Тема№10

Основний зміст пізнавальної діяльності.

План

I. Проблема пізнання у філософії.

II. Проблема істини у пізнанні.

III. Наукове пізнання та його методи.

IV. Практика як спосіб ставлення і відношення людини до світу та до самого себе. Типологія видів практики: виробнича, соціальна, духовна.

І.

Під пізнанням, пізнавальною діяльністю буквально розуміється – процес отримання, переробки і використання інформації про світ і про саму людину.

В процесі пізнання взаємодіють суб’єкт і об’єкт пізнання.

· Суб’єкт пізнання – той хто здійснює пізнавальну діяльність.

· Об’єкт пізнання – конкретні речі, явища, процеси на які безпосередньо направлена пізнавальна активність людей.

Отже, філософське поняття пізнання – це специфічна взаємодія суб’єкта і об’єкта, кінцева мета якої істина: відповідність образу своєму об’єкту.

Таким чином пізнавальна діяльність включає три компоненти:

· об’єкт;

· суб’єкт;

· зміст знання про об’єкт.

Основними принципами пізнання є:

• Принцип об’єктивності – втілюється на основі того, що об’єкт пізнання існує незалежно від суб’єкта і самого процесу пізнання.
• Принцип пізнавальності – реальність (дійсність) можна пізнати такою як вона є насправді.

· Принцип відображення – пізнання є процесом відображення в голові людини у двох варіантах:

1. як копія;
2. як знак.

· Принцип визначальної ролі практики.

· Принцип творчої активності суб’єкта, який в процесі діяльності змінюючи обставини змінюється сама.

Основні форми пізнання.

· Чуттєве пізнання – відчуття, сприйняття, уявлення які дають наші органи чуття.

· Раціональне пізнання – функціонування відповідних знань, здатних відображувати те, що недоступне органам чуття.

Елементи раціонального пізнання:

· Судження – фіксує будь-які ознаки речі (“троянда червона”).

· Поняття – відображає суттєві ознаки речей (“троянда - квітка”).

· Умовивід – з’ясування суджень, яке дає нове знання без звертання до органів чуття.

Висновок: Людське пізнання в цілому – це єдність чуттєво і раціонального моментів.

ІІ.

Істина й омана – основні характеристики відношення пізнавального образу, людських знань об’єкта.

Істинним є образ, що відповідає об’єкту.

Основна проблема теорії істини – встановлення відповідності знання про об’єкт самому об’єкту.

Вирішення цієї проблеми здійснюють через характеристики істини:

· об’єктивність (знання про об’єкт не залежить від суб’єкта);

· абсолютність (вичерпність знання про об’єкт);

· відносність (знання про об’єкт відповідають певним межам);

· конкретність (пізнання здійснюється у конкретних умовах, за певних обставин), тобто в певній системі Відліку.

· Екстраполярність об’єкта пізнання.

ІІІ.

Наука – ця система знань на основі якої виробляються нові знання.

Головними критеріями науковості пізнання є:

· парадигма;

· гіпотеза.

Парадигма – це модель, зразок, в межах якої знання про об’єкт виробляється і трансформується.

Гіпотеза – це деяке універсальне твердження, про реальність, істинність або хибність якого повинен довести експеримент. Гіпотеза стає істиною якщо вона задовольняє таким вимогам:

· осмисленість;

· несуперечність;

· підтверджуваність;

· екстраполяція;

· адаптованість;

· потенційна фальсифікованість.

Основними методами наукового пізнання:

· спостереження;

· вимірювання;

· експеримент;

· індукція та дедукція;

· абстракція;

· системність.

IV.

Практика – це активна діяльність конкретного історичного об’єкта (індивідуала, соціальної групи, суспільства).

Об’єктивно – суб’єктивні та матеріально – ідеальні сторони практичної діяльності людини передбачають відповідну структуру практичної діяльності:

· інформаційно – пізнавальна діяльність (вивчення об’єкта);

· ідеально конструктивна діяльність (вироблення моделі майбутнього результату);

· реально – конструктивна діяльність (втілення мети на практиці).

Основні види практики:

• виробнича – це виробництво благ;
• соціально – історична (суспільна) – спрямована на зміни характеру соціального життя, політичних та юридичних відносин, і в процесі цих змін змінюється сам індивід: духовно та фізично;
• науково технічна – спрямована на якісні та кількісні зміни в людській діяльності під впливом науково – технічного прогресу.

На разі це стосується вирішення глобальних проблем людства, насамперед – це Відновлення природного балансу в екосистемі Землі.