Поняття та види об'єктів правовідносин

Об'єкт правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти правовідносин вступають між собою у певні правові відносини. Тобто, об'єкт правовідносин — це те, з приводу чого виникають правовідносини.

В юриспруденції під об'єктом правовідносин розуміють матеріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права і обов'язки учасників правовідносин.

Об'єкти правовідносин поділяються на:

· Матеріальні, частини матеріальної природи, природні ресурси, земля, надра, ліс тощо речі і цінності: засоби виробництва і споживання, будівлі, цінні папери, гроші тощо. Вони є об'єктами майнових правовідносин, таких як купівля-продаж, дарування, заклад, обмін, зберігання, спадкоємство тощо;

· Нематеріальні, тобто духовні цінності, життя, безпека, честь, гідність, відпочинок, освіта, здоров'я, свобода, право на ім'я, недоторканність житла тощо. Вони є об'єктами правовідносин різних та галузей права і врегульовані нормами кримінального, адміністративного, цивільного, конституційного, сімейного права тощо;

· 16. Юридичні факти

· Юридичні факти— це конкретні життєві обставини, з яки­ми норми права пов'язують виникнення, припинення або зміну правових відносин.

· Юридичні факти є необхідними умовами для виникнення пра­вовідносин і характеризуються такими ознаками:

· знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях ма­теріального світу і пов'язані з їх наявністю або відсутністю;

· прямо або опосередковано передбачені нормами права;

· викликають передбачені законом юридичні наслідки.

· Юридичні факти чисельні і багатогранні, тому і класифікуються за різними ознаками: за вольовою ознакою, юридичними-наслідками, складом, тривалістю дії.

·

· За вольовою ознакоююридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.

· Юридичні дії— це факти, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини на основі волевиявлення людей. У свою чергу вони поділяються на правомірні (наприклад, вихід на пенсію, поступлення на роботу, реєстрація шлюбу і т. ін.) і не­правомірні (наприклад, усі види правопорушень).

· Юридичні події— це такі обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини незалежно від волі людей (наприклад, стихійні лиха, пожежі, землетруси і т. ін.).

· За юридичним наслідкамиюридичні факти бувають: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі (наприклад, акт купівлі автомобіля породжує виникнення права власності на автомобіль у покупця, перехід на іншу роботу змінює коло прав і обов'язків робітника, а скасування державної реєстрації припиняє існування юридичної особи).

· За складом юридичні факти бувають: а) прості; б) складні.

· Прості юридичні факти складаються з однієї життєвої події або дії суб'єктів права (наприклад, написання заяви про відпустку).

· Складні представляють собою сукупність кількох простих юридичних фактів (наприклад, призив громадянина на дійсну військову службу вимагає українського громадянства, досягнен­ня певного віку, наявності певного стану здоров'я, відсутності права на відстрочку).

· За тривалістюдії юридичні факти бувають: а) одноразові ; б) тривалі.

· Особливу роль у розвитку правовідносин відіграють юридичні факти, які називають фактичним складом. При їх наявності виникнення правовідносин потребує кількох умов (тобто сукуп­ності юридичних фактів). Наприклад, для виходу робітника на пенсію необхідно: а) досягнення особою пенсійного віку; б) на­явність трудового стажу; в) представлення необхідних доку­ментів; г) прийняття компетентним органом рішення про призна­чення пенсії.

· Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт — це багатоаспектне (однак ціле) яви­ще, то фактичний склад — це сукупність різних явищ. Для фак­тичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів. Наприклад, факт визнання підприємства банкрутом настає не тоді, коли підприємство не мо­же задовольнити вимоги своїх кредиторів, а тільки після проход­ження певної процедури і визнання банкрутом саме в суді.

·

·

·

·

· 17. Поняття законності і правопорядку, їх співвідношення

·

· З правом тісно пов'язані такі соціальні інститути, як законність та правопорядок.

· Законність — це принцип функціонування суспільства та його підсистем в певному режимі, для якого характерні: по-перше, вимога суворого й неухильного додержання законів держави усіма громадянами, посадовими особами, державними органами, об'єднаннями громадян та всіма іншими суб'єктами права, а по-друге, реальне виконання цих законів.

