Поняття та завдання державної виконавчої служби.

Реалізація державного примусу в його найбільш гострій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключно функцією держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи.

На діяльності органів та установ, що виконують кримінальні покарання, відбивається специфіка та характерні особливості виконання (відбування) того чи іншого виду кримінального покарання. Наприклад, головною ознакою таких видів покарань, як довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, є забезпечення фізичної ізоляції засуджених від суспільства та постійного нагляду за їх поведінкою в спеціально призначеній для цього установі.

До засуджених застосуються основні засоби виправлення та ресоціалізації, передбачені ч. З ст. 6 КВК: режим (встановлений порядок відбування покарання), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк покладено на виправні колонії (кримінально-виконавчі установи закритого типу) ДДУПВП.

Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, таких як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні і громадські роботи, здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією, яка є органом ДДУПВП.

Особливості виконання покарання у виді штрафу не потребують створення для цього спеціальних установ. Засуджені до цього виду покарання мають можливість добровільно сплатити суму штрафу, призначеного за вироком суду: у противному разі стягнення штрафу здійснюється органами Державної виконавчої служби, основним призначенням яких є забезпечення виконання судових рішень, утому числі й у кримінальних справах.

Що стосується інших видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, то вони виконуються іншими органами.

Органи та установи виконання покарань утворюють кримінально-виконавчу систему України, діяльність якої регламентується КВК України, іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів та іншими нормативно-правовими документами.

Державним органом, на який покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, є Державна кримінально-виконавча служба України (далі - ДКВС), правові основи діяльності якої, завдання і повноваження визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 р.

Правовою основою діяльності ДКВС України є Конституція України, Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон) та інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до ст. 2 Закону діяльність ДКВС України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина, а персонал ДКВС зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. У ст. 16 Закону окремо сформульовані вимоги до персоналу ДКВС України і закріплено його відповідальність. Зокрема, передбачено, що персонал зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, взятих під варту, а жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність дії є несумісними зі службою і роботою в органах і установах виконання покарань.

Особи з числа персоналу, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, взятих під варту, або вчинили дії, що принижують їх людську гідність притягуються до відповідальності відповідно до закону. Персонал ДКВС України складається з осіб рядового і начальницького складу (особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), фахівці, які не мають спеціальних звань, та інших працівників, які працюють за трудовими договорами (працівники кримінально-виконавчої служби).

Під час роботи у ДКВС політична діяльність персоналу обмежується, оскільки особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. Персоналу ДКВС відповідно до ст.ст. 22, 23 Закону гарантується правовий та соціальний захист.

У своїй своєї діяльності ДКВС взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями. У сфері міжнародного співробітництва в галузі виконання кримінальних покарань ДКВС взаємодіє з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями на основі міжнародних договорів.

ДКВС України, відповідно до Закону, здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом - Державного департаменту України з питань виконання покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС України.

Система органів та установ, які безпосередньо організують та здійснюють виконання покарань в Україні закріплена у ст. 11КВК України. До органів виконання покарань належать. Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління (регіональні управління та відділи), кримінально-виконавча інспекція.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії). Кримінально-виконавчі установи, в свою чергу, поділяються на: 1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри); 2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії: 1) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; 2) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених КВК України, здійснюють також Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон. Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених КВК України та законами України "Про Державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження".

Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. При цьому вони керуються КВК України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби в порядку, передбаченому КВК України, "Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. та відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

Крім того, в підпорядкуванні ДДУПВП перебувають слідчі ізолятори для тримання осіб, до яких під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Хоча слідчі ізолятори не належать до кримінально-виконавчих установ закритого типу, вони виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені в них для виконання робіт з господарського обслуговування.

Державний департамент України з питань виконання покарань: завдання, функції та структура

ДДУПВП як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань, створено Указом Президента України № 344 від 22.04.98 на базі Головного управління виконання покарань МВС України з тимчасовим його підпорядкуванням МВС України.

Створення ДДУПВП було обумовлено реформуванням кримінально-виконавчої системи України та приведенням її у відповідність з вимогами Ради Європи та міжнародними правовими нормами з питань виконання кримінальних покарань. У даний час діяльність ДДУПВП спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції.

Крім того, діяльність ДДУПВП як центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань регламентується ст. 7 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженим Указом Президента України № 827 від 31 липня 1998 р. та деякими іншими нормативними актами. Відповідно до Положення основними завданнями Департаменту є:

- здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

- розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;

- здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

- забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей, удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

Відповідно до покладених на нього завдань Департамент виконує наступні функції:

- бере участь у формуванні єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, реалізує цільові програми розвитку кримінально-виконавчої системи;

- визначає основні напрями діяльності органів і установ виконання покарань щодо захисту прав і свобод людини в умовах відбування кримінального покарання; забезпечує охорону слідчих ізоляторів, тюрем, лікувально-трудових профілакторіїв, виправно-трудових колоній, інших установ виконання покарань та об'єктів кримінально-виконавчої системи, правопорядок та безпеку в органах і установах; бере участь у розробленні та реалізації державних комплексних програм боротьби із злочинністю;

