Класифікація робіт за важкістю та енерговитратами

(ГОСТ 12.1.005-88)

При нормуванні мікроклімату календарний рік поділяється тільки на два періоди: холодний - коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за +10°С; теплий - коли середньодобова температура зовні будівлі становить + 10^оС і вище.

Оптимальні норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де праця людей не пов'язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, або випромінює значні теплові потоки.

Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робіт, що потребують підвищеної уваги (диспетчерські, приміщення, де працюють з комп'ютерами, кабінети діагностики, пульти управління технологічними процесами, хімічні лабораторії, бухгалтерії, конструкторські бюро та ін.).

Оптимальні норми мікроклімату наведені в табл. 7.2.

Допустимі мікрокліматичні умови- це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть спричинитися до дискомфортного теплопочуття, що обумовлено напруженням механізмів терморегуляції, але які не виходять за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини не виникає.

Допустимі норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де теплові надлишки перевищують 23Дж/(м³с). Таких приміщень на підприємствах харчової та переробної промисловості більшість. Це виробничі цехи та дільниці, де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату з технічних або економічних причин. В приміщеннях зі значними надлишками явного тепла (23 Дж/(м³с) і більше), де на кожного працюючого припадає від 50 до 100 м² площі підлоги, дозволяється зниження температури повітря проти норми в зоні поза постійними робочими місцями до 12°С - для легких робіт, до 10°С - для робіт середньої важкості і до 8'С - для важких робіт. Якщо на кожного працюючого припадає більше 100 м² площі підлоги, то нормативна температура, відносна вологість і швидкість руху повітря забезпечуються тільки на постійних робочих місцях.

Теплове опромінення працюючих, що виходить від нагрітого обладнання, освітлювальних приладів, інсоляції, на постійних і непостійних робочих місцях не повинно перевищувати 35 Вт/м² при опроміненні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м² при опроміненні від 25 до 50% поверхні тіла і 100 Вт/м² - при опроміненні до 25% поверхні тіла людини. Інтенсивність опромінення робітників від відкритих джерел тепла (відкрите полум'я) не повинно перевищувати 140 Вт/м² при опроміненні не більше 25% поверхні тіла. При цьому обов'язкове застосування засобів індивідуального захисту, в тому числі обличчя та очей.

Низькі температури при праці на відкритому повітрі взимку негативно впливають на стан людини. Граничні температури, нижче яких не можуть виконуватися роботи на відкритому повітрі, обумовлені можливостями механізму терморегуляції людини. Так, при температурі повітря до -25 С йде охолодження відкритих поверхонь тіла і зниження чутливості на дотик кінцівок людини.

Періодичний обігрів відновлює працездатність. При температурах від -25 до -30°С навіть періодичний обігрів не відновлює працездатність (дотикову чутливість кінцівок). Праця при таких низьких температурах протягом зміни призводить до різко вираженого переохолодження організму. Праця при температурах від -30 до -40°С і нижче при 10-хвилинному обігріві через кожну годину призводить до стійкого зниження температури всього тіла і тактильної (дотикової) чутливості пальців рук і ніг, підвищення артеріального тиску, почастішання пульсу.