Світла й тіни старого побуту

Музика, спів, гра й напитки, були сутєвими придатками всяких забав і свят. В розпалі веселости, наші прадіди нерідко перебирали міру й це викликало згіршення серед духовенства. А хоч і воно, при­ватно, не цуралося цьогосвітніх радощів, то офіціяльно гримало на пяниць та обжор і кидало громи на «бісівські гулянки й музики» наших предків. Воно навіть старалося установити якісь певні міри в їжі й питтю. Не було йде гріху, коли хтось випив три чаші (про те, яких розмірів були ті «чаші» ми не знаємо); крізь пальці, дивилися духов­ники на чергові чаїні аж до семої. Щойно вона була «богопрогнівительна, Духа святого, оскорбительна, ангелів відгонительна, бісів звеселительна». Щойно з семої чаші починався «блуд і стид, бісівські ігри, пісні й гульба».,.

«Слово про хміль»

До нас збереглося дуже цікаве, не тільки з обичаєвого, але й літе­ратурного, боку «Слово про хміль», що приписуване Кирилові Фільософові, повстало мабуть на Україні, Воно настільки цікаве, що варто його навести в цілости, хочби як... протиалькогольний маніфест, пригожий і для наших часів...

«Так каже хміль до всіх людей, до священичого стану,, бояр, слуг, купців, багатих і бідних, чоловіків і жінок: я сильний, сильніший від усіх землевладців, з коріння сильного, племені великого й много-плодного." В мене ноги слабкі, черево невелике, але мої руки тримають усю землю. Голова в мене високомудра, а розумом ніхто мені не рівня.

Хто пристає зі мною, того зроблю розпусником, непильним до молит­ви, безсонником. Його город чи село запущу, самого його зведу на бідака, а дітий пущу невільниками по світу».

«Так говорить хміль: задружить зі мною цар чи князь, зроблю його зразу гордим і пишним, потім дурним і нерозбірчивим, лютим і немилосердним для людей. Почне він пити всю ніч з молодими дорад­никами, спати почне до півдня, людям ладу не стане давати. Пічнуть його бояри брати хабарі від сиріт й удовиці, пічнуть нарікати на без­ладдя, всі пічнуть його зневажати».

«Так говорить хміль: коли задружить зі мною єпископ, або ігумен, або піп, або діякон, або чернець, буде він ні божий ні людський, всьому світові на лихо й гідність свою втратить».

«Так говорить хміль: коли пристане зі мною купець, зроблю його вбогим і бідним, у вічних клопотах, буде він ходити в старій одежі в подертих чоботях, почне він позичати в добрих людей срібло й золото, заставляти жінку й діти, йому не наймуть двора й перестануть позичати, бачучи його пянство, вбожество й розпусту».

Оттак «говорив хміль до людей», а з него говорили всі приварі староукраїнського громадянства, що йому «веселієм було пити й без того не могло жити»...