- контролює виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечує розподіл та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту;

- здійснює переведення засуджених і осіб, взятих під варту, з однієї до іншої установи кримінально - виконавчої системи, передачу (екстрадицію) осіб, які звинувачуються у вчиненні злочинів, а також засуджених для відбування покарання в установах іноземних держав згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

- аналізує результати діяльності органів і установ виконання покарань, складає довгостроковий та оперативний прогнози криміногенної обстановки і на їх основі вносить у встановленому порядку пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування кримінально-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби із злочинністю, інформує населення з цих питань через засоби масової інформації;

- організовує і контролює оперативно-розшукову діяльність, налагоджує взаємодію з відповідними підрозділами державних органів, які проводять таку діяльність, використовує банки даних оперативно-довідкової, розшукової, статистичної та іншої інформації, здійснює довідково-інформаційне обслуговування органів і установ виконання покарань, заінтересованих державних органів;

- організовує виконання актів амністії та помилування;

- забезпечує організацію виховної роботи з особами, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, залучення до її проведення представників творчих спілок, громадських і релігійних організацій, трудових колективів, у взаємодії з Міністерством освіти України організовує професійну підготовку засуджених та їх загальноосвітнє навчання;

- вирішує за участю міських і районних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України питання щодо надання допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, в їх трудовому і побутовому влаштуванні;

- здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління майном підприємств і установ, що належать до сфери управління Департаменту;

- забезпечує здійснення заходів щодо виконання завдань з цивільної оборони і пожежної безпеки, стабільної роботи установ кримінально-виконавчої системи в умовах воєнного стану та надзвичайних ситуацій у мирний час, додержання правового режиму надзвичайного чи воєнного стану в разі його введення в Україні або в окремих її місцевостях, проведення карантинних заходів під час епідемій;

- забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо охорони державної таємниці, здійснює контроль за її збереженням у центральному апараті, в органах, установах, організаціях, навчальних закладах, на підприємствах, що належать до сфери його управління;

- затверджує структуру, штатний розпис органів і установ виконання покарань, визначає порядок застосування дійсних і умовних найменувань установ кримінально-виконавчої системи та присвоює їх;

- організовує проведення наукових досліджень, дослідно-конструкторських і проектно-технологічних робіт, забезпечує використання досягнень науки, техніки і набутого досвіду;

- координує роботу підприємств кримінально-виконавчої системи, пов'язану з сертифікацією, стандартизацією, метрологією, винахідництвом і раціоналізацією;

- організовує роботу з добору, розстановки та підвищення кваліфікації осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи;

- забезпечує згідно із законодавством правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей;

- представляє в установленому порядку осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи, які особливо відзначилися в роботі, до нагородження державними нагородами України, президентськими відзнаками;

- забезпечує створення системи власної внутрішньої безпеки;

- вживає заходів до забезпечення роботою осіб, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, надає допомогу підприємствам, що належать до сфери його управління, у встановленні та стабілізації господарських зв'язків, бере участь у формуванні і розміщенні державного замовлення, укладає з цією метою контракти;

- контролює стан охорони праці і техніки безпеки, здійснює нагляд за додержанням правил, норм і вимог щодо безпечного проведення на гірничих підприємствах кримінально-виконавчої системи бурових і підривних робіт, за зберіганням, обліком і використанням за призначенням вибухових матеріалів, правильним використанням родовищ корисних копалин, захистом надр;

- визначає потреби установ кримінально-виконавчої системи в матеріально-технічних ресурсах, енергоносіях, продуктах харчування, капітальних вкладеннях на будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення, виконання проектно-дослідних робіт і робіт з типового проектування об'єктів цих установ, забезпечує проведення єдиної політики з питань будівництва та реконструкції об'єктів Департаменту;

— бере участь у розробленні проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, законів про Державний бюджет України;

— забезпечує установи кримінально-виконавчої системи інженерно-технічними засобами охорони і нагляду за особами, яких тримають в установах виконання покарань, спеціальними засобами захисту та активної оборони, системами зв'язку і управління, зброєю, боєприпасами, бойовою та спеціальною технікою, контролює їх розподіл, зберігання і використання;

— здійснює медичний контроль за станом здоров'я засуджених до позбавлення волі, осіб, взятих під варту, і осіб, яких тримають у лікувально-трудових профілакторіях, забезпечує надання їм необхідної медичної допомоги, належну санітарно-епідемічну обстановку в установах кримінально-виконавчої системи та на їх територіях, а також контроль за додержанням вимог з охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів в установах кримінально-виконавчої системи;

— налагоджує за дорученням Кабінету Міністрів України зв'язки з міжнародними організаціями, укладає угоди з відповідними органами іноземних держав про співробітництво у сфері виконання кримінальних покарань, боротьби із злочинністю та з інших питань, що належать до його компетенції;

— є головним розпорядником коштів державного бюджету, передбачених на утримання кримінально-виконавчої системи;

— фінансує органи і установи виконання покарань в межах затверджених асигнувань та коштів, одержаних від виробничо-господарської діяльності; організовує роботу з ведення бухгалтерського та статистичного обліку;

— є державним замовником поставки (закупівлі) продукції, виконання робіт, надання послуг для забезпечення потреб оборони і безпеки, проектування і будівництва об'єктів кримінально-виконавчої системи;

- видає в установленому порядку журнали, бюлетені, збірники нормативно-правових актів та інші матеріали з питань діяльності установ кримінально-виконавчої системи;

- здійснює інші повноваження, що належать до його компетенції.

У своїй діяльності Департамент також керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Департамент. ДДУПВП у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України.

Департамент має право:

- залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

- одержувати безоплатно в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

- скликати в установленому порядку наради, конференції, симпозіуми з питань, що належать до його компетенції.

Департамент у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних держав.

Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти ДДУПВП підлягають державній реєстрації в установленому порядку. Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. У разі потреби Департамент видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Очолює Департамент голова, якого призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Голова Департаменту є одночасно й керівником ДКВС України і несе персональну відповідальність за виконання завдань ДКВС України. Голова Департаменту має чотирьох заступників (в тому числі одного першого заступника) і розподіляє між ними обов'язки.

Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утворюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також керівники органів і установ виконання покарань та підприємств, що належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами Департаменту.

До структури центрального апарату Департаменту входять такі основні підрозділи та служби:

- Управління справами;

- Управління організаційно-аналітичної роботи;

- Управління кадрів;

- Управління охорони, нагляду і безпеки;

- Управління організації оперативної роботи;

- Управління соціально-виховної та психологічної роботи;

- Управління інженерного забезпечення;

- Управління організації виробничої діяльності;

- Фінансове управління;

- Управління економіки та оплати праці;

- Контрольно-ревізійне управління;

- Управління охорони здоров'я;

- Відділ внутрішньої безпеки та розслідувань;

- Управління з керівництва діяльністю слідчих ізоляторів;

- Управління по контролю за виконанням судових рішень;

- Відділ державного нагляду за охороною праці та навколишнього середовища;

- Управління кримінально-виконавчої інспекції;

- Центр інформатизації та зв'язку;

- Відділ правового забезпечення та претензійної роботи;

- Відділ європейської інтеграції, міжнародного співробітництва, взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю;

Науково-дослідний центр вивчення проблем діяльності та розвитку кримінально-виконавчої системи.

Територіальними органами управління Департаменту, відповідно до ст. 9 Закону, є управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які утворюються для забезпечення виконання завдань ДКВС України. Структура і штати регіональних управлінь (відділів) затверджуються Департаментом.

Типова структура управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі розроблена на підставі структури Департаменту і затверджена наказом ДДУПВП № 173 від 08.09.04. Цим наказом також затверджено штати і штатні нормативи органів, установ і навчальних закладів кримінально-виконавчої системи.

Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, які передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління затверджуються Департаментом.

Кримінально-виконавча інспекція - це орган, який відповідно до ст. 13 КВК України та ст. 10 Закону виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт. Крім цього, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Безпосередній контроль за виконанням вказаних вище видів кримінальних покарань та поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку здійснюють міськрайонні та міжрайонні кримінально-виконавчі інспекції. В управліннях (відділах) Департаменту в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються і функціонують відділи (сектори) кримінально-виконавчої інспекції, які здійснюють контроль за організацією та станом роботи підлеглих кримінально-виконавчих інспекцій та надають їм практичну і методичну допомогу.

Арештні доми відповідно до ст. 15 КВК України виконують покарання у виді арешту. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановления вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості. Тимчасово, до створення арештних домів, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання у слідчих ізоляторах Департаменту за місцем засудження. Засуджені до арешту відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях.

Виправні центри є кримінально-виконавчими установами відкритого типу, які згідно ст. 16 КВК України призначені для виконання покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено відповідно до статей 82,389 Кримінального кодексу України.

Виправні колонії є кримінально-виконавчими установами закритого типу, що створюються для виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

- мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;

- мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВК України;

— середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;

- максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.

Виховні колонії (або спеціальні виховні установи) відповідно до ст. 19 КВК України виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх. Вони не поділяються на види за рівнями безпеки.

Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

Співпраця органів та установ виконання покарань з іншими державними та недержавними організаціями

Діяльність органів і установ, які виконують кримінальні покарання, тісно пов'язана з роботою органів, які здійснюють досудове розслідування (дізнання, слідство), прокуратури та суду. Це обумовлюється тим, що діяльність всіх перелічених органів підпорядкована одній головній меті - забезпеченню ефективної боротьби зі злочинністю. Беззаперечним є той факт, що чим більш успішною буде діяльність одного органу, тим більш успішно виконуватимуть покладені на них завдання інші органи, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

Органи та установи виконання покарань тісно співпрацюють з органами дізнання та досудового слідства. Однією з форм їхньої співпраці є спрямована на профілактику злочинності, а також своєчасний і повний обмін інформацією щодо причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення їх з кримінально-виконавчих установ та закінчення строку покарань, що не пов'язані з позбавленням волі.

