Система АВО

У 1901 році австрієць К. Ландштейнер і у 1903 році чех Я. Янський виявили на поверхні еритроцитів аглютиногени А і В та пояснили явище аглютинації .

Поділ крові на групи в системі АВО грунтується на наявності на поверхні еритроцитів аглютиногенів А і В. Проти цих аглютиногенів протягом першого року життя в крові утворюються аглютиніни α і β. Аглютиніни утворюються до тих аглютиногенів, яких немає в еритроцитах (якщо еритроцити містять аглютиноген А, утворюється аглютинін β, якщо В, - α). Титр аглютинінів максимальний у 10-14 років, а потім поступово зменшується. Аглютиніни відносять переважно до імуноглобулінів M (ІgM) ( в меншій мірі - до JgG). Це високомолекулярні імуноглобуліни. ІgM є типовими гемолізинами (при їх взаємодії з відповідними антигенами на мембрані еритроцитів утворюються сполуки, які руйнують еритроцити).

Якщо трапляються однойменні аглютиногени і аглютиніни: А з α, В з β, відбувається аглютинація, яка закінчується гемолізом еритроцитів. Лізис еритроцитів здійснюється за участю системи комплементу і протеолітичних ферментів. Накопичення зруйнованих еритроцитів призводить до закупорення капілярів й інших ускладнень, які можуть закінчитися смертю. Тому в природних умовах у крові людини не можуть знаходитися відповідні один одному антигени і антитіла, оскільки б це призводило до аглютинації власних еритроцитів.

У системі АВО виділяють 4 групи крові: