ТРАВМИ СПИННОГО МОЗКУ. До особливої групи варто віднести хворих із травмами хребта, що супроводжуються ушкодженням спинного мозку (спінальні хворі»)

До особливої групи варто віднести хворих із травмами хребта, що супроводжуються ушкодженням спинного мозку (спінальні хворі»), Ці травми характеризуються розладом центральної й периферичної нервової системи. Найчастіше причиною травматичного ураження хребта й спинного мозку є побутовий, виробничий, транспортний і спортивний травма­тизм. Травми слинного мозку й хребта бувають відкриті й закриті, без пору­шення функції спинного мозку і його корінців і з порушенням. Ушкоджен­ня спинного мозку й нервових корінців при травмах хребта становлять 30%. Через передачу кінетичних сил з ділянок малорухливих відділів хребта в більш рухливі його відділи найчастіше травмуються V—VII ший­ний (Сv - v׀׀) — XII грудний (Тhx_т) і II поперековий (L׀׀). Як правило, ушкоджу­ються тіла й остисті відростки, рідше поперечні відростки хребта. Відкриті ушкодження хребта й спинного мозку поділяються на такі, що проникають у порожнину хребетного каналу, й такі, що не проникають. За локалізаці­єю розрізняють ушкодження: шийного; грудного; попереково-крижового відділів хребта й слинного мозку; «кінського хвоста». За ступенем тяжкос­ті виділяють; травму спинного мозку з повним порушенням провідності й травму спинного мозку із частковим порушенням провідності.

Клінічні форми травматичного ушкодження слинного мозку класифіку­ють як: струс, удар, крововилив у спинний мозок і його оболонки, стискан­ня. Патоморфологічно спостерігаються ушкодження від мікроскопічних осередків до розтрощення й анатомічного розриву на різному рівні. Роз­різняють поперечне, половинне й часткове ушкодження спинного мозку. У результаті травми виявляються набряк речовини мозку, дегенерація мієлі­нових оболонок, осередки некрозу, розм'якшень, геморагій, ушкодження спинномозкових корінців. Патогенез травми спинного мозку визначається складним комплексом морфологічних і функціональних порушень (розлад кровопостачання, порушення циркуляції ліквору, стискання великих спінальних артерій, ішемічний інфаркт спинного мозку).

Клініка, У гострий період травматичного ураження спинного мозку роз­вивається стадія слінального шоку, що проявляється спастичною або в'ялою пара- або тетраллегією (залежно від локалізації), анестезією всіх видів чутливості нижче рівня ураження, порушенням функції органів мало­го таза. Особливості клінічних проявів травм слинного мозку залежать від ступеня ураження. При ураженні:

• верхньошийної частини спинного мозку (С׀ - ׀v на рівні І—IV шийного
хребця) розвивається тетрапарез або тетраллегія спастичного характеру із
втратою всіх видів чутливості. Якщо ушкоджено й стовбур мозку, з'являють­ся бульбарні розлади — дихальні й серцево-судинні порушення;

• шийного стовщення спинного мозку (С_у — Тh, на рівні V—VII ший­них хребців) розвивається в'ялий парапарез верхніх кінцівок і спастичний
ларапарез нижніх кінцівок, розлад чутливості нижче ділянки ураження,
біль корінцевого характеру в руках, зниження артеріального тиску, брадикардія;

• поперекового потовщення (L׀—S2, на рівні X—XII грудного й І попере­кового хребців) виникає в'ялий периферичний параліч нижніх кінцівок, анестезія промежини й ніг.

• конуса слинного мозку (S₃-₅ на рівні I—ІІ поперекових хребців) і «кінського хвоста» має місце в'ялий периферичний параліч ніг, анестезія всіх видів чутливості, різкий корінцевий біль.

Ушкодження слинного мозку на всіх рівнях супроводжуються розладом, сечостатевої системи й появою пролежнів, що виникають в ділянках з порушеною іннервацією, де під м'якими тканинами існують кісткові виступи (крижі, гребені клубових кісток, п'яти). Особливо рано пролежні з'являють­ся при поперековому ушкодженні спинного мозку, травмах поперекового стовщення й корінців «кінського хвоста».

Лікування, При наданні першої допомоги необхідно з максимальною обережністю укласти потерпілого на щит або плоскі носилки. Якщо має місце травма шийного відділу хребта, необхідна фіксація хворого в спеціальній рамі Стрікера. При транспортуванні й перекладанні необхідно вик­лючити згинальні й обертові рухи в хребті. Відразу повинні здійснюватись заходи з профілактики трофічних розладів. Для цього хворого укладають на спеціальні повітряні матраци з використанням підкладок, кругів. Шкіру протирають камфорним спиртом 2—3 рази на день.

У комплекс відновлювальних заходів включають: лікувальну гімнастику, фізіотерапію, масаж. Для поліпшення реларативних процесів застосовують біостимулюючі препарати (лідазу, алое, склоподібне тіло), для поліпшення метаболізму в мозковій тканині — вітаміни групи В, АТФ, церебролізин, кокарбоксилазу, ноотропіл. Значну роль у відновлювальному лікуванні для розсмоктування рубців, поліпшення кровопостачання, зниження м'язового тонусу відіграють фізіотерапевтичні процедури (парафінові аплікації, озо­керит, електрофорез із лідазою).

