Національний рух у Східній Україні друга половина 19 ст.

Суспільні течії та рухи другої половини XIX ст. на Україні

Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Вони певною мірою демократизували суспільство, залучили до громадянського життя багатомільйонне селянство, розширили рамки й урізноманітнили форми суспільної активності. Проте їхня непослідовність, обмеженість, незавершеність посилювали соціальне напруження.

Зауважимо, якщо на Заході першими утворилися буржуазні партії, а вже потім соціал-демократичні, то особливістю політичного життя Російської імперії було порушення цієї послідовності: тут спочатку організаційно оформився народницький рух, потім — соціал-демократичний і, тільки починаючи з революційних подій 1905 p., — буржуазний.

Національний рух

Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст., що була передвісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху. Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» почав виходити з 1861 р. в Петербурзі, навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях у цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.

Отже, представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив головним чином на національне визволення.

Незважаючи на те, що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні малочисельність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий звязок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів.

41. Нової якості український національний рух набуває у 1830-х роках, коли у Львові виникає гурток „Руська трійця”

Його фундаторами стали вихованці Львівської семінарії М.Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1832 р. група студентів — членів гуртка проголошує своїм завданням переведення місцевих народних говірок на літературну мову. Молодь підтримали відомі вчені з Наддніпрянської України. І. Срезневський, Й. Бодянський, М. Максимович. „Руська трійця” намагалася поширювати українські історичні традиції, фольклор, ідеї обєднання українських земель. З цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах „Зоря”. Його видання, однак, заборонила цензура. Перероблений варіант цього альманаху під назвою „Русалка Дністрова” у 1837 р. все ж вдалося опублікувати в Будапешті. Піднесення національного руху в Західній Україні відбувалося в період європейських революцій 1848 р. 13 березня цього року у Відні внаслідок народного повстання було повалено уряд Меттерніха, і до влади прийшли ліберали. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій, ліквідовано панщину спочатку в Галичині, а згодом — на Буковині та Закарпатті. 2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація „Головна Руська Рада” на чолі з єпископом Г. Яхимовичем, взяла на себе роль представника інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848-1851 рр. Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. Свої відділки вона мала по всій Східній Галичині. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини, заселеної переважно українцями, від західної польської та надання їй національно-територіальної автономії, за запровадження навчання в усіх освітніх закладах рідною мовою Найбільші досягнення в 1848-1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти. Було засновано українську культурно-освітню організацію „Галицько-руська матиця”, яка займалася видавничою справою, впровадженням у школах української мови. При Львівському університеті відкрилася кафедра української мови, було дозволено навчання українською мовою в народних 1-2 кл. школах та викладання цієї мови як обовязкового предмета в гімназіях. В Галичині вперше почали перевидаватися твори українських письменників. У 1867 р. за допомогою українців зі сходу у Львові було започатковано часопис „Правда”, в якому друкувалися твори П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова, Панаса Мирного та інших видатних діячів української культури. Товариство „Просвіта” видавало популярні книжки, підручники, організовувало читальні для населення Крім культурно-просвітницької роботи „Просвіта” займалася й економічною діяльністю — засновувала кооперативи, молочарні, народні крамниці, позичкові каси. На кінець XIX ст. „Просвіта” за популярністю серед населення суперничала з церквою. „Просвіта” ініціювала створення друкованого органу народовців „Діло”, а також першої політичної організації народовців. У 1873 р. за сприяння меценатів із Наддніпрянщини у Львові постало Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке в 1892 р. було реорганізоване в наукове НТШ. У товаристві працювали М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк та ін. Активізує свою роботу Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка під проводом свого голови — М. Грушевського Виникають у Галичині й перші політичні партії. У 1890 р. під впливом М. Драгоманова з ініціативи І. Франка і М. Павлика тут була заснована Русько-українська радикальна партія. Через девять років вона розпалася на Українську соціал-демократичну партію на чолі з прихильниками марксизму М. Ганкевичем та Ю. Бачинським і Національно-демократичну партію, очолювану І. Франком і К. Левицьким. Наприкінці XIX ст. активізується і політична думка. В 1895 р. у книзі Юліана Бачинського „Ukraina irredenta” „Україна уярмлена” вперше в історії українського суспільно-політичного руху сформульовано та обґрунтовано тезу державної незалежності України. З часом вона стала програмною для більшості українських політичних партій, хоч вони по-різному вбачали шляхи досягнення кінцевої мети. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули 200 тис. страйк сільських робітників Галични 1902 р., страйки будівельників 1902 р., нафтовиків Борислава 1904 р.. У період 1905-1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув усеохоплюючого характеру. Завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту, трудящі Галичини в 1908-1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців — переважно соціал-демократів та радикалів. Важливою складовою суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях початку XX ст. була діяльність спортивно-молодіжних організацій. Львівська організація „Сокіл” стала провідною у Східній Галичині і функціонувала аж до 1939 р. Не менш популярним було товариство „Січ”, засноване К. Трильовським — юристом за фахом, депутатом віденського парламенту та галицького сейму. Слід наголосити, що згадані організації не обмежували свою діяльність спортивно-оздоровчими питаннями, а чимало уваги приділяли вихованню молоді на українських традиціях культури, освіти, військової справи, національно-патріотичному дусі. 43. Зародження укр.пол.партій на початку ХХ ст.розвиток капіталізму на україні посилило соц.протиріччя,які вилилися в масові революційні рухи и закінчились вибухом демократичної революції в 1905р.

Під впливом рос.радикалів,протестуючи проти репресій 80х років,молоді громадівці в 1900р.створюють Революційну Укр. партію.Партія проголосила себе захисником християнства.В 1902 р. з РУП вийшла група націоналістів яка створила шовеническую партію в голові з Михновським,а в 1903 вийшли соціалісті створивши УСП.Різні відношення рупівців до форм союзу з рос. соціал-демократами привело до розколу РУП.В 1904р. вийшла група,що проголосила себе Укр. соціал-демократ. союзом.В 1904 створюются партії УДПукр..демокр. и УРПукр..радикальнаПісля розгрому революції 1905-1907рр.діяльність пол.партії замирає.В 1908р.пад командуванням Грушевського створ. ТУП-«товариство українських поступовців»В зх.Україні в середині 70х р. формується радикальне революційно-демократичний рух,на базі якого в 1890р. Франко з його прибічниками створ. Рос-укр радикальну партію.Її програма включала вимоги звільнення укр.народу с соц.орієнтацією