Така інформація може бути використана адміністраціями кримінально-виконавчих установ та кримінально-виконавчими інспекціями для усунення існуючих недоліків у їхній оперативно-службовій та виробничо-господарській діяльності. Органи розслідування надають інформацію про особу, яку було отримано під час розслідування кримінальних справ і яка може бути успішно використана адміністрацією кримінально-виконавчих установ для організації соціально-психологічної роботи із засудженими, тому, що дані, які містяться в особових справах засуджених (арештованих), є явно недостатніми та обмежуються лише анкетними даними та деякими іншими.

Органи розслідування можуть надати відомості про минулу злочинну діяльність засудженого, про виявлені під час розслідування окремі риси його характеру, дані, що характеризують поведінку засудженого до арешту в побуті та на виробництві, під час проведення розслідування та ін. В свою чергу, адміністрація кримінально-виконавчих установ у процесі здійснення соціально-психологічної роботи із засудженими під час відбування покарання глибоко вивчає особу засудженого і вся отримана інформація фіксується в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи із засудженими, які після звільнення засуджених з установ зберігаються в їх особових справах.

Надання отриманої про особу засудженого інформації органам досудового розслідування в разі вчинення ним злочину, як під час відбування покарання, так і після звільнення з установи, може значно сприяти слідчому в процесі розслідування кримінальної справи про такий злочин. Крім цього, адміністрація кримінально-виконавчих установ сприяє органам розслідування у розкритті раніше нерозкритих злочинів, що були вчинені особами, які відбувають покарання.

Зазначена робота здійснюється як шляхом проведення опера-тивно-розшукових заходів, так і шляхом переконання засуджених про доцільність явки з повинною. Діяльність органів і установ виконання покарань нерозривно пов 'язана із діяльністю судів. Вже під час судового розгляду кримінальної справи суд здійснює виховний вплив на підсудного, чим створює підґрунтя для успішної соціально-психологічної роботи із засудженим під час відбування покарання.

Саме суд встановлює вид і розмір кримінального покарання засудженому, від справедливості і доцільності якого залежить ефективність застосування до засудженого основних засобів виправлення і ресоціалізації. При розгляді справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання, суд може виявити причини і умови, що сприяли вчиненню цих діянь, і винести окрему ухвалу в адресу органів і установ виконання покарань щодо їх усунення, що буде сприяти підвищенню ефективності роботи цих органів.

На суд покладається обов'язок здійснення контролю за виконанням вироку. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КВК України, адміністрація виправної колонії протягом трьох діб після прибуття засудженого до установи повинна повідомити суд, який постановив вирок про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим.

Лише суд на підставі матеріалів, наданих адміністраціями установ та органами кримінально-виконавчої інспекції, вирішує питання про застосування до засуджених амністії, умовнодострокове звільнення, заміну невідбутної частини покарання більш м'яким, звільнення засуджених від подальшого відбування через хворобу, звільнення від подальшого відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання.

В організації співпраці органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, важлива роль належить прокуратурі, що координує діяльність правоохоронних органів і здійснює нагляд за дотриманням законності органами та установами виконання покарань під час виконання вироків судів в кримінальних справах.

Також налагоджено тісну співпраця органів та установ виконання покарань з органами внутрішніх справ за місцем проживання засуджених, які були звільнені з місць позбавлення волі, особливо у випадках встановлення за окремими їх категоріями адміністративного нагляду. Так, за 3 місяці до звільнення засудженого з кримінально-виконавчої установи, адміністрацією цієї установи направляється відповідне повідомлення до територіального органу внутрішніх справ за обраним засудженим, місцем проживання для попереднього вирішення питань його побутового та трудового влаштування.

Отримавши таке повідомлення, органи внутрішніх справ попередньо вивчають це питання і направляють до адміністрації установ відповідь про можливість побутового та трудового влаштування засудженого після його звільнення. Крім того, адміністрація установи безпосередньо за 20 днів до звільнення засудженого повторно інформує територіальний орган внутрішніх справ про те, що засуджений після звільнення прибуде до обраного ним місця проживання. Після прибуття засудженого до обраного місця проживання органи внутрішніх справ інформують адміністрацію установ про його постановку на облік та результати побутового влаштування.

При виконанні кримінально-виконавчою інспекцією ряду покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, - виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт - проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими за місцем їх проживання покладається чинним кримінально-виконавчим законодавством на територіальні органи внутрішніх справ. У таких випадках мету покарання може бути успішно досягнуто тільки за умови тісної співпраці між кримінально-виконавчою інспекцією та службою дільничних інспекторів міліції.

Порядок організації та здійснення співпраці між органами і установами ДДУПВП та територіальними органами внутрішніх справ регламентуються спільними міжвідомчими нормативно-правовими актами (як правило, наказами) Департаменту та МВС України.

