы руководства в этих условиях становятся очевидно неэффективными. Необходимо формирование системы инновационного менеджмента.

Инновационный менеджмент – сравнительно новое понятие в деятельности профессиональных управляющих (менеджеров). Объектами управления выступают направления инновационной деятельности, связанные с процессами создания, освоения и коммерциализации новшеств. Интерес к этим направлениям прежде всего связан с возможностью получения дополнительного дохода от монопольного использования новых технологий или продажи, патентов и лицензий.

Цель пособия – пополнить и систематизировать знания, необходимые для принятия экономически обоснованных управленческих решений в инновационной сфере.

Пособие включает шесть глав. Его структура отражает различные аспекты инновационного менеджмента: его сущность, теоретические концепции, функции и методологию.

В первой главе рассмотрены теоретические основы инновационного менеджмента, дана классификация инноваций, понятие инновационной деятельности и инновационного менеджмента, исследованы эволюция теории инноватики и ее современные концепции.

Содержание инновационного процесса, его этапы, особенности, виды исследованы во второй главе. Кроме того, в этом разделе дана характеристика результата инновационного процесса. Особое внимание уделено трансферу инноваций.

Важное значение в инновационном менеджменте принадлежит организационным аспектам. В третьей главе представлены формы организации инноваций, исследованы проблемы координации участников инновационной деятельности.

Инновационная деятельность требует значительных финансовых ресурсов. Исходя из этого, в четвертой главе дана характеристика системы многоисточникового финансирования инноваций, в том числе таких перспективных ее форм, как венчурный капитал и лизинг. Кроме того, рассмотрены косвенные методы стимулирования инноваций для включения механизма самофинансирования.

Инновационные решения, как правило, многовариантны. В пятой главе дается характеристика методов оценки и выбора инновационных проектов с учетом риска.

В шестой главе предложены контрольные тесты для проверки знаний по всему изученному курсу.

Пособие предназначено для студентов вузов, обучающихся по специальности 061100 «Менеджмент организации» дневной и заочной форм обучения.