Поняття простору й часу у філософії і природознавстві XVI11 -XIX століть

Філософи-матеріалісти XVIII—XIX століть вирішували проблему простору й часу в основному в дусі концепцій Ньютона або Лейбніца, хоч, як правило, повністю не сприймали жодну з двох. Більшість філоссч|)і в-матеріалістів виступили проти ньютон і вського порожнього простору. Ще Дж. Толанд зауважив, що уявлення про порожній простір пов'язане з поглядом на матерію як на інертну, бездіяльну. Такої ж думки дотримувався і Д. Дідро. Ближче до концепції Лейбніца стояв Г. Гегель. У концепціях суб'єктивних ідеалістів та агностиків проблеми простору й часу зводилися, головним чином, до питання про співвідношення між категоріями простору й часу та свідомістю, сприйняттям. Дж. Берклі відкидав ньютонівський абстрактний простір і час, але розглядав просторові й часові відносини суб'єктивно, як порядок сприйняття; про об'єктивні геометричні й механічні закони не могло бути й мови. Тому беркліанська точка зору не відіграла істотної ролі в розвитку наукових уявлень про простір і час. Інакше було з поглядами І. Канта, який спочатку підтримував концепцію Лейбніца. Суперечність між цими уявленнями й природничо-науковими поглядами того часу привела Канта до прийняття ньютонівської концепції і прагнення філософськи обгрунтувати її. Головним тут було оголошення простору й часу апріорними формами людського споглядання, тобто обґрунтування їх абсолютизації. Погляди Канта на простір і час знайшли чимало прихильників наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття. Неспроможність цих поглядів було доведено лише після створення й прийняття неевклідової геометрії, яка, власне кажучи, суперечила ньютонівському розумінню простору. Відкинувши його, М. І. Лобачевський і Б. Ріман стверджували, що геометричні властивості простору як найбільш загальні фізичні властивості залежать від загальної природи сил, які формують тіла.

Погляди діалектичного матеріалізму на простір і час сформулював Ф. Енгельс. За Енгельсом, знаходитися в просторі — значить бути у формі розташування одного біля іншого, існувати в часі — значить бути у формі послідовності одного після іншого. Енгельс підкреслював, що "обидві ці форми існування матерії суть ніщо, порожні уявлення, абстракції, що існують тільки в нашій голові".

Криза механічного природознавства на межі XVII I—XIX століть спричинила відродження на новій основі суб'єктивістських поглядів на простір і час. Критикуючи учасників дискусії, Е. Мах розвинув погляд на простір і час як на "порядок сприйняття", підкреслюючи походження аксіом геометрії із досвіду. Але Мах сприймав досвід суб'єктивістських, тому і геометрію Евкліда, і геометрії Лобачевського й Рімана він трактував як різні способи описування однакових просторових співвідношень.