Хвильова природа електрона. Електронні хмари
У 20-х рр. ХХ ст. завдяки роботам де Бройля, Шредінгера, Гейзенберга та інших вчених були розроблені основи хвильової теорії про двоїсту корпускулярно-хвильову природу світлового випромінювання. Ейнштейн довів, що випромінювання є потоком неподільних матеріальних частинок (фотонів), енергія яких визначається рівнянням Планка.
Із рівнянь Планка (E=hn) і Eйнштейна (E=mc2) випливає, що hn=mc2. Враховуючи, що n=с/l і швидкість руху фотона v дорівнює швидкості світла с, одержимо основне рівняння хвильової механіки – рівняння де Бройля:
. (11)
Із цього рівняння випливає, що частинці масою m, яка рухається із швидкістю v, відповідає хвиля довжиною l. Рівняння (11) можна застосовувати для ха-рактеристики руху не лише фотона , а й інших матеріальних мікрочастинок: електрона, нейтрона, протона тощо.
Отже, електрон одночасно є і частинкою, і хвилею. У 1925 р. Гейзенберг запропонував принцип невизначеності,згідно з яким не можна одночасно встановити точне місцезнаходження електрона в просторі та його швидкість, або імпульс.
Нове уявлення про електрон примусило відмовитись від прийнятої раніше моделі атома, за якою електрон рухається по певних колових або еліптичних орбіталях.
Електрон може знаходитися в будь-якій частині простору, який оточує ядро атома, однак ймовірність його місцезнаходження в тій чи іншій частині атома неоднакова.
Рух електрона має хвильовий характер, тому квантова механіка описує цей рух в атомі за допомогою хвильової функції y, яка набуває різних значень у різних точках атомного простору. Відомо, щоб знайти точку в просторі, треба визначити її координати x, y, z, що математично записується залежністю y= f(x,y,z).
Оскільки рух електрона хвилеподібний, визначення хвильової функції зводиться до знаходження амплітуди електронної хвилі.
Рух електронної хвилі кількісно характеризується амплітудою y, яку можна обчислити з диференціального рівняння Шредінгера, що пов’язує хвильову функцію y з потенціальною і повною енергією електрона. Для одноелектронного атома гідрогену рівняння Шредінгера має такий вигляд:
, (12)
де m – 
маса електрона; h – стала Планка; Е – повна енергія електрона; U – потенціальна енергія електрона.
Для атомів з кількома електронами застосовують наближене рівняння Шредінгера. Треба зазначити, що допустимі розв’язки рівняння (12) можливі тільки для певних дискретних значень енергії електрона. Кожній із функцій y1, y2, y3,..., yn, які є розв’язками хвильового рівняння, відповідає певне значення енергії Е1, Е2, Е3, ..., Еn.
За рівнянням (12) можна обчислити y-амплітуду електронної хвилі (хвильову функцію). Квадрат амплітуди y2 виражає ймовірність місцезнаходження електрона в певній точці атомного простору, а величина y2dV – ймовірність місцезнаходження електрона в елементі об’єму dV.
Як модель стану електрона в атомі у квантовій механіці прийнято уявлення про електронну хмару, густина відповідних ділянок якої пропорційна ймовірності перебування там електрона. Електрон ніби “розмазаний” навколо ядра по сфері, віддаленій від нього на певну відстань. Одна з можливих форм електронної хмари атома показана далі (рис. 9).
Максимальна електронна густина відповідає найбільшій імовірності місцезнаходження електрона, тобто визначається величиною y2. Очевидно, чим міцніший зв’язок електрона з ядром, тим електронна хмара менша за розміром і компактніша за розподілом заряду.
|
няння. Тому можна вважати, що хвильова функція, яка є розв’язком рівняння Шредінгера, називається орбіталлю.
Отже, ядро атома оточене електронними хмарами. Основні характеристики, які визначають рух електрона навколо ядра, - це його енергія і просторові особливості відповідної йому орбіталі.
Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 1662;