Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів

Людину оточує системний світ та й сама вона внутрішньо складається із системно впорядкованого світу. Різні форми руху матерії викликають до існування найрізноманітніші системи (космічні і земні, біологічні і соціальні, керовані і самокеровані, цілісні і незавершені, механічні й електронні). На одному із циклів світового розвитку з'являються соціальні системи (людські спільноти), які через свою еволюцію ускладнюються, стають все більш суперечливими і такими, що потребують вивчення.

Політична система (а точніше підсистема) поряд із економічною, правовою, духовною та соціально-класовою є складовою соціальної (суспільної) системи. Вона стала результатом становлення й розвитку в людині соціального начала (неприродного, небіологічного, того, що могло виникнути лише у спільному співжитті людей), як одна із форм соціального руху матерії і духу, зумовлена певними потребами людського суспільства.

Якщо істотною ознакою, першоосновою чи субстанцією економічної системи є власність, правової — норми як регулятор суспільного життя, духовної — формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, соціально-класової — клас, каста, верства чи група, до якої належить індивід, то істотною ознакою, субстанцією політичної системи є політична (державна) влада. Як механізм втілення державної політики і влади виступає політична система.

Загалом поняття "система" визначається як певна кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості та внутрішні закономірності. Поняття це було запозичене з галузі електроніки й кібернетики американськими політологами Д. Істоном, Г. Алмондом і В. Мітчеллом, які вважали його універсальною категорією наукового аналізу. Політична наука розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Категорія "політична система" відображає політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя, оскільки різнорідні елементи системи, вступаючи у взаємовідносини, роблять її динамічною, готовою до постійних змін і водночас роблять її єдиним, цілісним суспільним організмом. У політології існують різні погляди як на тлумачення поняття "політична система", так і на сутність цього феномена. Так, наприклад, прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктоло-гічною концепцією, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів. Крім того, ряд вчених визначають політичну систему як комплекс взаємодій елементів, завдяки яким досягається владний розподіл цінностей (Д. Істон), як сукупність взаємодіючих ролей (Г. Алмонд), як певний підсумок процесу політики (К. фон Бойме), як систему державних, громадських організацій і трудових колективів, які беруть участь у реалізації влади та управлінні суспільством (М.Н. Марченко), як систему, що складається з ідей і політичних цінностей, організацій, інститутів, норм, відносин, традицій (Р. Манд, Б.Н. Топорнін, А. Лопатка).

Таке розмаїття думок природне, оскільки, з одного боку, відбиває закономірний процес постійного накопичення і розвитку наукових даних про політичні системи, підкреслює її складний і суперечливий характер, а з іншого— виділяє різні суб'єктивні методологічні й ідеологічні позиції авторів.

У зв'язку з цим можна дати таке найбільш універсальне і найбільш загальне визначення поняття "політична система", яке відображає сутність і зміст політичної матерії.

Політична система — це інтегрована сукупність державних і недержавних інституційних утворень, які виявляють потреби та інтереси соціальних груп, формують та організують взаємодію людей у здійсненні публічної влади на відповідній території то забезпечують стабільність і соціальний порядок у суспільстві.

До неї належать законодавча, виконавча, судова системи, центральні, регіональні та місцеві системи управління (самоуправління), які ґрунтуються на принципах представництва та організації.

На відміну від економічної, соціальної і духовної систем, політична система суспільства виконує таке завдання — забезпечення неперервності, взаємопов'язаності й координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення поставлених цілей. У рамках політичної системи виробляється політична лінія, яка створює сприятливі умови для ефективної діяльності економічної, соціальної і духовної систем. Через її інститути здійснюється політичне керівництво й управління суспільством. Тільки політична система має монопольне право на здійснення влади в державі.

Українські вчені С.Д. Гелей і С.М. Рутар виокремлюють такі особливості політичної системи, які відрізняють її від інших систем:

1) володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

2) визначає стратегію суспільного розвитку загалом та економічну, соціальну, культурну і зовнішню політику зокрема;

3) репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на рівні політичної влади;

4) забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами;

5) сприяє стабілізації або приводить до дестабілізації суспільного життя;

6) формує правову систему, функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

Політична система виникла одночасно з поділом суспільства на класи та появою держави, яка була історично першим, та надовго єдиним, її інститутом. Народження цілісної політичної системи пов'язане з подальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянського суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи (класи, нації). З метою задоволення їхніх потреб та інтересів виникають й інші політичні інститути: політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання (наприклад, профспілки, селянські спілки, об'єднання промисловців).

Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть, починаючи з Платона й Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським вченим Девідом Істоном методу системного аналізу в працях "Політична система" (1963), "Системний аналіз політичного життя" (1965) і "Основи політичного аналізу" (1979). На його думку, політична система є цілісною структурною множиною ряду різноманітних елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Дії, що впливають на систему ззовні (інтереси і бажання громадян у вигляді вимог і підтримки, наприклад, народних представників), називаються "входом" у систему, а дії, які система справляє на оточення (у вигляді рішень, наприклад, законів представницького органу стосовно до суспільства) — "виходом". Між входом і виходом (імпульсами, що йдуть до системи, та її реакцією на це, тобто між інтересами та рішеннями) відбувається внутрішня системна конверсія (перетворення, зміна інтересів і бажань людей у рішення і дії). Виходячи з цього, головним завданням політичної системи є забезпечення управління суспільством.

Д. Істон визначає політичну систему як "взаємодію, за допомогою якої в суспільстві авторитетно розподіляються цінності'', вироблені всіма його членами. Основним призначенням політичної системи є функція розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття більшістю членів суспільства. Отже, Д. Істон стверджує, що політичний розподіл цінностей має владну основу і здійснюється шляхом владного рішення, є обов'язковим і вимагає покори, в тому числі заснованої на державному примусі.

Цікаві міркування висловив і американський політолог Габрієль Алмонд у працях "Порівняльні політичні системи" і "Порівняльний політичний аналіз". Він розрізняє політичні системи на основі їх структур і культур, вказуючи на їх взаємодію. При обґрунтуванні своєї схеми він вводить до її складу категорії "система дій" і "рольова структура". Згідно з Г. Алмондом, кожна політична система є системою дій. За допомогою категорії "ролі" він визначає політичну систему як "набір взаємодіючих ролей", як "рольову структуру" і як "тип взаємодії ролей, що впливають на рішення, яке підтримується силою примусу". Отже, поняття "ролі" виступає основною одиницею структурно-функціонального аналізу Г. Алмонда для вивчення політичної поведінки в контексті системи. Основною функцією політичної системи Г. Алмонд вважає легітимний (узаконений) характер фізичного примусу, спрямованого на підтримку стабільного порядку.