в) інші залучені кошти — 15 %.

Недотримання нормативів обов'язкового резервування означає здійснення банком несанкціонованої кредитної емісії, за яку встановлюється відповідна плата Національному банку України та застосовуються заходи впливу у вигляді штрафу.

Поняття ліквідності банку ширше, ніж поняття платоспроможності. Воно включає здатність банку виконувати не лише боргові й позабалансові зобов'язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів. Іншими словами, ліквідність банку обов'язково передбачає платоспроможність, але, крім неї, ще й можливості вести окремі категорії активних операцій. Недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установі банку фінансових труднощів. У цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найліквідніші активи.

Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:

· зняття коштів з депозитів;

· заявки на отримання нових кредитів від платоспроможних клієнтів;

· операційні витрати та сплата податків у процесі продажу банківських послуг;

· виплата дивідендів акціонерам.

· Джерелами для покриття потреби в ліквідних коштах є:

· залучення депозитів;

· дохід від продажу недепозитних банківських послуг;

· погашення раніше наданих кредитів;

· продаж активів банку;

· залучення коштів на грошовому ринку.

Погіршення ліквідності банку виражається насамперед у втраті ним здатності надавати кредити своїм клієнтам, а також здійснювати деякі інші активні операції.

Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні операції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас такий банк може залишатись платоспроможним, тобто може своєчасно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкладниками та кредиторами, у тому числі забезпечувати платежі (розрахунки за поточними операціями клієнтів за їхній рахунок).

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зобов'язання за пасивом. Банківські менеджери повинні дотримуватися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно формувати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій формі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку потрібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. З іншого погляду, за відсутності рівноваги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових пасивів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: при зміні економічної ситуації на ринку банківських капіталів він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.

Очевидно, що фінансове управління банківською ліквідністю — складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає у встановленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:

· управління ліквідністю через управління активами (забезпечення ліквідності за рахунок активів);

· управління пасивами (використання позичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти);

· управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю).

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів.

При застосуванні стратегії управління пасивами банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стопроцентної гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною або придбати взагалі.

Відповідно до методу забалансового управління активами та пасивами частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших банках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кредитних ліній з іншими банками-кореспондентами. Поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення короткострокових позик на грошовому ринку.

За діяльністю комерційних банків здійснюється певний нагляд.

Під банківським наглядомрозуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

· створення нових банків та установ;

· діяльність банків;

· реорганізація та ліквідація банків.

Наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового характеру з метою регулювання їхньої діяльності та приведення її у відповідність із чинним банківським законодавством. Ці заходи можуть розглядатися також як елемент банківського нагляду й елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, вико­нання банками вимог фінансової безпеки.

Комерційні банки через специфіку діяльності і ризиків, що притаманні банківському бізнесу, відповідають не тільки перед власними вкладниками, а й за належний рівень стабільності у фінансовій сфері країни. Так, капітал банків становить невелику частку їх сукупних ресурсів. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони базуються на припущенні, що вкладники не вилучать своїх коштів із банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися таким чином, що вилучення значних сум коштів вкладників з банків стане реальністю, і банки, що опинились в такій ситуації, можуть збанкрутувати. У свою чергу, банки-банкрути тісно пов'язані з іншими банками через систему міжбанківських розрахунків. Нездатність банків виконати свої зобов'язання перед вкладниками потягне за собою порушення грошового обігу з вірогідним ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

· забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

· захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;

· створення конкурентного середовища у банківському секторі. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за кредитами, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються нові ба­нківські технології;

· забезпечення відкритості політики і діяльності банківського сектора в цілому і в кожному банку окремо;

· підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківський системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляції банківського сектора через ринкові механізми.

Серед інструментів суто економічного регулювання діяльності банківського сектора, грошово-кредитної системи України НБУ застосовує економічні нормативи та норматив резервування коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку в НБУ. Усі економічні нормативи так чи інакше характеризують діяльність банківської установи, рівень її надійності, ліквідності, дають оцінку активам та пасивам, співвідношенню між їхніми окремими групами.

Крім регулятивної функції, економічні нормативи виконують функцію мінімізації банківських ризиків. Обмеження у проведенні окремих банківських операцій у зв'язку з необхідністю дотримання нормативів сприяє проведенню керівництвом банку більш зваженої кредитної, валютної політики, господарської діяльності, примушує нарощувати резервні фонди та капітал.

Виконання банками вимог з резервування частки залучених коштів сприяє передусім стабільності на вітчизняному грошово-кредитному та валютному ринках, і тому використовується НБУ як інструмент регулювання співвідношення між пропозицією та попитом на грошові кошти, як елемент стримування або нарощування кредитних коштів в економіці.

За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції. Невиконання економічних нормативів не передбачає сплати штрафних санкцій, але систематичне їх невиконання може призвести до застосування з боку НБУ заходів адміністративного впливу, введення обмежень на виконання банком тих чи інших операцій та спричинити більш жорсткі санкції.

Органи банківського регулювання та нагляду мають діяти, керуючись принципами розумного, виваженого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їх фінансовий стан, порушити свободу діяльності банків.

В Україні відповідно до Закону «Про банки та банківську діяльність» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

До складу комісії входять відповідні служби НБУ, основними напрямами діяльності яких є:

· підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення ба­нківських операцій;

· надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;

· інспектування банків і банківських установ;

· оброблення економічної інформації.

НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:

· порядок реєстрації банків у Книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;

· порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності;

· правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень тощо;

· принципи та стандарти бухгалтерського обліку банків;

· правила організації фінансової та статистичної звітності банків;

· економічні нормативи, що регламентують діяльність банків, а також форми впливу на них;

· режим фінансового оздоровлення для банків, що належать до проблемних;

· порядок страхування банківських ризиків і порядок гарантування депозитів;

· механізм реорганізації та ліквідації банків.

На стадії радикального втручання в діяльність проблемних банків вживаються такі заходи:

· установлення режиму фінансового оздоровлення

· припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій);

· ліквідація (банкрутство).

При переведенні банківської установи в режим фінансового оздоровлення до неї НБУ застосовує заходи, спрямовані на:

· зниження рівня витрат (на заробітну плату, поточний та капітальний ремонт, рекламу);

· часткову або повну заборону на проведення активних операцій;

· погашення простроченої дебіторської заборгованості;

· ліквідацію збиткових філій;

· формування необхідних розмірів резервних фондів;

· збільшення розміру статутного фонду.