Тема 4. Суспільства соціальних тварин. * Морфо- і соціоґенеза. Соціальність і евсоціальність * Бджолиний суспільний устрій * Мурашині мегаполіси

Проте ще Герберт Спенсер попереджав проти спокуси ототожнювати людське суспільство з суспільством соціальних тварин. Людське суспільство є результатом еволюції природи, а не її органічною частиною. Мурахи живуть 65 млн. років і жоден з їх 10 тис. видів досі практично не змінився. Людина існує всього кілька млн. років (офіційна версія), але перетерпіла за такий короткий час величезні якісні зміни. В чому ж справа? Всі комахи – мурахи, бджоли чи гусінь – еволюціонують не як індивіди, а як рід. У тварин діє природний відбір, а в комах – грегарний(від grex /лат./ – стадо): вдосконалюється не окрема істота, а вся популяція. Ось чому об’єднання комах називають біологічними надорганізмами. Надорганізми подібні машині. Тварини й люди біологічно універсальні, вони почергово можуть виконувати різні функції (добування їжі, розмноження, будівництво, оборона тощо). До того ж вони одностатеві. А мурахи й бджоли біологічно спеціалізовані, в більшості своїй безстатеві. Одні особи здатні тільки до розмноження, інші можуть здобувати їжу, але позбавлені здатності до розмноження. В комах здатності до навчання мінімальні, а в людини – максимальні. Поведінка людей на 80% соціально набута й на 20% біологічно вроджена. Середину на уявному континуумі здатності до навчання займають високорозвинені тварини, зокрема, мавпи, які в навчанні досягають величезних успіхів. У них є своя індивідуальність. Комахи ж усі схожі одне на одного. Рівні індивідуального й суспільного розвитку тісно пов’язані між собою. Чим індивід розвиненіший – тим складніше суспільство. Вираз же «соціальні тварини» у відношенні до мурах і бджіл є скоріше метафорою, ніж дійсно науковим поняттям.

Хоча між людиною й тваринами є багато схожого, але серйозні різниці не можна відкидати на другий план. Тільки людина здатна з’єднувати два види природного відбору – індивідуальний і колективний (грегарний). У тварин вони розділені. Вовки підкорені індивідуальному відбору, а мурахи й бджоли – грегарному. Останні еволюціонують всім родом, але не здатні розвиватися поодиноко.

В еволюційній історії планети виділяється ще один вектор природного відбору, який антропологи назвали грегарно-індивідуальним відбором. Суть цієї концепції полягає в твердженні, що стадо з краще відпрацьованими навичками колективної взаємодії, соціальною солідарністю й разом з тим простором для розвитку індивідуальних рис, що забезпечує більшу їх різноманітність, отримувало стратегічну перевагу в боротьбі за виживання. Довгий період становлення соціальної структури ще біологічних суспільств, що тривав мільйони років, слід уважати найбільш підходящим часом для формування грегарно-індивідуального відбору. Ця фаза розвитку з’єднала в собі два протилежних початки:

1) колективну взаємодопомогу, колективну опіку над слабкими

особами;

2) індивідуальну ієрархію, боротьбу за панування найбільш сильних,

агресивних представників.

Завдяки дії першої тенденції шанс вижити й залишити потомство отримували особи з менш розвиненою мускулатурою, менш агресивні, але з більш розвиненим мисленням. Кращі перспективи розвитку отримали угрупування, де всі дорослі отримували доступ до мисливської здобичі та статевих контактів, де була краще організована взаємодопомога, слабкі від народження чи внаслідок поранень могли вижити, збагачуючи генофонд, накопичуючи й передаючи колективний досвід. Дія другої тенденції призвела до виникнення нерівності, ієрархії, системи влади й розвитку сильної особистості – винахідників, народних умільців, жерців, художників, вождів. Немалу роль в еволюції людського суспільства відіграли видатні вожаки, які володіли силою, здатністю до переконання й організації, які виконували потестарні, тобто владні функції.