· Отже, додержання законності — це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.

· Режим законності забезпечує правопорядок. Правопорядок — це такий стан суспільних відносин, який є сукупним результатом фактичного здійснення юридичних норм в умовах законності. Правопорядок — це законність у дії, це реалізована законність.

· Правопорядок — ємне поняття. Його види: громадський правопорядок (в громадських місцях), виробничий, трудовий, військовий, навчальний та інші.

· Правопорядок важливий в будь-якій сфері виробничого й суспільного життя. Не є винятком комерційна й банківська діяльність, торгівля й громадське харчування тощо. Хоча ці галузі завжди були і є особливо уразливі саме з огляду законності й правопорядку.

· Правопорядок своїми неодмінними, необхідними передумовами має:

· 1. Досконале законодавство, що відображає потреби і інтереси громадян і суспільства, регулює відповідно до них суспільні відносини.

· 2. Неухильне виконання чинного законодавства усіма й повсюдно.

· В теоретико-правовій літературі значне місце приділяється опрацюванню проблеми гарантій забезпечення законності та правопорядку.

· Зазначені гарантії, серед яких розрізняють об'єктивні та суб'єктивні гарантії, поділяються на такі групи: економічні, політичні, ідеологічні, юридичні, соціальні, організаційні.

· Зупинімось на юридичних (та організаційно-юридичних) гарантіях. Юридичні гарантії законності та правопорядку — це сукупність засобів та настанов правового характеру, наявність і використання яких забезпечує реалізацію законів та функціонування усієї соціальної системи в режимі законності.

· Ці гарантії досить різноманітні та багатопланові. До юридичних гарантій законності та правопорядку можна віднести такі їх конкретні види:

· 1) наявність конституційних норм, з яких виходить та яким підпорядкована уся правова система;

· 2) конституційне правосуддя, яке здійснює Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції;

· 3) парламентський контроль за виконанням Конституції та законів України, який здійснює Верховна Рада України;

· 4) діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; у

· 5) функціонування системи правосуддя; *

· 6) функціонування системи прокурорського нагляду за додержанням законів;

· 7) державний контроль в усіх його різновидах;

· 8) встановлення юридичної відповідальності за правопорушення;

· 9) юридичний інститут захисту прав громадян, який полягає в можливості реалізації права на скаргу та звернення до суду;

· 10) можливість одержати кваліфіковану юридичну допомогу професійних юристів-адвокатів;

· 11) процесуальні гарантії при розгляді справ юрисдикційними органами;

· 12) процедурний порядок розгляду справ в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування.

·

· 18. Поняття, причини та вид правопорушень

· Правопорушення — це протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) деліктоспроможного суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства, держави або особи.

· Правопорушенню властиві такі ознаки:

· 1) Має протиправний, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, являє собою порушення заборон, зазначених у законах та підзаконних актах, зловживання суб'єктивним правом, перевищення компетенції.

· 2) Має суспільно шкідливий або суспільно небезпечний характер.

· 3) Виражається у поведінці у вигляді дії (крадіжка, розбій) або бездіяльності (залишення особи у безпорадному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визначаються чинним законодавством як протиправні.

· 4) Має свідомо вольовий характер, тобто у момент скоєння залежить від волі та свідомості учасників, здійснюється ним добровільно.

· 5) Є винним діянням. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння та його наслідків.

· 6) Причинний зв'язок між діянням та спричиненими наслідками.

· 7) Спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.

· Отже, юридичний склад правопорушення — це система ознак правопорушення, необхідних та достатніх для застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.

· До юридичного складу правопорушення входять:

· 1. Суб'єкт правопорушення — це деліктоспроможна особа, яка скоїла правопорушення. Нею може бути:

· а) індивідуальний суб'єкт;

· б) колективний суб'єкт.

· 2. Об'єкт правопорушення — це певні блага чи соціальні цінності, на які посягає правопорушення.

· Причини правопорушень — це соціальні явища та біологічні особливості особи, що призводять до протиправної поведінки.

