Спартанська система

Мета виховання:

підготовка мужніх, дисциплі­нованих, загартованих воїнів. Форми навчання і виховання:

0-7 р. - сімейне виховання;

7-18 р. агелли (військові заго­ни);

18-20 р. - військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання:

володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, роз­виток кмітливості, вміння висло­влювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, роз­виток почуття краси тіла. Методи виховання:

особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

5. ДРЕВНЬОГРЕЦЬКІ ФІЛОСОФИ ПРО ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ (СОКРАТ, ПЛАТОН, АРИСТОТЕЛЬ, ДЕМОКРИТ)

В Афінах зародилися перші педагогічні теорії. Найвидатніші філософи того часу були одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу.

Сокрапі (469-399 до н.е.) - син ремісника, став ідеологом великої земельної аристократії. Заперечував пізнання світу і природи через їх недоступність людському розуму, намагався довести, що люди повинні пізнавати лише самих себе і вдоскона­лювати свою мораль. На його думку, це і було метою виховання. Сократ вів бесіди з питань моралі на площах, заставляв своїх слу­хачів шляхом запитань і відповідей знаходити "істину", сам при цьому не пропонував готових положень і висновків. Такий стиль ведення бесід зі слухачами став називатись сократівським,

а з часом - евристичним.

Платан (427-347 до н.е.) - видатний давньогрецький філо­соф, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристокра­тії, учень Сократа. У творах "Держава", "Закон" Платон накре­слив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовлас­ницькій державі. За його теорією, діти до 7 років повинні вихо­вуватись на "майданчиках" біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід тощо. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, рахувати, музиці і співу. Для дітей 12-16 років пропонується школа фізичного виховання -палестра - з гімнастичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років -ефебія - посилена військово-гімнастична підготовка. З 20-ти років юнаки, які не виявили здібностей до наук, ставали воїна­ми, а ті, що залишилися, до ЗО років вивчають такі науки, як арифметика, геометрія, астрономія і музика. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особи віком від ЗО до 35 р., найздібніші і найдоброчесніші, можуть продовжувати вдосконалювати свою освіту, щоб потім стати керівниками дер­жави. Після 50-ти .років вони звільняються від керівництва державою і можуть далі самовдосконалюватись.

Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таке ж саме, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомен­дує ставитись до них суворо, не ніжити, карати за будь-які про­ступки, об'єднувати в групи за ознакою різномов'я, щоб вони не спі­лкувалися між собою.

Отже, педагогічна система Платона була побудована в інте­ресах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не приймала до уваги виховання рабів. Він з презирством ставився до фізич­ної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове вихован­ня не потрібне.

Проте Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема про необ­хідність виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної системи виховання, освіти для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

Аристотель (384-322 до н.е.) - учень Платона, давньогре­цький філософ і педагог, автор наукових праць у галузі філосо­фії, політики, етики, естетики, природознавства. Він був вихова­телем О. Македонського. Вперше вивів основні положення логі­ки. В 335 р. заснував в Афінах філософську школу - Лікей.

На його думку, метою виховання є розвиток в людині вищих якостей душі - розумової і вольової. Виховання повинно здійс­нюватись державою, яка визначає його мету, завдання і зміст.

Аристотель пропонує власну вікову періодизацію: від наро­дження до 7 років; від 7 до 14 років (початок статевої зрілості);

від початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. До 7 років дити­на виховується в сім'ї, де батьки повинні її загартовувати, вихо­вувати засобами гри, казки, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти мали відвідувати державні школи, в яких займати­муться фізичними вправами, музикою, вчаться читати, лічити. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах сере­дню освіту, яка включає знання з літератури, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель пропонував для хлопчиків. Проте для дівчат ця про­грама навчання була обмеженою.

Платон і Аристотель дотримувались думки, що естетичне, моральне виховання є свідченням гармонії, а реальні ЇЇ вияви видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Демокрит (460-370 до н.е.) - давньогрецький філософ-матеріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнання світу. У своїх працях багато уваги приділяв проблемам вихо­вання. Демокрит відстоював принципи природовідповідності, гармонійного розвитку людини; великого значення надав трудо­вому вихованню дітей і молоді, використанню вправ у вихован­ні моральної поведінки. Мета виховання, на думку Демокрита, -підготувати молодь до реального життя на землі. Основним у вихованні має бути оволодіння знаннями про природу.

Після того як Рим завоював Афіни і перетворив їх на свою колонію, багато давньогрецьких філософів, математиків потра­пили у полон і були вивезені до Риму. Ставши рабами знатних римлян, вони супроводжували їх дітей до школи, прислуговували їм. Саме тоді рабів-філософів уперше почали називати педа­гогами. Так виникла назва професії й утвердився термін "педагогіка" та "педагог".