Завдяки єдності двох початків, людський рід здатний був передавати досвід, інформацію й знання. Інакше справа обстоїть з тваринами, що живуть колективно, в яких індивідуальна пластичність поведінки не закріплюється в колективному досвіді, що спонукує нові покоління весь час починати з нуля. Щоправда, й тварини навчають одне одного, але кожне наступне покоління тварин не стає від того краще попереднього. Завдяки свідомості, людина не тільки навчилася вдосконалювати знаряддя праці, а й винайшла засоби позатілесної передачі інформації методом її кодування у знакових об’єктах (книжках, малюнках, кресленнях, ритуалах тощо) – носіях культури.

Евсоціальність учені називають ще анонімною характеристикою. Справа в тому, що комахи здатні формувати лише такі співтовариства, де особи визнають одне одного не як індивідуальності, а тільки як членів групи. Мінімальна кількість каст у евсоціальних комах – ТРИ: 1) королеви, цариці, матки (фертильні жіночі особи); 2) робоча (стерильні жіночі особи), головна функція – допомагати матці у вирощуванні й вихованні потомства; 3) трутні (бджолині самці), головна функція – запліднення самки й виробництво потомства. В деяких видів комах додатковими кастами виступають солдати, що захищають колонію. В інших вони входять у число основних каст.

Далеко не всі види комах можна назвати евсоціальними. Соціальні якості не закріплені в їхньому генетичному апараті чи в морфології. Вони збираються разом на дуже короткий час – заради продовження роду чи виконання інших функцій, а потім розпадаються, і вже нічого більше їх не зв’язує. Деякі комахи не потребують навіть партнера, оскільки є двостатевими.

Евоціальність характеризує лише ТРИ види комах: 1) деякі перепончатокрилі (мурахи бджоли й оси), 2) всі терміти, 3) тля рослинна. Евсоціальних комах (Eusocial insects) характеризують три основні риси:

– Колективна турбота про підростаюче покоління,

– Репродуктивний поділ праці, який передбачає наявність сервісних (обслуговуючих) каст, стерильних у статевому відношенні,

– Одночасне існування кількох поколінь осіб, допомога старшого покоління у вирощуванні молодих осіб.

Отож, у багатьох, але не у всіх, евсоціальних комах існують господарська диференціація (розподіл завдань і поділ праці), кастова диференціація (заснована на морфологічних різницях осіб) і вікова диференціація (співіснування в межах однієї сім’ї чи колонії молодих і старих осіб). Евсоціальні комахи на перше місце ставлять благополуччя роду, а не індивіда, тому продовження роду на індивідуальному рівні, рівно як і створення сім’ї в нашому розумінні, тут практично відсутнє. Учені розрізняють кілька ступенів (рівнів) організації групового життя:

Солітарність (solitary – відособленість) – відсутність репродуктивного поділу праці, співіснування покоління і виховання покоління;

Субсоціальність– батьківська турбота про молодих осіб;

Комунальність – представники одного покоління живуть в одному місці (рій, стадо, гніздо), але в них відсутня турбота про потомків;

Квазісоціальність – представники одного покоління живуть в одному місці (рій, стадо, гніздо) і в них є турбота про виводок;

Напівсоціальність– додатково до квазісоціальності існує репродуктивний поділ праці;

Евсоціальність– додатково до напівсоціальності присутнє спільне проживання кількох поколінь осіб.

Деякі вчені квазісоціальність і напівсоціальність вводять у якості підвидів у субсоціальність. Інші вводять термін «парасоціальність», куди включають комунальність та квазісоціальність. У будь-якому разі евсоціальність знаходиться на вершині еволюційної піраміди і включає в себе ТРИ головні ознаки: соціалізацію, багатопоколінність і поділ праці. Серед бджіл існують солітарні, евсоціальні, напівсоціальні і комунальні підвиди. Всі мурахи евсоціальні, тоді як у бджіл і ос зустрічаються різні рівні соціальної організації.