Історія України

Россия в начале 21 века. Новые тенденции политической жизни. Руководство страны проводит активную внешнюю политику за своё утверждение на международной арене. Россия, став правопреемницей СССР, отстаивает статус сильного государства, с которым должны считаться остальные страны мира. Она вступила во многие международные организации. Адаптация российской внешней политики к новым условиям была особенно болезненной. Переходное состояние российского общества, борьба за власть, экономический кризис серьёзно осложнили разработку концепции национальной безопасности и новой внешнеполитической доктрины. В 1991-1993 гг. внешняя политика демократической России во многом являлась продолжением «перестроечной дипломатии» М.С.Горбачёва. Для неё было характерно стремление интегрироваться в западное сообщество и мировые экономические структуры. Проводником этой политики стал министр иностранных дел А.Козырев. Провозглашённая им внешнеполитическая концепция предполагала лояльность России по отношению к западным ценностям в обмен на помощь Запада в осуществлении либеральных реформ. 3 января 1993 г. президенты РФ и США подписали Договор о дальнейшем сокращении и ограничении стратегических наступательных вооружений (СНВ-2). Этот договор вызвал неоднозначную реакцию в российском обществе, поскольку Россия должна была уничтожить большее число боеголовок. Вместе с тем российской внешней политике в эти годы явно не хватало стратегической глубины, инициативности. Эта дипломатия в целом не принесла значительных результатов. Попытки России заявить о своих внешнеполитических интересах всё чаще наталкивались на противодействие и непонимание Запада. Крупные просчёты, допущенные в 1991-1992 гг. в российско-американских отношениях, в политике на Балканах, и особенно во взаимоотношениях со «планами ближнего зарубежья, заставили уже в 1993 г. существенно скорректировать внешнеполитический курс России. С 1994 г. внешняя политика России постепенно меняется. В стране заметно усиливаются антизападные настроения. В начале 1996 г. смена ориентиров во внешней политике подкрепляется кадровыми перестановками: А.Козырева на посту министра иностранных дел сменил Е.Примаков, бывший руководитель Службы внешней разведки. Став министром, Примаков объявил приоритетом своей деятельности ближнее зарубежье, развитие двусторонних и многосторонних отношений со странами СНГ. Со сменой руководства МИДа во внешней политике России усиливается прагматизм, взвешенность. Её главным направлением и принципом становится стремление защитить российские интересы, не вступая в конфронтацию с другими странами. Новая внешнеполитическая стратегия исходит из понимания того факта, что главная угроза безопасности России лежит во внутриполитической, социальной, духовной и других сферах. В 1996 г. Россия стала членом Совета Европы, была принята в Международный валютный фонд, а также присоединилась к программе НАТО «Партнерство во имя мира». Нормализация отношений с НАТО и последовавшее за этим заявление Президента РФ о пере нацеливании российских ракет способствовали росту международного авторитета страны. Конкретным выражением этого стало преобразование лётом 1997 г. «большой семёрки» в «восьмёрку». Для России полноправное членство в «восьмёрке» - важный внешнеполитический успех, так же как и последующее вступление в Парижский клуб стран-кредиторов. Непросто складываются отношения России с так называемым ближним зарубежьем (так стали именоваться страны, которые ранее являлись республиками СССР, а после его распада стали самостоятельными государствами). Не раз возникали проблемы в отношениях с прибалтийскими странами, в которых русскоязычное население подвергается различным формам национальной дискриминации. Велись споры России с Украиной из-за раздела Черноморского флота и владения Крымским полуостровом. Имелись проблемы в отношениях с Таджикистаном и Молдавией. Распад СССР привёл к образованию Содружества независимых государств (СНГ). Строительство нового объединения было начато «сверху» в чрезвычайной обстановке кризиса, главным образом с целью предотвращения развития событий по «югославскому