Форми співпраці між установами і органами виконання покарань та органами внутрішніх справ не вичерпуються лише наведеними вище. Вони не є постійними, а змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Безперечним є тільки те, що досягнення мети кримінального покарання неможливе без найтіснішої співпраці установ і органів виконання покарань з іншими інститутами держави і суспільства в цілому.

З урахуванням викладеного, підкреслюючи важливість співпраці органів та установ виконання покарань з іншими державними та недержавними організаціями, можна зробити висновок, що така співпраця буде корисною для досягнення мети покарання винної особи у вчиненні злочину та її виправлення і ресоціалізації.

Персонал органів та установ виконання покарань

Важливою складовою процесу вдосконалення діяльності будь-якого органу, установи чи навчального закладу є наявність кваліфікованих, компетентних, грамотних, ерудованих, професійно підготовлених працівників, спроможних на високому організаційному рівні виконувати поставлені перед конкретним підрозділом завдання.

У зв'язку з певними причинами: доволі низьким рівнем заробітної плати, що особливо відчувається в обласних та районних центрах, де розташовані установи, проблемами у застосуванні норм права та соціального захисту, медичному обслуговуванні та забезпеченні житлом працівників кримінально-виконавчої системи, перед працівниками кадрових апаратів постають об'єктивні труднощі у процесі добору кадрів.

Оздоровлення українського суспільства неможливе без вирішення проблем реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, на утриманні якої сьогодні лише в місцях позбавлення волі перебуває приблизно 167,3 тис. осіб. Україна у прагненні стати повноцінним членом європейського співтовариства велику увагу приділяє реформуванню кримінально-виконавчої служби. Найважливішим фактором ефективності реформування, модернізації, наближення до європейських і світових стандартів діяльності будь-якої галузі, в тому числі й правоохоронної, є люди, які в ній працюють.

Необхідно зазначити, що проблема надзвичайно актуальна. Шляхи її розв'язання лежать у двох площинах: кількісній та якісній. Але доводиться визнати, що кількісний і якісний кадровий потенціал системи не повною мірою задовольняє сучасні вимоги виконання кримінальних покарань.

По-перше, спостерігається постійний відтік кадрів з системи, оскільки престиж професії надзвичайно низький, адже особливої моральної чи матеріальної зацікавленості в роботі із засудженими не має. Закономірно, що установа виконання покарань не створює сприятливу морально-духовну атмосферу особистості. І для кожного пересічного громадянина зрозумілі слова працівників установ виконання покарань про те, що вони, забезпечуючи визначене їм державою завдання ізоляції злочинців, фактично разом із ними відбувають покарання.

Проведене дослідження у Білоцерківському училищі професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи щодо професійного вигорання співробітників системи за методикою В. В. Бойка показало, що майже 13,5% працівників мають психосоматичні і психовегетативні порушення, частина їх перебуває у стані емоційної та особистісної відгородженості, тобто деперсоналізації.

Працівники установ виконання покарань щоденно витримують значні моральні й фізичні навантаження. Більшість із них працює в умовах подвійного навантаження має ненормований робочий день, тиждень, часто без вихідних днів, оскільки доводиться "перекривати" тимчасово незаповнені вакантні посади.

По-друге, значна частина працюючих в установах кримінально-виконавчої служби не відповідає високим професійним вимогам, які визначені сучасними міжнародними стандартами щодо утримування засуджених, освіти та високотехнологічного виробництва. Від цього найбільше потерпає сам працівник і, звичайно, засуджені. А відтак, гальмується поступ у реформуванні кримінально-виконавчої служби України.

Вирішення кількісного аспекту кадрового, тобто штатного забезпечення, більшою мірою залежить від фінансування Державної кримінально-виконавчої служби. При цьому потрібно розв'язати такі проблеми:

1) внести зміни до штатної чисельності УВП, яка передбачатиме оновлення функціональних обов'язків персоналу з метою удосконалення соціально-психологічної і виховної роботи із засудженими (перш за все збільшити кількість практичних психологів, персоналу відділу нагляду і безпеки зі зміщенням акценту на виховну роботу);

2) забезпечити достойну і навіть престижну заробітну плату, соціальний захист і гарантії, щоб зацікавлювати і залучати до роботи морально, фізично і соціально здорових потрібних для установ кількість високоосвічених працівників.

Громадськість і держава покладає на працівників КВС особливі очікування і ставить перед ними важливі завдання: виправлення і ресоціалізація осіб, які скоїли злочин. З практики роботи із засудженими відомо, що в більшість з них відчувається це "брак" виховання з боку сім'ї, школи, не достатня увага з боку громади, дільничних інспекторів. Таким чином, на установи виконання покарань покладається над завдання — змінити світогляд і поведінку злочинця. Але ця професійна роль суспільством належно не оцінюється.

Низький престиж професії працівника КВС призводить до того, що людина лише в крайньому випадку йде на роботу до установи, часто довго не затримується і залишає цю професію, в першу чергу це стосується молоді. Не другорядним фактором є також належне забезпечення житлом, санаторно-курортним лікуванням, інших соціальних гарантій.

