Сталінський тоталітарний режим в Україні. Українська РСР як складова тодішнього Радянського Союзу більшою мірою, ніж інші республіки, перебувала під потужним ідеологічним впливом тоталітарного центру

Українська РСР як складова тодішнього Радянського Союзу більшою мірою, ніж інші республіки, перебувала під потужним ідеологічним впливом тоталітарного центру, політичним знаменом якого був відселекціонований сталінізм. Він генерував у собі «найпередовішу революційну теорію», «соціалістичний досвід», «найдосконалішу суспільну практику». В другій половині 40-х — на початку 50-х років сталінізм як теорія і сталінщина як суспільне явище являли собою складний політичний, економічний, соціальний, моральний, духовний феномен державного соціалізму, що існував того часу на одній шостій території світу.

Живильною основою сталінщини як системи суспільних, політичних, економічних, соціальних відносин був, безперечно, сталінізм — система поглядів самого Сталіна та його ідейних соратників на радянське суспільство в тогочассі та в перспективі. Офіційна ідеологія була цілковито підпорядкована теоретичному вождизмові, що вкладався у відому формулу: «Сталін — це Ленін сьогодні». Фундаментом сталінізму була соціалістична ідея перебудови суспільства на принципах «рівноправності й спра­ведливості». Сталін вважав себе генератором революційних перетворень і стояв на позиціях трансформацій згори. Він наполегливо доводив, що вся його діяльність спрямована на захист ідей Жовтня від перекручень опортуністів та численних ворогів. Як тоталітарна ідеологія, сталінізм був розрахований на маси, орієнтовані на розв'язання складних суспільних проблем простими й зрозумілими засобами.

Політизація суспільства супроводжувалася ідеологізацією усіх сторін суспільного життя — від економіки до культури, побутових стосунків. В Україні, як і в інших республіках колишнього Союзу, відбулося зрощення більшовицької ідеології та державної влади, завдяки державній тоталітарній ідеології була створена модель «партія-держава», Вважалося, що необхідною передумовою прискореного повоєнного відродження має бути партійне керівництво цим процесом. Після війни партія перш за все відроджувала й перебудовувала свої лави, форми та методи роботи. Сталін та його оточення приділяли особливу увагу її кількісному зростанню, посиленню ідеологічної роботи як у самій партії, так і в широких масах населення. В Україні в 1950 р. чисельність партії сягала близько 700 тис. чол., але істотно переважали в ній представники інтелігенції (службовці), а не робітники (пролетарі) й колгоспники, як твердила офіційна пропаганда.

Основною вадою тоталітарної моделі партії була її повна залежність від волі верхівки, власне однієї особи. В цьому проявлялася партійно-державна унітарність. У 1946—1952 рр. відбулося лише чотири пленуми ЦК ВКП (б). В Україні ж за цей час — близько ЗО пленумів, на яких обговорювалися в основному економічні питання. XVI з'їзд КП (б) У було скликано тільки 1949 р.— через 9 років після попереднього. Всі досягнення українського народу на з'їзді приписувалися «мудрому керівництву великого вождя і вчителя».

В Україні панувала централізація управління. Кожен крок узгоджувався з Москвою, на все треба було просити дозволу центру. Політика тоталітарного насильства над життям та діяльністю людей вимагала від партійно-державних кадрів певних якостей, готовності виконати будь-який наказ, виходячи з положення, що «партія завжди права», «вчення К. Маркса всесильне, тому що воно правильне» тощо.