· Усі кримінологічні теорії злочинності можна поділити на два напрямки залежно від того, як вони визначають пріоритетну причину правопорушень: соціологічні теорії вбачають її в умовах життя суспільства, а біопсихологічні теорії — в особистості та природі людини. Безперечно, об'єктивне і суб'єктивне діалектично взаємодіють: зовнішній вплив тією чи іншою мірою зумовлює поведінку людей, їх психіку, матеріалізуючись у результатах діяльності, створює об'єктивний фон для суб'єктивних реакцій.

· Отже, загальними причинами правопорушень є:

· 1) економічні причини — процес зруйнування старого господарського організму значно випереджає становлення економіки як саморегулівної системи виробничих зв'язків та матеріальних можливостей виробництва на основі економічної свободи. Як наслідок громадяни втрачають звичні умови трудової діяльності; вони не мають можливості чи здатності швидко адаптуватися до нових економічних реалій; виникають незадоволеність, апатія, невпевненість у завтрашньому дні, агресивність тощо;

· 2) соціальні — соціальна напруженість як результат послаблення соціальної відповідальності держави та неврівноваженості соціальної політики: несвоєчасна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення. Не вирішуючи цих проблем, держава так чи інакше провокує нестабільність поведінки людей;

· 3) політичні — утвердження ідеологічного та політичного плюралізму, труднощі та складнощі у формуванні політичної системи суспільства виявляють непідготовленість (навіть нездатність) демократичних суспільних сил до швидких історичних перетворень. Це призводить до політичної нестабільності суспільства і як наслідок — до нестабільності поведінки громадян;

· 4) ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок зруйнування існуючої раніше системи правового виховання і лише початок формування нової системи: правосвідомість громадянина виявляється непідготовленою до зняття кримінальної відповідальності за значну кількість діянь, що вважалися злочинними, та до одночасного вступу в дію принципу "дозволено все, що не заборонено законом"; свободу вибору громадяни сприймають як уседозволеність і грань між правомірною і неправомірною поведінкою стирається;

· 5) юридичні причини:

· а) у правотворчості — відсутність послідовності, логічності у законах та підзаконних актах, що приймаються, їх суперечливість підривають віру в їх якість, стають підставою для існування правового нігілізму;

· 6) у правоохоронній діяльності — нерозкриття злочинів, корумпованість правоохоронних органів спричиняють умови для того, щоб обійти закон, породжують нестабільність поведінки людей;

· в) чинники суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури та індивідуальної правосвідомості; існування правового нігілізму на побутовому рівні тощо.

· Види

· Правопорушення підрозділяються на: злочини та проступки.

· Злочин — це передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне винне діяння, яке посягає на суспільний лад держави, її політичну, економічну систему, власність, життя, права та свободи особи.

· Проступок — це правопорушення, яке завдає шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється у різних сферах суспільного життя, має різні об'єкти впливу та юридичні наслідки.

· Розрізняють такі види проступків:

· — Конституційні — суспільно шкідливі протиправні вчинки, які завдають шкоду порядку організації та діяльності органів влади та управління, конституційним правам та свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

· — Адміністративні — це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, на відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави тощо (порушення правил протипожежної безпеки, митних правил тощо).

· — Цивільно-правові — це правопорушення у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин, які виникають між суб'єктами та складають для них матеріальну чи духовну цінність (напр., невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором тощо).

· — Дисциплінарні — суспільно шкідливі вчинки, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій (напр., невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків працівником тощо).

· — Процесуальні — це правопорушення, які посягають на встановлені законом процедури здійснення правосуддя тощо.

·

· 19. Юридична відповідальність

· Юридична (ретроспективна) відповідальність — це юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення.

· Види юридичної відповідальності:

· • кримінальна відповідальність — полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи;

· • адміністративна відповідальність — полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін);

· • цивільно-правова відповідальність — полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація);

· • дисциплінарна відповідальність — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.;

· • матеріальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків;

· • конституційна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.

· Підстави юридичної відповідальності

· Підстави юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою і належною. Відсутність сукупності таких обставин виключає таку відповідальність.

· В юридичній науці відрізняють:

· • підстави притягнення до юридичної відповідальності;

· • підстави настання юридичної відповідальності.

· Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою.

· Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.

· Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність належною.

· Такими підставами є:

· • факт учинення небезпечного діяння (правопорушення) — фактична підстава;

· • наявність норми права, яка забороняє таку поведінку та встановлює відповідні санкції — нормативна підстава;

· • відсутність підстав звільнення від юридичної відповідальності;

· •наявність правозастосовчого акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються вид та міра державного впливу — процесуальна підстава.

·

· 20. Конституція України – основний закон держави. Юридичний зміст Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.

· За структурою Конституція України складається з Преам­були та 15 розділів.

· Преамбула (у перекл. з лат. - "той, що передує") - це вступна частина законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій викладено обставини, що стали підста­вою для його видання або укладення.

· Як частина будь - якої конституції, Преамбула здебільшого містить положення ідейно - правового характеру, часто з явним ідеологічним навантаженням. Зазвичай у преамбулах зазначено причини прийняття конституцій, мета, завдання і мотиви прий­няття. В Преамбулі Конституції України зокрема зазначено:

· "Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян усіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського держвотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю конституцію - Основний закон України".

· Розділи І - ХІУ об'єднують 161 статтю; останній XVрозділ "Перехідні положення" містить приписи, пов'язані з поступо­вим введенням у дію окремих положень Конституції, об'єдна­них у 14 пунктів.

· За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України можна визначити як:

· - писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

· - жорстку конституцію, оскільки внесення змін і допов­нень до неї, на відміну від внесення змін і доповнень до інших законів, потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів, так і кваліфікованої більшості голосів (не менше 2/3 голосів від конституційного складу ВР);

· -за порядком прийняття Конституція України є консти­туцією народною {демократичною), оскільки прийнято її було 26 червня 1996 р. парламентом від імені народу України - громадян усіх національностей.

·

· 21. Громадянство України

·

· Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянин не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадяни України незалежно від підстав отримання громадянства мають рівні конституційні права і рівні перед законом. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України чи виданий іншій державі. Україна захищає своїх громадян за кордоном.

· Громадянами України є:

· 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 р.) постійно проживали на території України;

· 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11. 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

· 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11. 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

· 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

· Питання громадянства України регулюється Конституцією України, Законом України "Про громадянство" від 18.01.2001 р., міжнародними договорами України.

· Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про громадянство України" застосовуються правила міжнародного договору.

· Підстави набуття громадянства України: 1) народження;

· 2) територіальне походження;

· 3) внаслідок прийняття до громадянства;

· 4) внаслідок поновлення у громадянстві;

· 5) внаслідок усиновлення;

· 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

· 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною опіки;

· 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

· 9) внаслідок встановлення батьківства;

· 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

· Особи, які є громадянами держав, міжнародний договір України з якими дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином цієї держави, можуть подавати заяви про набуття громадянства України лише після припинення іноземного громадянства. Особи, які є іноземцями, мають припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що здійснив реєстрацію, протягом року з моменту реєстрації її громадянином України,

· Умовами прийняття до громадянства України є:

· 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

· 2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві;

· 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

· Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

· Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

· 4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспортігромадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

· 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкуванні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

· 6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

· Особливими випадками є прийняття до громадянства України тих осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

· До громадянства України не приймається особа, яка:

· 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

· 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

· 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

· Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

· Громадянство України припиняється:

· 1) внаслідок виходу із громадянства за клопотанням громадянина України (вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбутися лише за їхньою згодою);

· 2) внаслідок втрати громадянства України:

· - якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

· - якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

· - якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

· - якщо особа набула громадянства України на підставі подання свідомо неправдивих відомостей чи фальшивих документів;

· - якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

· 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

· Діючим законодавством України на Президента України покладено такі повноваження:

· - прийняття до громадянства;

· - припинення громадянства.

· На органи внутрішніх справ покладено:

· - здійснення прийому заяв про громадянство від осіб, які постійно проживали на Україні і направлення їх з необхідними документами Президенту України;

· - відправлення належних осіб до Президента України;

· - підготовка подання про втрату громадянства особами, які постійно проживали на території України.

·

·