Важливою складовою у цьому контексті є розробка комплексних шляхів формування стійкої професійної мотивації, розвитку нових стимулів професійної кар'єри, зацікавленості в сумлінному виконанні службових обов'язків, у першу чергу на рівні кожної окремо взятої установи. Не акцентуючи увагу лише на матеріальних стимулах, зазначимо, що від самої людини, яка працює в КВС, також багато в чому залежить, формування думки в суспільстві про престиж даної професії.

Для цього необхідно докорінно покращити психологічний відбір, з повним дослідженням соціально і професіонально важливих якостей особистості, яку підбирають на службу. Більш широкі можливості й повноваження у цьому напрямку повинні мати училища професійної підготовки працівників КВС (таких діючих всього два в Україні - Білоцерківське та Дніпродзер-жинське, функціональне призначення яких, за своєю сутністю, відповідає закладам після дипломної освіти).

Завжди, в усі часи, робота з персоналом вважалась "візитною карткою" будь-якої організації чи відомства. А щодо державної установи - тут вимога єдина: персонал має бути обличчям держави та гідно представляти її на всіх рівнях. Саме на цьому постулаті має будуватись кадрова політика, завдання якої - готувати і виховувати персонал, а також вирішувати проблемні питання, у цьому напрямку.

Робота по підбору повинна проводитися в комплексі та не може покладатися виключно на кадровий апарат. Створення практично в усіх установах громадських груп кадрів, до складу яких зараховані найбільш досвідчені та здібні працівники, показує, що вказані групи працюють за всіма напрямками - з військовими комісаріатами, навчальними закладами, центрами зайнятості населення тощо. Ретельно відпрацьовуються облікові списки осіб, які звільнені у зв'язку з закінченням строку служби з лав Збройних Сил України. Така робота, особливо з урахуванням сучасних вимог до кандидатів, є дуже об'ємною і кропіткою.

Аналіз свідчить, що із десяти можливих кандидатів на службу лише сім звертаються до установ з питань оформлення та прийому на службу. І не факт, що всі вони будуть зараховані на службу. При прийомі на службу перевага надається кандидатам, які мають повну вищу освіту гуманітарного профілю, а саме: юристам, педагогам, психологам.

Разом з тим, з огляду на специфіку служби виправних установ існують проблемні питання адаптаційного характеру молодих спеціалістів, які прибувають з навчальних закладів Департаменту, та випускників цивільних вузів. Ключовим моментом кадрової політики в умовах реформування Державної кримінально-виконавчої служби є закріплення молодих спеціалістів та їх соціальний захист, що передбачає:

- забезпечення житлом - на сьогоднішній день найболючіше питання;

- надання молодим сім'ям місць у дитячих садках з пільговою оплатою;

- пільги по оплаті комунальних послуг. З іншого боку, органам та установам Державної кримінально-виконавчої служби у кадровій політиці доводиться стикатися з такими проблемами:

- невизначеність нормативної бази щодо пенсійного забезпечення працівників, які не мають спеціальних звань, тобто всіх тих складових, які так необхідні для становлення молодого спеціаліста та психологічно повноцінного несення служби;

- статус працівників кримінально-виконавчої служби які не мають спеціальних звань, на сьогоднішній день не визначений. Не врегульоване питання оплати їхньої праці, тому плинність кадрів цієї ланки найвища;

- водночас оплата праці протягом перших п'яти років служби для рядового, молодшого та середнього начальницького складу залишається низькою та залежить від стажу за вислугу років, виплата надбавок здійснюється не в повному обсязі через недостатнє фінансування;

- відсутність вищих навчальних закладів, які можуть готувати різнопрофільних фахівців для кримінально-виконавчої системи;

- при наявності великої кількості професійних хвороб на сьогоднішній день відсутні лікувальні заклади кримінально-виконавчої системи, а також немає оздоровчо-санаторних закладів;

немає визначеного на державному рівні професійного свята, що не популяризує кримінально-виконавчу систему і не робить її привабливою.

Середня заробітна плата по вказаним категоріям складає:

- для працівників кримінально-виконавчої інспекції - 1000-1200 гривень;

- для виробничого персоналу та працівників комунально-побутового забезпечення (не держслужбовців) - 700-800 гривень.

Для вирішення питання пенсійного, грошового і матеріального забезпечення необхідно прирівняти зазначену категорію персоналу до статусу державного службовця, розробити програму кадрового забезпечення працівників зі статусом державного службовця та зробити службу привабливою для них. Важливим напрямком кадрового забезпечення органів і установ виконання покарань є працевлаштування та закріплення молодих фахівців - випускників навчальних закладів, які готують спеціалістів для кримінально-виконавчої системи.

Проведений нами аналіз закріплення випускників у кримінально-виконавчій службі показав, що тільки 60% із них, на жаль, залишаються працювати в органах і установах виконання покарань.