сценарию», установления контроля над процессом распада СССР. Весной 1992 г. в Ташкенте был подписан Договор о коллективной безопасности стран СНГ, на основе которого создан Совет коллективной безопасности и разработан механизм мирного урегулирования конфликтов внутри СНГ. В 1997 г. Содружество вступило в новый, переломный этап своего существования. Отсутствие реального взаимовыгодного экономического сотрудничества и множество нерешённых политических проблем поставило под "вопрос само существование СНГ. На встрече в Кишинёве в конце 1997 г. лидеры СНГ впервые очень жёстко сформулировали своё недовольство положением дел в Содружестве, критиковали его неэффективность. Наиболее благоприятно складываются отношения России с Белоруссией. Впервые вопрос о создании с ней союза возник весной 1993 г., когда начались конфиденциальные переговоры. Однако в то время идею сближения двух государств реализовать не удалось. Весной 1995-го между ними были сняты таможенные барьеры, препятствовавшие развитию экономических связей, а в декабре 1999 г. подписан договор о создании союзного государства России с Белоруссией. В современных условиях на территории бывшего СССР уже чётко обозначилась многоярусная структура взаимодействия новых государств: Россия, Белоруссия - форма наиболее глубокого сотрудничества с общими национальными, в том числе политическими структурами управления; Россия, Белоруссия, Казахстан, Киргизия - углубленная, прежде всего экономическая интеграция, базирующаяся на Таможенном и Платёжном союзах; страны - участницы СНГ, сложившиеся после распада СССР - межгосударственное объединение 12 бывших республик; СНГ и государства Балтии - территория бывшего Советского Союза. Несмотря на существующие по ряду вопросов противоречия внутри СНГ, в последнее время чётко прослеживается положительная тенденция к углублению прошений между основными союзниками на постсоветском пространстве. Об этом свидетельствуют постоянные встречи глав государств СНГ в 2000-2003 гг. Поиски нового места на международной арене в условиях перехода к многополярному миру потребовали от России обновления восточной политики. В результате целенаправленных усилий по активизации российской восточной политики в 1991-1997 гг. отношения с большинством стран азиатского региона вышли на новые рубежи. Последовательно развивались традиционно масштабные связи с Индией, возобновилось сотрудничество с Вьетнамом, Монголией. Новые подходы к решению проблем, оставшихся в наследство от СССР, позволили России совершить прорыв в российско-китайских отношениях, подвести черту под эпохой военного противостояния. Важнейшим практическим шагом к сотрудничеству двух стран стало подписание в апреле 1996 г. руководителями России, Казахстана, Киргизии и Китая соглашения о создании вдоль общей границы полосы доверия и взаимном сокращении вооружённых сил в районе границы. С 1992 по 1997 гг. происходила демаркация российско-китайской границы, впервые в истории отношений между двумя странами граница была чётко обозначена на месте. В 1993-1997 гг. активизировался и российско-японский диалог. Многие десятилетия развитию экономических и культурных связей между двумя соседними странами мешал территориальный вопрос. Возможность прорыва в отношениях между Токио и Москвой появилась лишь в 1993 г. после подписания Токийской декларации, в которой проблему «северных территорий» предполагалось решать на основе законности и справедливости, без деления на победителей и побеждённых. Одна из важных причин смягчения японской стороны - нестабильная ситуация в Восточной Азии, усиление Китая и, следовательно, необходимость сохранения баланса сил в регионе. В свою очередь, российская сторона в ноябре 1996 г. предложила Японии, не прекращая диалога по вопросу о Южных Курилах, позаботиться о создании благоприятной атмосферы в отношениях с Россией и с этой целью подумать об организации «совместной хозяйственной деятельности на спорных островах». Осенью 1997 г. в результате встречи в Красноярске территориальный спор в значительной мере утратил свою остроту. Стороны договорились к 200ft, подготовить к подписанию текст мирного договора.