Відновлення хворих з ураженнями спинного мозку грунтується на ранньому застосуванні дозованого фізичного навантаження і лікувального масажу, які сприяють нормалізації рефлекторної діяльності, відновленню рух­ливості нервових процесів, пригнічених травмою, слінальним шоком й адинамією. ЛГ підсилює потік аферентних імпульсів у кору великого мозку, сприяючи створенню нових шляхів або активізації збережених. Таким чи­ном, фізичні вправи сприяють:

• поліпшенню проведення рухових і чутливих імпульсів;

• зміцненню паретичних і розтягненню скорочених м'язів;

• зміцненню м'язового корсета хребта;

• відновленню функції хребта як органа опори й руху;

• відновленню координації рухів й рівноваги;

• профілактиці м'язово-суглобних контрактур;

• розвитку компенсаторних рухових навичок;

• поліпшенню діяльності серцево-судинної і дихальної систем;

підвищенню загального тонусу й працездатності. ураженні спинного мозку з в'ялими й спастичними паралічами при сприят­ливій динаміці й відсутності ускладнень.

Методика ЛГ визначається термінами й локалізацією ураження, порушен­нями дихальної функції, характером паралічу й загальним станом хворого.

У клініці розрізняють чотири періоди травматичної хвороби: гострий (2— З дні), ранній (2—3 тижні), проміжний (2—3 місяці) і пізній (2—3 роки).

Хворі з травматичною хворобою спинного мозку підрозділяються на три групи:

• І групу становлять хворі, у яких оперативне втручання забезпечило де-компенсацію, тобто створені умови для відновлення функції. ЛГ сприяє пов­ному відновленню порушених функцій, загальному оздоровленню й зміц­ненню організму хворого;

• II групу становлять хворі, у яких після оперативного втручання рухова функція відновилася частково, залишилися парези й паралічі. Регулярне й наполегливе застосування ЛГ забезпечує відновлення й тренування збере­жених, але тимчасово пригнічених функцій спинного мозку, а також розви­ток пристосувальних компенсаторних механізмів;

• Ш група об'єднує хворих з більш тяжкими ушкодженням спинного моз­ку до повного розриву. ЛГ застосовується для того, щоб підтримати здо­ров'я і розвити пристосувальні процеси й замісні функції.

На першій гострій фазі перебігу травматичної хвороби ЛГ протипоказана.

На другій підгострій фазі, починаючи з 2-го тижня, ЛГ призначають із урахуванням стану хворого, суворо дозуючи пасивні й елементарні активні рухи, масаж і лікування положенням. На третій і четвертій субхронічних фазах (від 1,5—2 місяців до 1,5—2 років і довше) ЛГ стає одним з основ­них методів відновлювальної терапії в комплексі з масажем, фізіотерапією, бальнеогрязелікуванням, кінезитерапією.

Гімнастичні вправи підбираються за такими ознаками:

• полегшені (відповідні вихідні положення, предмети, снаряди, вправи у

воді);

• з локалізацією (для дистальних і проксимальних сегментів кінцівок,

різних відділів хребта);

• за простотою й складністю рухів (елементарні, співдружні, протиспівдружні, на відновлення координації, рівноваги, опорної функції, ходьби);

• за активністю (пасивні, активні, на розслаблення, із зусиллям);

• з використанням предметів і на снарядах;

• за загальнооздоровчим впливом;

• для розвитку побутових і трудових навичок.

Один з методів лікування травм спинного мозку — нейрохірургічні опе­рації з супутньою ортопедичною корекцією. Хворі з ушкодженнями хребта й спинного мозку тривалий час лежать у ліжках й вимагають ретельного догляду, уваги, дотримання раціонального рухового режиму. Систематичне фізичне тренування, розпочате в максимально ранній термін після травми, сприяє частковому або повному відновленню рухової функції. Активні вправи, пасивні рухи, масаж сприяють утворенню нових нейрошляхів або активізації та відновленню збережених. емоційного тонусу, активізації вегетативно-трофічних функцій, зміцненню паретичних м'язів і м'язового корсета хребта, поліпшенню здійснення рухо­вих і чутливих імпульсів, відновленню рухів, координації, рівноваги, ходьби, сприяють профілактиці контрактур і м'язової атрофії, розвитку компенсацій. Розрізняють чотири періоди травматичної хвороби хребта й спинного мозку: гострий (2—3 дні) — фізичні вправи й масаж протипоказані; ранній (підгострий тривалістю 2—3 тижні) — засоби фізичної реабілітації вико­ристовують із другого тижня з урахуванням перебігу травматичної хвороби; проміжний (субхронічний тривалістю від 2—3-х місяців до 2 років) — засо­би фізичної реабілітації виявляються одним з основних методів лікування; пізній (від 2—3 років і довше) — використовують всі засоби відновлюваль­ної терапії.