Основними причинами звільнення молодих фахівців зі служби або переходу до інших міністерств (відомств) є:

— професійний відсів, тобто залишають систему ті особи, які не спроможні в силу своїх особистих якостей виконувати покладені на них професійні обов'язки;

- низький рівень соціального та комунально-побутового забезпечення. Багатьом випускниками особливо іногороднім доводиться орендувати житло за власні кошти. Відповідна робота з боку керівництва обласних управлінь, начальників установ щодо закріплення випускників і створення для них необхідних побутових умов не є сьогодні належною;

- недостатня виховна та профорієнтаційна робота з курсантами, студентами випускних курсів з боку курсової ланки, викладацького складу, взагалі керівництва навчальних закладів;

— у навчальних закладах в не достатній мірі формують у курсантів, студентів необхідні практичні навички. На теперішній час служба в кримінально-виконавчій системі не є престижною. Ніхто з молоді не мріє про кар'єру працівника установи виконання покарань. Як приклад хочемо навести, що в царській Росії на одне вивільнене місце наглядача претендувало 300 осіб внаслідок суттєвої на той час заробітної плати.

— Організація підготовки, перепідготовки і професійного навчання персоналу органів та установ виконання покарань

— Професійна підготовка рядового і начальницького складу - це організований процес з оволодінням знаннями, спеціальними уміннями і навичками, необхідними для успішного виконання службових завдань. Система професійної підготовки включає основні організаційні види навчання: первинна підготовка; підвищення кваліфікації; стажування; службова підготовка за місцем служби; навчання у вищих закладах освіти; самостійна підготовка.

— Професійна підготовка персоналу здійснюється у відомчих навчальних закладах, у навчальних закладах інших міністерств і відомств та за місцем проходження служби. Курсове навчання з первинної підготовки та підвищення кваліфікації осіб рядового і начальницького складу здійснюють Чернігівській юридичний коледж ДДУПВП, Білоцерківське і Дніпродзержинське училища професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи.

— Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого, Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна та Чернігівському юридичному коледжі ДДУПВП.

— Чернігівський юридичний коледж ДДУВП є єдиним відомчим навчальним закладом, що здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст", "бакалавр" за спеціальністю "Правоохоронна діяльність".

—

— На факультеті підготовки фахівців для кримінально-виконавчої системи (№ 9) Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого здійснюється підготовка правознавців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст"

—

— У Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна підготовка фахівців для кримінальне-виконавчої служби розпочалася з 2002 р. та проводиться за напрямками "Психологія", "Соціальна робота".

Підвищення рівня професійної підготовленості працівників за місцем проходження служби здійснюється шляхом організації та проведення занять зі службової і бойової підготовки з прийняттям щорічних підсумкових заліків, створення умов для самоосвіти.

Проведений нами аналіз проходження навчання персоналу органів та установ виконання покарань показує таку негативну тенденцію, як недостатньо якісний підбор кадрів на службу до органів та установ виконання покарань. Виявлені неодноразові випадки, коли слухачі, що були відраховані з навчальних закладів ДДУПВП за грубі порушення дисципліни, через деякий час знову направлялися територіальними управліннями Департаменту на навчання.

Слід зазначити, що 90% відрахованих за негативними мотивами та притягнутих до дисциплінарної відповідальності слухачів становлять молодші інспектори відділів нагляду та безпеки — це як раз та категорія, працівників серед яких останнім часом спостерігається тенденція зростання плинності кадрів.

Крім того, відсутність сучасної психолого-педагогічної концепції формування професійної компетентності персоналу суттєво впливає на такі чинники, як правова культура і професійна деформація співробітників установ виконання покарань. З огляду на необхідність вирішення окреслених завдань педагогічний колектив Білоцерківського училища ППП КВС виступив із ініціативою сформувати в училищі окремий цикл психолого-педагогічної підготовки. Звичайно, не можна забувати і про забезпечення на належному, рівні з урахуванням сьогодення правової, фахової, спеціалізованої (естетично-етичної, фізичної, комп'ютерно-інформаційної) та службової підготовки.

Інтенсивні зміни, що відбуваються в нашій країні в цілому і в кримінально-виконавчій службі зокрема, змушують усіх причетних до професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої служби по-новому дивитись на рівень професіоналізму співробітників, якості їхньої підготовки та на підвищення кваліфікації в навчальних закладах системи.

Нове законодавство, активні соціальні перетворення, розширення міжнародних зв'язків, що спрямовані на зміцнення демократії утвердження в національній системі законодавств принципу верховенства права, розвиток ринкової економіки, посилення ролі громадськості і громадського контролю за діяльністю державних інституцій, вимагають по-новому працювати і мислити.

Підготовку персоналу для роботи в пенітенціарній сфері не можна вважати логічно завершеною, якщо він не буде усвідомлювати роль кримінально-виконавчої служби у суспільстві. Разом із іншими правоохоронними органами працівники ДКВС ведуть боротьбу із злочинністю, охороняють життя, гідність, добробут громадян України. Але робота щодо збереження та розвитку позитивних рис особистості людей, які відбувають покарання, повернення їх до суспільства як повноправних та корисних громадян покладає на кримінально-виконавчу службу особливу відповідальність. Крім того, поглиблене вивчення в навчальних закладах ДДУПВП історії цієї служби й розвитку як багатофункціональної системи надасть можливість визначити у майбутньому шлях перетворення КВС України у важливу частину громадянського суспільства.