Історія України

Навчальний посібник / Бойко О.Д. - К.: Академвидав, 2006.- 686 c.

Це — третє видання посібника, який здобув неабияку популярність у вищій школі. Студентів і викладачів приваблюють у ньому компактність, лаконічність, концептуально-смислова самодостатність, аналітичність, системне, науково коректне мислення автора, розкуте і тактовне слово. У процесі підготовки цього видання уточнено деякі формулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях і суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості вчинків конкретних історичних постатей. Проаналізовано сучасні політичні, соціально-економічні, духовні процеси і тенденції, висвітлено причини, суть і наслідки помаранчевої революції. Виклад подій доведено до середини 2005 р. Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати минуле нашого народу.

1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України
1.1. Початок формування людської цивілізації на території України
1.2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
1.3. Східні слов’яни в VI—XI ст.
2. Київська Русь
2.1. Походження Давньоруської держави
2.2. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX — кінець X ст.)
2.3. Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець X — середина XI ст.)
2.4. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
2.5. Монгольська навала і встановлення золотоординського іга
2.6. Політичний устрій
2.7. Соціально-економічний розвиток
2.8. Етнічний розвиток
2.9. Хрещення Русі
2.10. Характерні ознаки та особливості розвитку культури Київської Русі
2.11. Походження і суть національного символу — тризуба
3. Галицько-Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі
3.1. Утворення, піднесення і занепад Галицько-Волинської держави
3.2. Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності
4. Українські землі у складі Литви і Польщі
4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
4.3. Люблінська унія
4.4. Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі
4.5. Соціально-економічні процеси в XIV—XVI ст.
4.6. Церковне життя. Берестейська унія
4.7. Культура України в XIV—XVI ст.
5. Виникнення українського козацтва
5.1. Феномен козацтва: генезис, характерні ознаки та особливості
5.2. Запорозька Січ
5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
5.4. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя
6. Українська національна революція
6.1. Причини, характер, періодизація революції
6.2. Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
6.3. Утворення Української гетьманської держави
6.4. Громадянська війна і поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.)
6.5. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.)
7. Україна наприкінці XVII – у XVIII ст.
7.1. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
7.2. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
7.3. Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.
7.4. Соціально-економічний розвиток наприкінці XVII —у XVIII ст.
7.5. Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.
8. Україна в першій половині XIX ст.
8.1. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії
8.2. Суспільні рухи
8.3. Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство
8.4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
9. Україна в другій половині XIX ст.
9.1. Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна
9.2. Суспільні течії і рухи другої половини XIX ст.
9.2.1. Народницький рух
9.2.2. Соціал-демократичний рух
9.2.3. Ліберальний рух
9.2.4. Національний рух
9.3. Соціально-економічний розвиток у пореформений період
9.4. Українська культура в другій половині XIX ст.
10. Україна на початку XX ст.
10.1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.
10.2. Національний рух на початку XX ст.
10.3. Україна в період першої російської революції 1905—1907 pp.
10.4. Україна в роки третьочервневої монархії (серпень 1907 — липень 1914 р.)
10.5. Західноукраїнські землі в другій половині XIX — на початку XX ст.
10.6. Українські землі в роки Першої світової війни
10.7. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі XIX і XX ст.
11. Українська національно-демократична революція (1917—1920)
11.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
11.2. Проголошення автономії України
11.3. Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії проти УНР
11.4. Гетьманат П. Скоропадського
11.5. Директорія УНР
11.6. Західноукраїнська Народна Республіка
11.7. Політика радянської влади в Україні 1919 р.
11.8. Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 р.
11.9. Радянсько-польська війна та Україна
12. Україна в складі СРСР (1922—1939)
12.1. УСРР на початку 20-х років
12.2. Нова економічна політика
12.3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності
12.4. Індустріалізація: завдання, труднощі, характерні ознаки, особливості і наслідки
12.5. Колективізація сільського господарства. Голод 1932—1933 pp.
12.6. Культурне будівництво у 20—30-ті роки
12.7. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
12.8. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР
13. Західноукраїнські землі в 20—30-ті роки
13.1. Українські землі в складі Польщі
13.2. Українські землі в складі Румунії
13.3. Українські землі в складі Чехословаччини
14. Україна в роки Другої світової війни (1939—1945)
14.1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Проголошення автономії Карпатської України
14.2. Роль «українського питання» в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова—Ріббентропа
14.3. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР
14.4. Напад Німеччини на СРСР, невдачі Червоної армії в боях на території України 1941—1942 pp.
14.5. Місце України у планах фашистів
14.6. Встановлення фашистського окупаційного режиму
14.7. Радянський партизанський рух на окупованій території України
14.8. Збройна боротьба формувань ОУН—УПА в 1941—1944 pp.
14.9. Визволення України
15. Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — середині 50-х років
15.1. Повоєнні адміністративно-територіальні зміни
15.2. Зовнішньополітична діяльність УРСР
15.3. Особливості процесу відбудови народного господарства України
15.4. Рівень життя і побуту населення
15.5. Радянізація західних областей України
15.6. Боротьба ОУН—УПА з радянською репресивною машиною
15.7. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»
15.8. Культурно-ідеологічні процеси в Україні
16. Україна в умовах десталінізації (1956—1964)
16.1. Суспільно-політичне життя і політична боротьба в УРСР
16.2. Соціально-економічний розвиток України
16.3. Духовне життя в Україні: основні тенденції і характерні ознаки
17. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ (1965-1985)
17.1. Соціально-економічний розвиток УРСР
17.2. «Стабілізація» і закритість суспільно-політичного життя
17.3. Духовний розвиток суспільства: ідеологічний диктат
17.4. Дисидентський рух
18. Україна і процес перебудови в СРСР (квітень 1985 — серпень 1991 р.)
18.1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови
18.2. Етапи перебудови та її наслідки для України
19. Україна на шляху незалежності
19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу
19.2. Становлення владних структур
19.3. Конституційний процес
19.4. Формування багатопартійності
19.5. На шляху творення національної економіки (1991 — перша половина 1994 р.)
19.6. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу і його наслідки (друга половина 1994 — 2005 р.)
19.7. Специфіка взаємодії культури і суспільства в умовах перехідного періоду
19.8. Основні тенденції розвитку сучасної української культури
19.9. Характерні ознаки релігійного життя
19.10. Роль національної ментальності в житті суспільства
19.11. Формування концепції зовнішньополітичного курсу
19.12. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
19.13. Західний напрям зовнішньої політики
19.14. Україна і СНД
Хронологічна таблиця
Короткий термінологічний словник
Література

<12 3 4 5 6 7 >

Дата добавления: 2014-11-29; просмотров: 832;