Потребує вирішення також питання професійної підготовки та перепідготовки молодшого начальницького складу установ виконання покарань. Так, молодший інспектор є обличчям установи. Його поведінка на службі, відношення до осіб, позбавлених волі, та до їх родичів мають створювати тільки позитивний імідж кримінально-виконавчої служби у суспільстві. Саме тому в системі службової підготовки з молодшим начскладом необхідно приділяти посилену увагу питанням безумовного дотримання прав людини, етики спілкування та поведінки.

Молодші інспектори — це додатковий резерв нового прийому на посади середнього начскладу. За даними ДКВС України, щорічно з числа молодших інспекторів на офіцерські посади призначається понад 50 осіб. Наявний досвід практичної роботи дозволяє їм уже на ранніх етапах впевнено виконувати службові обов'язки відповідно до посади. В цьому їм допомагають Ради наставників, які створені і працюють в кожній установі. Ці організації виховують у молодих працівників громадську свідомість, дисциплінованість, відповідальність при виконанні функціональних обов'язків. До наставницької діяльності залучається і Рада ветеранів.

Пріоритет методів переконання і стимулювання право-слухняної поведінки в роботі з особами, позбавленими, волі, вимагає певних змін в системі службової підготовки персоналу установ. Співробітники повинні бачити в засуджених не "сіру масу", а особистості, кожна з яких вимагає індивідуального підходу. Враховуючи це, в системі службової підготовки всіх категорій персоналу необхідно організувати вивчення основ з пенітенціарної педагогіки та психології.

Слід зазначити, що специфіка служби в органах та установах виконання покарань вимагає не тільки теоретичних знань, але й належної фізичної підготовки. Як відомо, щорічно в установах виконання покарань виникає така проблема, як некомплект деяких відділів і служб висококваліфікованими кадрами, у першу чергу соціально-виховного, оперативно-профілактичного та інженерного спрямування, а також прорахунки у доборі, розстановці, підвищенні кваліфікації кадрів та професійної майстерності.

Для забезпечення оптимальної адаптації молодого співробітника як фахівця до умов несення служби в органах і установах кримінально-виконавчої системи особливе значення має інститут наставництва, завдання якого є:

- допомога молодому працівникові в оволодінні професійними знаннями, необхідними практичними навичками для самостійного несення служби;

- передача життєвого та практичного (службового) досвіду;

- виховання у молодих працівників високої громадянської свідомості, відданості народу України, Присязі, високої відповідальності під час виконання службового обов'язку, високих моральних і психологічних якостей;

-оптимізація процесу адаптації молодих співробітників до спеціальних умов несення служби.

Бути майстром своєї справи важливо для будь-якої людини, яким би видом діяльності вона не займалась. Чим вищий рівень професійної майстерності людини за визначенням науковців, професійної компетентності, тим більше задоволення від виконуваної роботи, вона отримує, тим краще психологічне, а отже і фізичне здоров'я, більша самовіддача, рівень життєвої самореалізації людини та вища ефективність професійної діяльності. Тому кожна організація, в першу чергу, ставить перед собою першочерговим завдання формування команди професійно компетентних працівників, оскільки саме це є вирішальним фактором успіху її діяльності.

Поняття та завдання державної виконавчої служби.

Радянська правова доктрина критично відносилась до концепції поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, але в той же час допускала поділ праці в середині єдиної державної влади. Вказана концепція вела до того, що на окремі ланки державного апарату покладались невластиві для них повноваження. Так, згідно з раніше діючим законодавством суди не тільки виносили судові рішення,, ухвали та постанови, але і брали активну участь у їх виконанні. Безпосереднім виконанням як судових, так і несудових постанов займалися судові виконавці, що знаходились при судах. На суддів було покладено організаційно-методичне забезпечення керівництво діяльністю судових виконавців. Вони здійснювали контроль за виконанням не тільки судових постанов, але і постанов інших органів, обліком виконавчих документів, закінченням виконавчих проваджень, веденням фінансових документів тощо, а також затверджували акти, що складали судові виконавці. При цій ситуації судове виконання слушно розглядалось як остання і завершальна стадія цивільного процесу. Таким чином, в одних руках була зосереджена і судова, і виконавча влада.

Конституція України 1990 року у ст. 6 закріпила принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, що змусило заново переглянути функції і повноваження різних державних органів. У рамках правової реформи, з метою виведення судових виконавців з-під юрисдикції судів, Верховною Радою України було прийнято закони України: «Про виконавче провадження» (1998 р.), «Про державну виконавчу службу» (1999 р.). Зазначені зміни призвели до зміни назви та правового статусу судових виконавців.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених законом, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.